Поразка нам асоціюється з чимсь негативним і викликає тривогу. Вже саме слово викликає в нас негативні емоції.
В цьому немає нічого дивного. Кожна невдача пов’язана з певними втратами — економічними, емоційними чи суспільними. Ми не хочемо їх зазнавати, а тому за всіляку ціну й на всі способи стараємося уникати.
Ніхто не любить програвати
Однак чи це можливо? Ми — люди, і кожен з нас помиляється. Уникати всього — помилкова стратегія, а страх — завжди наш супротивник, а не помічник. Коли ми боїмося поразки, то, парадоксально, збільшуємо її ймовірність. Коли боїмося, наша творчість і рушійні сили обмежені. Ми діємо за схемами або повністю піддаємося. Мислення стає завуженим.
Ми не замислюємося над тим, як можна щось зробити краще, а зосереджуємося виключно на тому, щоби не зробити чогось погано, неправильно. Через цю обмежену перспективу виходить так, що ми втрачаємо наші засоби, здібності, завдяки яким могли би противитися викликам, що перед нами стоять.
Як «виграти» у поразки?
Твоєю зброєю буде… прийняття. Дай собі право робити помилки і визнай те, що інколи ти можеш помилятися. Крім того, поразка, попри небажані наслідки, не мусить означати щось негативне. Постався до неї як до хорошого уроку на майбутнє.
Аби поразка могла тобі стати корисною, її треба відділити від оцінки себе. Це просто зворотна інформація про те, що щось не вдалося. Вона не визначає тебе, того, хто ти такий. А часто буває так, що навіть малі прикрощі викликають в нас лавину самозвинувачень у думках на тему нас самих. Ми маємо «тенденцію до самобичування» різноманітними осудами, наприклад, «я ні на що не годен», «я знову завалив справу», «ніколи нічого не вдається», «моє життя — суцільна поразка».
Ми полюбляємо так звані великі квантифікатори, з допомогою яких ми самі себе засуджуємо. Стверджуємо, що завжди буде так і нічого не зміниться, а ми напевно будемо такими, а не іншими. Вимовлені слова діють як самосповнювальне передбачення. За деякий час ми утверджуємося в переконанні, що мали рацію. І так замикається коло помилок — одна поразка починає другу, аж зрештою ми вигоряємо, втрачаємо надію і підкоряємося «неминучості». Ну бо що ж може зробити людина, яка ні на що не годиться?
Проте це не є правдою про нас.
Незалежно від кількості й величини поразок у твоєму житті — ти особистість цінна і потрібна, маєш свої права і тобі належить пошана. Ствердження, які це заперечують, не згідні з дійсністю. Вони — тільки вираження думок, у які ми чомусь хочемо вірити і які потрібно змінити, якщо ми хочемо, щоб у нашому житті діялося щось добре.
Не раз простіше «здатися», аніж прийняти виклик. Безнадійність означає, що я нічого не повинен і ніхто від мене не може нічого вимагати. Таким чином ми знімаємо з себе відповідальність за власне життя. Однак це не означає щастя.
Роби висновки
З поразки можна скористатися також і тоді, коли зробиш із неї конструктивні висновки. Треба замислитися, що сталося насправді. Що ти планував, чого очікував і що реалізував. Важливо не шукати виключно того, що не вдалося, а знайти те, що пішло добре, попри те, що наш план розвалився. Може, не варто покидати все й розпочинати заново. Часто достатньо малих змін, які сильно змінять результат наших діянь. Отож дбаймо про «добру практику», розвиваймо її, поступово виправляючи те, що не сприяє ділу, не приносить користі.
Це як у притчі про гончаря: «І пішов я у хату до гончаря, і застав його при праці на кружалі. І як посудина, що він ліпив її, не виходила, як то трапляється з глиною в руці гончаря, то він робив з неї знов іншу посудину, яка була йому до вподоби» (Єр 18, 3-4). Гончар не впадав у паніку, бо знав, що у ліплення глини вписане те, що щось втрачає форму — «так буває». Коли йому не подобався витвір, він не кидався глиною об стіну, не кричав «я ні на що не надаюся» і не покидав праці. Він продовжував розпочате з повною вірою в те, що вироби будуть дедалі досконаліші.
Саме так поразка перетворюється в успіх. Вона становить нагоду для розвитку, черговий крок на шляху до омріяної мети. Без поразки, щиро кажучи, успіх неможливий. Єдине, що тобі треба змінити, — це твоє власне мислення про свої невдачі, й тоді переконаєшся, як швидко почуття пригніченості зміниться невпинною радістю і задоволенням від подолання того, що ще хвилину тому виглядало непоборним.
фінансово.
Щиро дякуємо!
