Відволікання — це сигнал тривоги, яким світ привертає (якщо ми не помічаємо) нашу увагу до тривоги та відчаю.
Минулий тиждень був для мене одним із найскладніших за довгий час. Сім’я колеги трагічно і несподівано втратила дочку, яка померла після операції на серці. Решта нашої команди взяли на себе зобов’язання координувати харчування, бути уважними та готовими виконати частину його роботи, щоб він міг легше пережити цю ситуацію.
Щодня після роботи, клопотів зі шкільними роз’їздами я брала участь у чуванні зі свічками та всьому звичайному сімейному житті. Я почувалася розбитою. У п’ятницю, відвізши дітей до школи, я впала на ліжко і втупилася в стелю. Гора роботи невпинно зростала, я не встигала поїсти або поспати.
Дозвіл на втому
Попри цілковите усвідомлення потреби відпочити, поїсти та необхідності виконати багато справ, я була не здатна ні до чого. Я не могла рухатися. Я не спала. Я не їла. Я не працювала і не займалася пранням. Навіть Netflix мене не приваблював. Я була настільки знесиленою, що не могла нашкребти енергії, щоб почутися здивованою або спантеличеною.
Минув час, перш ніж я втямила, що зі мною сталося. Я не впала у страх чи депресію. За кілька днів я не мала жодної розумової чи психологічної загальмованості — адже, як підкреслює психолог Джонатан Школер, професор каліфорнійського університету Санта-Барбара, — почуття тривоги та пригніченості є наслідком того, що нашому мозку не вистачає часу на бездіяльність.
Коли ваш мозок бомбардують нові стимули та інформація, ви потребуєте актуалізації цілей. Надлишок інформації та стимулів може призвести до того, що ви не побачите мети — або, ще гірше, загрузнете у циклі стимулювання. «Ми знаємо, що це може призвести до відчуття відсутності контролю, — каже професор Школер, — до тривожності, втрати емоційних реакцій та відчуття реальності».
Натомість час психічної бездіяльності сприяє відновленню здатності до творчого вирішення проблем. «Дослідження демонструють, що час, витрачений на блукання думками, сприяє певному типу продуктивності», — стверджує професор Школер, чиї наукові розвідки були присвячені інтенсивному вивченню розумової діяльності. Він каже, що подолання стану безвиході, глухих кутів, також і через моменти несподіваних осяянь, які він називає «моментами ага!», часто відбувається саме тоді, коли розум «мандрує вільно».
Багато років тому, коли я тільки починала займатися бігом, — виявила, що найкращі дописи мого блогу формулювалися саме на тих ранішніх трьох милях. Перед поверненням з пробіжки я просто випромінювала енергію — і завдячувала цим як вправам, так і часу розумової бездіяльності. Я настільки цінувала цей час, що ніколи не вдягала на тренуваннях навушники: адже музика перешкоджала б моєму розумові блукати вільно.
Цілюща тиша
Те саме стосується миття посуду або складання білизни. Досвід багатьох років підтвердив, що я недарма вважаю за краще виконувати ці справи на самоті, не відволікаючись ані на телевізор, ані на музику чи подкасти. Щось у цих ритмічних, добре відомих діях та скоординованих рухах допомагає мені заспокоїти розум та дух, і я почуваюся спокійнішою і відновленішою після 20 хвилин безшумного складання білизни, ніж будь-коли після 20-хвилинного сну.
Час психічної бездіяльності швидко стає цінним ресурсом для більшості наших сучасників. На відміну від наших батьків, бабусь та дідусів, ми можемо розпорошитися сотнями різних способів, навіть коли не хочемо. Вібрація телефонів у наших кишенях та непоборна спокуса обміну повідомленнями — це сирени сучасного світу, що крадуть наш спокій та сповнюють душі тривогою та відчаєм.
Твій мозок тобі віддячить
Ми маємо давати нашій свідомості цілеспрямовану перерву в роботі. Коли моя мала психує, їй доводиться сидіти на дивані, доки вона не заспокоїться (хоча краще в такий момент надати дитині можливість фізичної активності — прим. пер.). Звісно, ми, дорослі, вважаємо, що ми вищі за такі речі, — але давайте будемо чесними: ні, це не так.
Тож коли ви залипнете у безкінечне прокручування стрічки Фейсбуку чи Інстаграму — зробіть, як Одисей: вхопіться за щоглу. Покладіть свій айпад з айфоном у шафу та замкніть її. А тоді йдіть із кімнати. Подаруйте своєму мозку час. Незалежно від того, чому ви надасте перевагу — дати розумові можливість блукати вільно, медитувати чи молитися, — ці хвилини тиші абсолютно необхідні для вашого психічного, фізичного та духовного благополуччя. Приймайте їх як безцінні дарунки — бо в ці моменти ви не тільки сягнете рішень своїх проблем, але й віднайдете мир.
Переклад CREDO за: Александра Кала, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
