«Я опікуюся новонародженими разом із медсестрою, яка опікувалася мною», — каже Брендон Семінатор.
Коли немовля щасливо покидає реанімацію в неонатології, це викликає радість на тільки його батьків, але також працівників лікарні, які з усіх сил старалися допомогти йому вижити.
Так само приємно медикам по роках бачити своїх колишніх малих пацієнтів — уже дорослими людьми, які прекрасно дають собі раду в житті. Саме таке щось сталося з Вілмою Вонг, медсестрою з відділення новонароджених в одному з американських шпиталів.
«У дитячій лікарні Люсіль Пакард при Стенфордському університеті сталася незвичайна зустріч між медсестрою і колишнім пацієнтом, — написали медики на акаунті лікарні. — Брендон, один із наших лікарів-практикантів педіатричного відділення, 28 років тому народився у нашому відділенні інтенсивної терапії як недоношений заледве на 29-му тижні. Медсестрою, яка ним заопікувалася, була Вілма. Після стілької років Вілма згадала прізвище Брендона, коли він відрекомендувався їй як новий колега по роботі. Ось як він виглядав 28 років тому — і як зараз».
«Я запитала, як його звати, і його прізвище пролунало дуже знайомо», — каже Вілма. Вона згадала, що багато років тому опікувалася дитинкою з таким самим ім’ям та прізвищем, і щоби переконатися, запитала Брендона, чи його батько не поліцейський. Тоді «запала повна тиша, — розповідає Вілма. — Потім він запитав мене, чи я — Вілма. І я відповіла: так!»
Після передчасного народження Бреднон понад місяць провів у неонатологічній реанімації лікарні. Коли він, уже дорослим, прийшов працювати в цю саму лікарню, мама порадила йому пошукати Вілму, медсестру, з якою вона і тато Брендона дуже зблизилися, чуваючи в лікарні стільки днів і ночей біля слабенького немовляти.
Однак Брендон сказав, що не бачить сенсу шукати Вілму, бо вона вже, певно, вийшла на пенсію. Він і гадки не мав, що йому випаде нагода зустрітися з нею особисто.
«Зустріч із Вілмою була сюрреалістичним досвідом, — зізнається Брендон. — Коли вона впізнала моє ім’я, ми обоє одразу зрозуміли, що я був серед дітей, якими вона опікувалася. Коло замикається, і тепер я опікуюся немовлятами разом із медсестрою, яка займалася мною самим».
Брендон підкреслює, що історія його та Вілми «присвячується сім’ям тих дітей, які мали тяжкий старт. Я прагну дати їм надію».
Хто ж може бути кращим образом цієї надії, ніж дитячий невролог, який допомагає боротися за життя іншим малим пацієнтам?
Переклад CREDO за: Елізабет Парді, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
