Із єпископом Віталієм Кривицьким ми поспілкувалися безпосередньо після наради з представниками ЗМІ про способи реакції на видалення просімейної петиції з сайту Президента.
Якої думки тримається єпископ Києво-Житомирський, що саме сталося, як це виглядає, яке становище України за таких обставин і нас, віруючих, у власній державі, де більшість населення, схоже, стала «сторінкою 404»?
Що, де, коли
У січні 2018 року було оприлюднено петицію до Президента України, а також розміщено її на сайтах Кабінету міністрів та Верховної Ради України. Це були петиції за те, щоб ужити відповідних заходів для припинення пропаганди гомосексуалізму, «рекламування» одностатевих зв’язків.
Чимало людей уже підписалися під цією петицією. Ми, римо-католицькі єпископи, закликали вірних виразити свою громадянську позицію і підтримати цю добру справу, і вони це робили. Але так сталося, що в ніч з 27 на 28 березня цю петицію усунули з сайту Президента України.
Після усних розмов з Адміністрацією Президента ми отримали повідомлення, що петицію повернуть. Обумовлений цей випадок тим, що до Адміністрації Президента надійшов лист, який вказував, що в цій петиції нібито були висловлювання, які дискримінують певних осіб і викликають ворожнечу. Хоча вже багато юристів висловилися на цю тему і ствердили, що нічого подібного в цьому документі немає.
Дивно, що ця петиція була видалена з сайту Президента саме тоді, коли вона вже майже набрала необхідні 25 тисяч підписів. Звісно, це викликало неспокій, часом навіть обурення тих людей, які підписували її або принаймні єдналися серцем, не підписавши з різних приводів: наприклад, коли хтось із людей старшого віку не має комп’ютера, доступу до інтернету тощо.
Неспокій, але з закликом
Ми висловлюємо свій неспокій з приводу цієї ситуації, адресуємо його до нашої влади. Бо це — не дати можливості людям висловлювати свою думку, захищати її звичайними, демократичними способами.
Вже написано листа від Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, який говорить саме про цей неспокій у серці представників віруючих людей; також окремі діячі, релігійні та не тільки, висловлюють свою думку стосовно цього випадку. На щастя, дві інші петиції (до Кабінету міністрів та Верховної Ради) залишилися чинними.
Ми сьогодні закликаємо всіх християн і людей доброї волі, які розуміють значущість цієї петиції та загалом усього руху на захист сімейних цінностей. Ми наголошуємо, що захищаємо НЕ «консервативні погляди»; ми захищаємо ті перевірені часом та історією сімейні цінності, завдяки яким кожен з нас існує. Кожен із нас вийшов із природної сім’ї; і ми хочемо, щоб такі сім’ї тривали надалі — як у Церкві, такі в цілому нашому суспільстві.
Варто зазначити, що гендерна політика, гендерна ідеологія, яка нав’язується нам, зовсім не становить прагнення до «кращого життя». Вона насправді не провадить до добра. Це радше ліберальний підхід до гріха, розгнузданості; це заплющування очей на необхідність назвати чорне чорним, а біле — білим. Ми хочемо цьому протистояти — звісно, не використовуючи агресивні способи. Але у належний, законний, демократичний спосіб — ми хочемо висловлюватися. Петиція — це, власне, один із таких способів. Тому ми знову і знову закликаємо, і наших вірян, і всіх людей доброї волі, підтримати цю ініціативу різними способами: там, де кожен з нас перебуває, на своєму місці, у дискусіях, в акціях. Якщо, наприклад, по Україні будуть організовуватися марші за родину — то взяти в них участь. Щоби показати, що ми за традиційну, природну, тобто перевірену родину, в якій у союзі чоловіка й жінки можуть народжуватися здорові діти, і вони з допомогою батька та матері будуть правильно виховані до подальшого життя у світі, а потім будуть правильно готуватися і до життя у вічності… Тому ми закликаємо долучатися до просімейних акцій, вони проводяться щороку, а зокрема — приїхати 2 червня до Києва на Всеукраїнський марш за сім’ю.
Україна між Сціллою та Харибдою
Говорячи про нашу сьогоднішню євроінтеграцію, тобто державне спрямування у сторону Європи, хочу насамперед зазначити: у цьому світі, де ми живемо, раю ми не знайдемо. У цьому світі ми не знайдемо суспільства, яке буде повністю і в усьому ідеальним. Таке може бути тільки на Небесах. Керуючись у бік Європи, ми бачимо певний порядок, певне вирішення тих чи тих питань: це є добрим. Ми його сьогодні, на нашому пострадянському просторі, свідомо обираємо. Але обираємо — як я вже сказав — чорне називаючи чорним, а біле — білим. Оці надміру ліберальні тенденції, які захопили сьогоднішню Європу, ми повинні назвати гріхом. А, дивлячись на інші держави-партнери, ми бачимо, що не всі речі, які є поганими, ми обов’язково маємо прийняти. Ми — за толерантність, ми за прийняття іншої людини такою, як вона є. Але ми проти того, щоб нам нав’язувалася та чи інша ідеологія. Ми вийшли з‑під імперського гніту, гніту Радянського Союзу, де насаджувалася ідеологія марксизму-ленінізму. Однак навіть тоді сім’я залишалася тим осередком, де людина могла вистояти. Не раз саме сім’я була тим «гніздечком», «портом», куди завжди можна було повернутися — якщо ця сім’я була добра… І знаємо приклади, коли сім’ була розвалена, неповна, спотворена, також ідеологічно, — з таких виходили люди, які могли стати проблемою для суспільства… Не кажу, що завжди; але нерідко цим дітям було важко знайти моральні основи, які найкраще передаються саме в сім’ї, у родині. Не в школі й навіть не в церквах, але власне насамперед — у родині!
І тому, дивлячись сьогодні на Європу, з її розхитаним інститутом сім’ї, де хитким став і релігійний фундамент, на якому здавна будувалися і державність, і політика теж, аби бути добрими, — дивлячись на те, з чим ця Європа не може дати ради, а в нас це ще збереглося, ще є, — ми не хочемо втратити свого дорогоцінного. Ми не хочемо втратити того, що на сьогодні має бути складовою для нашої державності, для нашого майбутнього, також і для християнства.
Тому ми хочемо вийти від імперської ідеології — але напевно не впасти в іншу. Зокрема, не приймати тих документів, про які ми знаємо, що в цих питаннях ми можемо залишатися автономними, зберігаючи свої цінності. Ми не обов’язково маємо їх ухвалювати — як це роблять інші держави, наприклад, не ратифікуючи Стамбульську конвенцію, не приймаючи нав’язуваної ідеології в наших школах. Ми хочемо зробити те ж саме, наприклад, не приймаючи схвалення одностатевих «шлюбів» — бо це не є можливим з погляду як церковного вчення, так і природного нормального розвитку людини. Отже, ми наголошуємо, що наша євроінтеграція має бути свідомою. Вона має бути послідовною, з розумінням того, що в нас є свої цінності, яких ми втратити не бажаємо, — і втрачати які зовсім не є обов’язковим!
Хай Бог помилує
У день Великої П’ятниці ми завжди розпочинаємо Новенну до Божого Милосердя, яка завершується Неділею Божого Милосердя, наступною після Великодня урочистістю. Це молоде свято, нещодавно встановлене в усій Вселенській Церкві.
Сьогодні я хотів би запросити кожного вірянина — насамперед католиків, але також і всіх людей доброї волі — спрямувати свої зусилля на молитву, щоби Добрий Господь оказав нам милосердя. Щоб Він був милостивий до того, що, може, й ми самі — у випадку, скажімо, якихось надто ліберальних католиків, — припустилися якихось гріхів і самі посприяли тому, що ідеологія, про яку говорилося, розвивається. Щоб Господь оказав сьогодні милосердя всім тим, хто кається у цьому гріху, — але також щоби Він оказав нам це милосердя, пославши необхідні сили протистояти злу та з гідністю розвивати нашу державність, наші національні надбання, нашу християнськість у цій державі.
Я закликаю кожного з нас: і вірян, і себе самого, — до молитви в цьому намірі, щоб Добрий Господь дав нам для цього сили. Треба, щоб ми вимолили те, щоби наша держава не порушувала християнських цінностей, підтримувала їх та захищала сімейні цінності, здорову натуральну сім’ю, яка сьогодні перебуває під загрозою.
Це молитва не проти тих, які нас переслідують, а саме за них. Ми покликані молитися за нашу державу, за нашу владу, — що ми тепер і будемо робити в цій Новенні. Молитися, аби ці цінності, з яких прийшов кожен наш депутат і політик — адже вони всі народилися з батька-матері, у природній сім’ї, навіть якщо зі своїми слабкостями та обмеженнями, але вони всі з натуральних родин! — щоби ми після себе залишили те, що й самі прийняли: здорову сім’ю. Щоби після нас залишилося не тільки «те саме», а може, навіть скажу: щоб стало краще.
фінансово.
Щиро дякуємо!
