Вчіться вибудовувати межі, інакше згорите, рано чи пізно, пише волонтерка Наталія Ліпська, директорка Благодійного фонду «Крила надії».
Френдстрічка принесла пост від одного з найстаріших онковолонтерів: «Хочу все покинути й піти». Перша думка, яка в мене виникла, — добили. І ця думка стосувалася не самої ділянки роботи, яка сама по собі не цукор (маю на увазі дитячу онкогематологію); моя думка стосувалася людей, з якими спілкується цей волонтер.
На жаль, останнім часом у суспільстві чомусь дуже сильно вкоренилася думка — ти ж волонтер, ти зобов’язаний. Або ще радикальніша стосовно працівників благодійних фондів: «Встав, взяв лопату і пішов копати куди я сказав, ти на мені заробляєш, копай і мовчи». Я не буду зараз розбирати, чому і як ці думки з’явилися, вкоренилися і стали нормою. Зараз я хочу про інше.
Волонтер/працівник фонду, хочеш бути ефективним — став межі!!! Хочеш «причинить больше добра и нанести больше радости» — зроби свою роботу комфортною насамперед для себе. Волонтерство/благодійність не повинні бути мукою і через силу. Вони мають нести позитив не тільки для тих, кому ти несеш добро, але й для тебе особисто. Якщо нема радості — думай, що ти робиш неправильно. Бо ти щось таки робиш, бо робиш це сам, бо робиш це з собою. І воно ні тобі, ні людям геть не потрібно.
У контексті усього зазначеного, виходячи з власного досвіду саморуйнування, заганяння себе в глухий кут і випалювання емоцій, дозволю собі дати декілька порад, які дозволяють мені та працівникам мого фонду якось триматися купи і продовжувати.
1.Дозволяй собі відпочивати. Вимикай телефон у вихідні, святкові дні та під час відпустки. Якщо ти суперсильний — не ходи в цей час у соцмережі.
2.В час від 18.00 вечора до 10.00 ранку рятуванням світу можуть зайнятися державні рятувальні служби 103 і 102. Дозволь їм. Зрештою, вони саме для того створені. Якщо людина може нагуглити твій контакт, то телефон «швидкої» вона теж знайде. Нема таких речей, які саме ти, волонтер, єдиний в країні, можеш вирішити о 3-1 годині ночі.
3.Ходи у відпустку. І не просто ходи. Якщо можеш собі дозволити поїхати на яхтинг чи на Багами — їдь. Не озирайся на те, «що скажуть люди». Робота в БФ чи волонтерство не означають, що ти маєш ходити в дранті , босий і голодний, тільки тому, що, наприклад, допомагаєш малозабезпеченим. Якщо ти заробив свої доходи чесно, то як ти витрачаєш свої кошти — це лише твоя справа.
4.Якщо ти відчуваєш, що ти на межі — зупинись і перепочинь. Ти не стаєш зрадником, не «кидаєш своїх підопічних». Немає «мушу, бо хто ж, крім мене». Без тебе світ існував і буде існувати після тебе. Немає нічого такого, що саме ти міг би глобально вирішити. НЕМАЄ. Змирись і їдь у Карпати на тиждень, загорнись у ковдрочку і нарешті виспись, піди попрасуй постіль чи замаринуй 20 банок огірків на зиму — тобто згадай, що ти людина, і просто поживи звичайним життям.
5.Не спілкуйся з неприємними тобі людьми. Якщо тобі хамлять — викинь хама з кола спілкування: ти йому нічим не зобов’язаний.
6.Не соромся відмовити в допомозі — з тими, кому вона справді потрібна, завжди можна найти спільну мову. Якщо істота сідає тобі на голову і починає вимагати — геть. Навіть якщо це мама важкохворої дитини. Бо, як показує практика, ти можеш тисячу разів розбитися і зробити неможливе, але якщо люди не цінують те, що ти їм даєш, то користі з того не буде нікому.
7.Не відкладай своє життя на завтра. Нічого доброго з того не буде. Ти не помітиш, як виростуть твої діти, як друзі розбіжаться в різні боки, як зміняться стосунки в родині, чи як значущі особисто для тебе події пройдуть повз тебе. Лінкін парк, Цезарія Евора — особисто я це відклала, думала — на час, а виявилося, що назавжди. Ходи в кіно, їздь на концерти, зустрічайся з друзями, грай в інтелектуальні квести. ЖИВИ.
8.Якщо перші сім пунктів не працюють — іди до психолога. Ти на межі, пора рятуватися. Наступний крок — психічний розлад. Воно тобі треба?
фінансово.
Щиро дякуємо!
