Інтерв’ю

Як італійці допомагають дітям в Україні?

23 Листопада 2018, 17:43 1890

Нещодавно Вінницю черговий раз відвідала група італійців з благодійної організації «Credo Onlus». Майже 30 років вони допомагають українським дітям.

Саме стільки триває дружба подруж із різних міст Італії з Україною. Спочатку вони приймали на оздоровлення дітей, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, в своїх домівках. Згодом вирішили організовувати допомогу на місцях.

«Душею» організації її члени називають дона Наталіно Тібальдіні. Саме завдяки його небайдужості та вразливості на потреби ближніх все й розпочалося.

Попри те, що офіційно організація виникла лише 2003 року, її члени почали приїжджати до Вінниці на 1992 року. Згодом вони заснували благодійний фонд, який назвали на честь ансамблю «Кредо», заснованого вінницькими студентами. Молодіжна група, своєю чергою, була названа на честь газету «CREDO», який видавав В’ячеслав Брамський, і онлайн-версію якого ви, шановні читачі, гортаєте зараз. 

 

 

Дон Наталіно так згадує свій перший візит до України:

— Все почалося 1992 року. Я був тоді настоятелем однієї парафії на півдні Італії. Я дивився передачу по телевізору про групу молоді з Італії, з парафії поблизу Асізі. Молоді люди з одним францисканцем, аби відсвяткувати падіння Берлінського муру вирушили велосипедами з Італії до Мінська. В Мінську вони зустрілися з постраждали у наслідок Чорнобильської катастрофи дітьми. Коли цей отець повернувся до Асізі, почав розповідати всім про них, а також організував допомогу — запросив їх до Італії, щоби протягом кількох місяців вони мали змогу подихати чистим повітрям, очистити кров.

Я працював тоді в Сан-Мікелі-ді-Саріна. Там стався землетрус, і я бачив, як увесь світ нам допомагав. Це дуже змінило моє мислення, мою ментальність і підхід до життя. Я сказав своїм парафіянам: «Нам допомагав увесь світ. Мабуть, настав час віддячити за все, що світ зробив для нас. Зараз ми маємо можливість відповісти — також зробити щось для світу, повернути цей борг». Тоді прийняти дітей погодилися 50 сімей. Так приїхала перша група з України; тут була вже фундація, яка цим займалася. Діти перебували в Італії півтора місяці. Ми перевозили дітей військовим літаком. Я сказав тоді відповідальним за цю акцію, що хочу повернутися разом із дітьми і подивитися, як вони живуть. Ми вирушили до України з мером мого міста.

Тоді я побачив все! Я вперше приїхав до України 1992 року; була ніч, я навіть не бачив, куди ступав, виходячи з того літака. Вражень було багато: чого лише варті ці два військові літаки… Мені треба було вибрати, куди їхати — до Чернігова чи Вінниці; і я вибрав — не знаю, чому, — Вінницю… О третій ночі ми вперше побачили місто… Ми відвідували родини дітей. У мене був перекладач, хлопець‑католик, я сказав йому: «Якщо ти католик, то познайом мене з католицькими священиками». Так розпочалося наше знайомство з о. Владиславом Халупяком. Тоді ми почали організовувати поїздки до Італії з отцем Владиславом.

Згодом мене знову повернули до Кремони, з 1993 року ми почали возити дітей туди. Потім я познайомився з Мауріціо Фйоретті. Я приїжджаю в Україну з 1992 року. Гадаю, Вінниця має надати мені громадянство (сміється — Ред.).

 

 

Розповідає Мауріціо Фйоретті:

— Ми вперше зустрілися доном Наталіно під час Святої Меси о 8 ранку, 26 грудня 1993 року. Ми також тільки перебралися до міста, два дні прожили в новому будинку. Дон Наталіно готував нашого сина до Миропомазання. Згодом він розповів, що хоче приймати дітей із України. Все! Ми погодилися — дискусій не було. 1994 року я запросив першу дитину до своєї родини.

Дон Наталіно: Я також пам’ятаю цю зустріч, було дуже холодно. Також почувався дуже самотнім.

Мауріціо Фйоретті: Приймати дітей почала не лише наша спільнота, ми почали запрошувати також й інших. Про нас дізналися в Мілані завдяки статті в газеті, й також підтримали нашу ініціативу. Загалом за 10 років ми прийняли 2 400 дітей із України.

Насправді усі люди — і в Україні, і в Італії — подібні. Моє мислення змінилося, коли я побував на півдні Італії після землетрусу, побачив, як весь світ допомагав. Кардинально змінилася моя ментальність. Я тоді почав пояснювати людям, що потрібно жертвувати, віддавати, допомагати людям, які нас оточують, що це приносить справжнє щастя і радість.

Дон Наталіно: Є ще один аспект. Іноді люди думають: ми допомагаємо, бо маємо якісь переваги від цього — звільнення від податків тощо. Але це не так!

Однак, якщо людина любить іншу людину, вона чинить добро не для задля вигоди, а тому що вірить в Бога, вірить слову Євангелія. Ми допомагаємо, тому що так говорить Євангеліє. Ми допомагаємо, тому що віримо в Бога. Що більше даємо, то більше отримуємо. Я особисто в цьому переконався під час землетрусу.

Ми бачили скільки було різних потреб та думали, чим можна було б допомогти. Згодом наші принципи і напрямок нашої діяльності трохи змінилися. Ми почали приймати дітей в Італії, це було важливо і позитивно на той момент. Потім ми вирішили розпочати щось робити для них на місці. Згодом виникла ідея допомогти будувати Церкву в с. Майдані (Вінницька обл.) та створити робочі місця: побудувати столярний цех. Згодом ми познайомилися з о. Казиміром Дудеком. У нього виникла ідея побудувати садочок. Нам це сподобалося, бо виховання насправді дуже важлива справа.

Постійно були люди в Італії, які хотіли допомагати. Люди приїжджали своїм коштом, брали відпустки. Ми обмінюємося досвідом. Це важливо для нас також, це виховує. Таким чином ми прагнемо ілюструвати Євангеліє, адже віра — це не ідеологія, це конкретні вчинки. Ми маємо показувати на власному прикладі, що Христос — посеред нас. Ми не можемо стверджувати, що любимо Бога, якщо не любимо іншу людину. Слід обирати дорогу любові і йти нею. Такі наші мотиви. Люди нам допомагають можливо з інших мотивів, якщо вони добрі, то ми приймаємо цю допомогу. Це приносить також внутрішню радість.

Маурціо Фйоретті: Почалося все від дітей. Нам було цікаво знати, де і як вони живуть. Згодом були численні подорожі в Україну. Ми бачили великі матеріальні потреби і допомагали, як могли. Загалом вдалося приготувати 8‑9 «тірів» гуманітарної допомоги. Ми надсилали допомогу до дитячих будинків. Виявилося, що предки одного італійського консула родом із Тиврова. Він порадив поїхати до будинку пристарілих. Ми навіть до семінарії передавали ліжка двоповерхові.

Ставало дедалі важче знаходити родини, які б могли прийнятидітей в Італії. Виховання — дуже важливий елемент для розвитку суспільства. Отець Віктор [Щавінський] запропонував створити щось для дітей в Оратові. Спочатку хотів зробити ораторій. Йому подобалася ця ідея. Але вийшов дитячий садочок! Священики спілкуються, тому 2012 року така ідея прийшла вже о. Юрію Малецькому, який служить в Гайсині.

В одного з членів нашої організації в автокатастрофі помер син, а дружина померла від раку. Ми попросили, щоби ці дитячі заклади носили імена цих людей. Прекрасна ідея: створити такі живі пам’ятники.

Інша наша ініціатива: це стипендіальна програма, яка дозволила 4 дітям навчатися, здобути вищу освіту. Ми намагаємося допомагати не лише Україні. Кремона — це місто Страдіварі. Нам вдалося подарувати скрипку Максиму Грінченкові. Сьогодні він викладає і грає в оркестрі.

Зокрема, в Сараєво єпископ заснував школу, де представники різних визнань навчаються разом. Ми також підтримуємо його.

— Якою ви запам’ятали Україну?

Мауріціо Фйоретті: Мені здавалося, що це Італія після ІІ Світової війни, про яку розповідав мені батько. Ми їздили по селах. Пам’ятаю велику гостинність і жертовність простих людей.

— Якими були ваші перші враження від Вінниці?

Дон Наталіно: Темно! Взагалі тільки-но ми переїжджали кордон у Чопі — і суцільна темрява! Нема світла, і багато міліції. Тільки бачили італійські номери — зупиняли. О третій ночі, в першу річницю розпаду СССР, я вперше прибув до Вінниці. Ми оселилися в готелі «Жовтневий»; дуже довго чекали. Люди не розмовляли на вулицях, а якщо розмовляли, то дуже тихо. Ми навіть зустріли декількох дітей, яких запрошували до Італії, вони зробили вигляд, що нас не знають. Мами нам пояснили, що діти соромилися, побоялися з нами заговорити.

Я був вдячний своїй перекладачці, вона спокійно мені пояснювала багато особливостей. Двоє наших молодих людей говорили про футбол, а люди думали, що вони постійно сваряться.

— Чи були історії, що особливо запам’яталися?

— Так. Одна з них пов’язана з єпископом Леоном Дубравським. Про зустріч домовлявся Вячеслав Брамський. Було темно. Ми залишили два буси, і автівка єпископа не могла проїхати. Ми вийшли, побачили єпископа, попросили його штовхнути. Звісно, ми не знали, що це єпископ. Згодом він жартував, що лише нам вдалося змусити його працювати.

— Як ви познайомилися з «Кредо»? Чому вирішили саме так назвати свою організацію?

— Ми приїхали вперше на урочистість святого Франциска, тоді був відпуст у парафії. Там співав молодіжний гурт «Кредо». Вони співали дуже гарно. То був 1994 рік. Ми привезли тоді прекрасну дарохранительницю з Асізі. Каплиця була переповнена. Все тривало дуже довго. Ми ходили довкола. Світлана співала «Аве Марія», ми плакали… Далі лунала пісня: «Хай нас з’єднає любов…», а ми на цю ж мелодію підспівували італійською: «Ми хочемо їсти!» Таке було знайомство!

Фото: Credo Onlus

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Вінниця
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: