Найбільшою мрією Майкі було мати когось молодшого. Він дуже-дуже просив батьків про «маленького», за кожної можливої нагоди, але ці прохання тільки посилювали їхній біль.
Хоча вони хотіли збільшити свою сім’ю, та виявилося, що це важче, ніж вони будь-коли могли навіть подумати… Варто було впоратися з однією проблемою зі здоров’ям, що ускладнювала появу дитини, як одразу з’являлася наступна проблема. Після того, як із матки Джессіки видалили фіброми, вона змогла завагітніти. На жаль, на одинадцятому тижні стався викидень. Час минав, зрештою вони з чоловіком перестали чекати, роздали знайомим одяг, із якого виріс Майк, і старалися погодитися з усвідомленням, що більше в них дітей не буде.
Радість і тривога
Новина про те, що під серцем Джессіки зростає ще одне життя, стала величезною несподіванкою. Батьки втішилися, але воліли стримувати почуття, побоюючись, чи не станеться щось погане.
Справді, наступні тижні були тяжкі. Джессіка мала кровотечі й часто відвідувала свого лікаря, але, на щастя, при кожному відвідуванні переконувалася, що серце дитинки б’ється добре. На 18-му тижні вони довідалися, що мають хлопчика і можуть повідомити Майка: він чекає братика. Однак у цей самий час лікарі зорієнтувалися, що плід тривожно невеликий як на серйозний етап вагітності. Вирішили почекати ще три тижні й потім вирішувати, що робити далі.
«Будемо боротися за нашу дитину»
Почутий діагноз не означав нічого доброго. За словами лікаря, сталося «серйозне обмеження внутрішньоматкового розвитку» і виникла небезпека розриву матки. Лікарі запропонували пізній аборт. У відповідь почули: «Ми будемо боротися за нашу дитину».
Боротьба означала УЗД спочатку раз, потім двічі на тиждень, і уникання всього, що могло би викликати передчасні пологи. Коли більше не можна було чекати, щоб не виставляти на небезпеку життя матері разом із дитиною, Джессіку прийняли до шпиталю. Їй давали стероїди, які мали пришвидшити розвиток легень маленького хлопчика. Чоловік зі старшим сином провідували її щодня. Для Майкі навіть спорудили окремий куточок для ігор і перекусів у маминій палаті.
Винятковий зв’язок
На 30 тижні кесаревим розтином народився Джейк Ерік. У нього були проблеми з диханням, над його інкубатором багато разів вмикався тривожний сигнал. Малюкові зробили переливання крові й тривалий час він перебував на зовнішньому живленні.
Зрештою Джессіці дозволили його притуляти («кенгурувати», носячи на животі) кілька годин на день. Тільки протягом цього часу вона почувалася відносно спокійною, але водночас сумувала за старшим сином. Майкі провідував братика і мріяв про мить, коли зможе його притулити.
Джессіка вирішила запитати у медперсоналу, чи не міг би Майкі підміняти її у кенгуруванні, й дістала згоду. Фотографії хлопчика, який «виношує» свого братика, насправді розчулюють.
Через два місяці Джейк зміг повернутися додому, а зв’язок між братами надалі залишається винятковим. Майкі дуже подобається гратися з малюком, носити його, годувати, пестити. Батьки жартують, що хотіли б, аби Джейк на них дивився так, як він дивиться на свого старшого брата.
фінансово.
Щиро дякуємо!
