Інтерв’ю

Люди хочуть молитися рідною мовою, — о. Ярослав Кравєц OP про Меси українською у Варшаві

20 Червня 2018, 15:43 4399 Розмовляла Ірина Тереза Кондратюк
Фото: Яцек Суліх

Домініканці розпочали служити Меси латинського обряду для українців, які мешкають у столиці Польщі. На Меси українською мовою запрошують кожної першої неділі місяця о 13.30 до храму святого Яцека, що на вулиці Фрета, 10. Про це служіння, яке домініканці вважають своїм завданням, розповідає душпастир нової спільноти о. Ярослав Кравєц OP.

— Отче Ярославе, чому Орден Проповідників хотів приділити особливу увагу душпастирству українців, римо-католиків, у Польщі? Адже це питання обговорювали також на капітулі Польської провінції домініканців.

— Так, це питання теж з’явилося під час капітули, яка відбулась у лютому в Кракові та на яку з’їхалися отці зі всіх монастирів нашої провінції. Під час розмови про завдання та виклики на майбутнє пролунала думка, що зараз є багато українців у Варшаві, Кракові, Вроцлаві та майже у всіх інших містах Польщі… А також запитання: що ми можемо для них зробити? І наша Свята Меса тут, у домініканців на Фрета, – це одна з можливих відповідей на це запитання, на це завдання, яке є перед нами. Думаю, очевидно, що ми як Орден Проповідників маємо служити всім людям, які є біля нас. Посеред нас живе, працює багато людей з України, також – римо-католиків.

 

 

— Ви розповідали, що вже давно мали таке бажання, щоби служити Меси українською мовою у Варшаві. Що було поштовхом до того, аби розпочати таке служіння та зробити ці Меси сталими?

— Я жив і працював як душпастир в Україні майже шість років. Спочатку в Києві, де є монастир домініканців, Інститут святого Томи Аквінського, душпастирство, – можна сказати, центр нашого домініканського життя в Україні. Там також вчив українську мову. Пізніше служив у Чорткові на Тернопільщині, де маємо санктуарій Матері Божої Святого Розарію. Там я був настоятелем парафії. Відтоді, як чотири роки тому повернувся до Польщі, до Варшави, завжди ця думка десь в мені була, що, певно, варто служити Меси українською мовою й тут. І завдяки нещодавній зустрічі з терціаріями (світськими домініканцями – прим. ред.) у Варшаві пролунало це прохання з іншого боку – від самих римо-католиків українців, які тут мешкають. На мою думку, добре, що це не лиш пропозиція від священиків, але просто спільне бажання – організовувати цю Месу разом.

— Із розмов зі священиками знаю, що така думка виникала у багатьох домініканців. І що вірні також зверталися до отців, наприклад, шукаючи можливості сповіді українською мовою…

— Правду кажучи, я був трохи здивований, але небагато людей зверталося до мене з проханням, щоб посповідатися українською мовою. Хоча на інтернет-сторінці нашого монастиря є інформація про те, який священик коли і на яких мовах сповідає. І завжди було вказано, що я сповідаю українською мовою. Думаю, особливістю є те, що багато українців у Польщі, у Варшаві, – це люди, які є православними та греко-католиками, які мають свої спільноти, парафії, душпастирів. Але є теж група римо-католиків, які хотіли би молитися, брати участь в Літургії українською мовою. Напевно, багато римо-католиків, особливо з Західної України, належать до польських парафій, ходять на Меси та моляться польською мовою. Багато з них і в Україні молилися польською мовою.

 

 

— Але хоча багато римо-католиків з України (не всі, але багато), які живуть у Польщі, знають польську мову, наскільки важливо, щоби все-таки Меси українською мовою були, щоби ці люди мали змогу зустрічатися на молитві?

— Я переконаний, що важливо, щоби була така можливість. Це також досвід з мого життя та душпастирського служіння. Перед тим, як виїхати в Україну, я півтора року проживав і служив для поляків в Ірландії, в Дубліні. Так, як і зараз, у той час там було багато поляків, утворилися польські спільноти. Але мій досвід був такий, що навіть ті люди, які добре знають англійську мову та спілкуються нею у праці, хочуть молитися, сповідатися своєю рідною мовою. Щось таке в нас є, що хочемо йти до Бога разомі з близькими людьми. Думаю, що так є також серед українців у Польщі. Люди, які живуть тут вже декілька років, не мають жодних проблем з тим, щоби зрозуміти польську мову та спілкуватися нею, знайомі з культурою та традиціями Польщі. Але дуже часто в серці людини є таке бажання, щоб до Бога звертатися просто своєю рідною мовою.

Зараз такий час, що ми живемо у Польщі разом: не лише поляки, але й українці та люди з різних інших країн. І багато спільнот моляться своїми мовами: чи німецькою, чи англійською, чи хоча б у домініканців на Служеві, у храмі святого Домініка (другий осередок отців-проповідників у Варшаві, – прим. ред.) – корейською.

 

 

— Який відгук викликала перша Меса українською мовою, яка відбулась у першу неділю червня?

— Перша Меса, яку відслужили українською мовою у нашому храмі, зібрала приблизно 40 осіб, різного віку. Прийшли також сім’ї з дітьми. Коли ми спілкувалися після Меси, то деякі люди розповідали, що приїхали з-поза Варшави, бо почули, що буде Меса українською мовою. Наш храм святого Яцека може бути місцем, яке збирає людей.

Також дуже тішуся, що наша перша Меса була з участю музичного гурту. Це велика радість, що можемо разом творити Літургію, – не лише священик, але ми всі разом, коли майже кожен щось від себе додає, щоби ми могли гарніше молитися. Зараз для нас всіх є завданням, аби якнайбільше людей дізналися, що в храмі святого Яцека кожної першої неділі місяця о 13.30 є Служба Божа українською мовою. Наш храм є у старій частині міста, у самому центрі Варшави, тому його просто знайти.

— Відгуки про нову Месу були і в соцмережах. Римо-католики з України, які мешкають в інших містах Польщі, писали, що теж мають бажання, щоб Меси українською мовою започаткували й у них. Наприклад, були коментарі з Кракова, Вроцлава… Наскільки це  можливо і що для цього потрібно?

— Передусім, потрібно, щоб були отці, які знають українську мову. Я сам не є українцем, але завдяки тому, що жив в Україні, що люблю Україну і українську мову, для мене це також радість, що можу служити українцям, які є зараз у Польщі, – їхньою мовою. Проблема є в тому, що небагато священиків, які є зараз у Польщі, є українцями або просто знають українську мову.

 

 

— Під час Меси Ви зауважили, що символічним є те, що молимося у храмі святого Яцека, який дуже пов’язаний з Україною. Оскільки як мандрівний проповідник дійшов до Києва…

— Так, наші Меси – це теж своєрідне виповнення місії святого Яцека. Це перший польський домініканець, величезний місіонер, який проголошував Ісуса Христа та заснував монастирі Ордену Проповідників у різних частинах Європи, зокрема, й на теренах теперішньої України. І я глибоко переконаний, що є духовна єдність між домініканцями, які є зараз у Польщі та в Україні.

Також в бічній каплиці нашого храму є ікона Матері Божої Святого Розарію, яку називаємо Матір’ю Божою Чортківською. Тому що цей образ під час війни наші брати привезли з Чорткова, де був великий культ Пресвятої Діви Марії Цариці Святого Розарію, Цариці Поділля. До нашого храму приїжджають давні мешканці Чорткова, щоб молитися перед цією іконою. Зараз у нашому Санктуарії в Чорткові є копія цієї ікони, але коронована коронами, які благословив ще святий Іван Павло ІІ. Тобто і в Чорткові, і тут ми разом можемо молитися за заступництвом Цариці Святого Розарію, Матері Божої Чортківської. Це теж є таким знаком єдності між людьми, які є зараз тут і там.

— У домініканців на Фрета є ікона Матері Божої Чортківської, а в домініканців на Служеві – ікона Матері Божої Жовківської…

— Так. Коли ми поїдемо до домініканського храму у Гданськ, там є ікона Матері Божої зі Львова. У нашому храмі у Познані – ікона Матері Божої з Тернополя, у Вроцлаві – з Підкаменю. У цьому теж є зв’язок тих місць. Відомо, що ми віддаємо пошану Матері Божій і молимося до Неї, не до ікони. Але образ є символічним знаком Божої благодаті, а також певної історії людей, які особливо після або під час війни переїжджали з місця на місце і забирали з собою те, що для них було найважливіше, найсвятіше.

 

 

— Ви також є директором Місійного секретаріату Польської провінції Ордену Проповідників. На чому полягає Ваша діяльність та як стосується України?

— Це, здебільшого, допомога братам, які зараз служать за кордоном, за межами Польщі, передусім, в країнах колишнього Радянського Союзу. Домініканці є також у Західній Європі, Австралії, Америці. Але це також було бажання генерального настоятеля Ордену Проповідників, щоб Польська провінція домініканців взяла відповідальність за місію Ордену на Сході. Тобто наша головна відповідальність (польських домініканців) є за домініканський Орден, насамперед, в Україні, Білорусі та Росії. Коріння присутності домініканців в Україні сягає середньовіччя, коли святий Яцек заснував монастир у Києві.

— Це було теж бажання святого Домініка, щоб йти на Східні землі…

— Домінік взагалі хотів йти по цілому світу, на кінці світу, відповідно до уявлень, які тоді були про світ. Зрозуміло, що він сам не зміг піти всюди, тобто були такі люди, як святий Яцек, які це Домінікове бажання занесли далі. І сам святий Яцек отримав габіт з рук святого Домініка. Можна сказати, що це символічно: що він прямо посланий Домініком, щоб на наші терени принести Орден, принести бажання проголошувати Царство Боже.

 

 

— Наразі розпочали зі служіння однієї Меси українською мовою на місяць. Які ще маєте плани щодо душпастирства українців у Варшаві?

— Поки що ми почали з однієї Меси щомісяця, з часом побачимо, як це служіння розвиватиметься. Те, що, думаю, варто зробити, – це реколекції під час Адвенту. Я вже маю відповідь від наших отців з України, що вони з радістю приїдуть, щоб провести тут духовні науки. Тому я сам чекаю на те, коли молитимемось у такій формі.

— Також особисто для мене було важливим, що під час Меси ми молилися за мир в Україні…

— Так, молитва нас об’єднує: тих, котрі є тут, з їх родинами та близькими, які є в Україні. Це дуже важливо, що через нашу віру, через молитву, через Бога ми можемо бути разом. Насправді незалежно від того, чи ми є у своїй країні, де народилися та де нас виховали батьки, чи в іншій країні, де зараз є наш дім… справжнє покликання, справжній дім, справжня Батьківщина є в Бозі, є в небі. І це нас всіх об’єднує.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: