Уже близько 10 років я спостерігаю, як батьки беруть на себе занадто багато відповідальності, яка мала б належати їхнім дітям.
Це мода така, чи що? Виконувати з дітьми завдання чи не до 9-го класу, складати за дітей портфель, дізнаватися за них домашнє завдання в однокласників, тягати їх по різноманітних розвивальних програмах починаючи з 6 місяців життя, а в шкільні роки завантажувати гуртками весь тиждень так, що в дітей не залишається часу для дитинства. Дуже багато рішень і виборів батьки роблять замість дітей. І під слушним приводом намагаються контролювати всі їхні справи.
Сьогодні я хочу пояснити, чому деяким батькам мені хочеться сказати: залиште дітей у спокої і дивіться за собою.
Нещодавно я читала лекцію для батьків школярів і зіткнулася з тим, що чимало батьків дізнаються одні в одних домашні завдання для дітей (учнів 6-го класу!). При цьому вони скаржаться на несамостійність своїх нащадків.
Не пам’ятаю, щоб у моєму дитинстві батьки збирали мені портфель, дізнавалися «домашку» або возили на гуртки. Не пам’ятаю, щоб за мене вибирали, на які гуртки ходити. У батьків були свої справи. А ми навчалися самі.
Суспільство стало «дітоцентрованим». Вся сім’я будується навколо інтересів дітей. Дитина — сенс життя і світло у житті. Чоловік і жінка стають командою з «виховування» своїх дітей або персоналом з обслуговування дитини. При цьому вони перестають бути чоловіком і дружиною одне для одного. І найголовніше — ці батьки вірять, що таким чином роблять дітей щасливими, забезпечуючи їм найкраще дитинство.
Дивлячись на такі сім’ї, я хочу сказати батькам: залиште дітей у спокої, тому що ви псуєте їм життя!
Часто батьки пояснюють свою поведінку бажанням, щоб їхні діти виросли успішними, багатими, мали можливість вибору в житті тощо. Все це для того, щоби зрештою їхні діти виросли щасливими людьми. Адже у батьків свого щастя немає, тому вони так відчайдушно хочуть, щоб хоч їхні діти були щасливі.
Але мистецтва почуватися щасливим теж потрібно навчитися. Діти навчаються завжди від своїх батьків. Саме у батьків вони переймають стереотипи поведінки і ставлення до життя. Чого можуть навчитися діти у таких батьків? Кричати і надриватися навчаться, тривоги і недовіри до світу навчаться, а ось бути щасливими і задоволеними — ні. Тому що цього їх нема кому навчити, батьки самі не вміють!
«Не виховуйте дітей — марна справа, вони все одно будуть схожі на вас. Виховуйте себе» (англійське прислів’я).
Якщо ви не хочете для дітей такого життя, як у вас, тоді виправляйте себе і своє життя. «Станьте» щасливою людиною, тоді ваші діти теж будуть щасливі. І не потрібні будуть мільйони розвивальних гуртків. Якщо ви візьметеся відповідати за своє життя самі, а не перекладати відповідальність на країну, керівництво, партнера і т.д., то й ваші діти навчаться відповідати за свої уроки, портфелі та все інше. І тоді з дітьми буде все окей!
Є ще один прихований мотив у тому, що батьки намагаються дати своїм дітям те, чого вони самі не мали в дитинстві. Часто цей порив є несвідомою спробою компенсувати собі свої дитячі дефіцити. Чого хоче їхня дитина, деякі забувають запитати. Фільм «Траса 60» якраз про це, подивіться. Там добре показано, до чого це може привести.
Або ж навпаки: не забувають запитати дітей про їхні бажання, а потім фанатично кидаються ці бажання виконувати. Немов у батьків в житті один-єдиний сенс — догодити дитині. А своїх власних інтересів і поривів немає.
Ми не можемо прожити за дітей їхнє життя і не можемо вберегти їх від помилок. Свої помилки вони все одно повинні будуть зробити самі. А якщо ми намагаємося їх надмірно страхувати, то позбавляємо можливості набути власний досвід, не даємо їм дорослішати й реалізовувати свій потенціал. Ми робимо їх безініціативними, інфантильними, які не знають, чого хочуть, не мають своєї думки і життєвої позиції.
Повторюся: батьки, якщо хочете виховати своїх дітей щасливими і успішними, то залиште їх у спокої і займайтеся своїм життям!
Шукайте свої власні інтереси і мету. Шукайте те, що зробить вас щасливішими, тому що дітям потрібні щасливі батьки. Живіть насамперед для себе — і лиш потім для дітей.
Оксана Калганова, Тутка
фінансово.
Щиро дякуємо!
