Свята та святі

Григорій VІІ, Папа

24 Травня 2019, 18:55 295

Римо-катол.: 25 травня (довільний спомин)

Мабуть, про кожного— а якщо не про кожного, то про багатьох — зі Спадкоємців Престолу св.Петра можна сказати одну фразу, яка б характеризувала те головне, чим відзначився його понтифікат. Про Григорія VІІ можна сказати, що він став відомий завдякисвоїй боротьбі з імператором Генріхом ІV за інвеституру — право призначати єпископів і настоятелів, за яке майже 50 років точилась боротьба між церковною і світською владою. Цю боротьбу дехто з істориків називає«найзначнішим конфліктом між Церквою та світською державою в середньовічній Європі». І в цю боротьбу сьогоднішньому святому довелося включитись ще до обрання на Апостольський Престол.

Майбутній 157-й Єпископ Рима, з народження— Гільденбра́нд Сованський, народився між 1020 і 1025 роками (скоріше за все —1021-го) в південній Тоскані. Відомостей про його походження і соціальний статус небагато і вони суперечливі. Згідно з переданням, майбутній святий походив зі знатної родини Альдобрандескі, але історичних джерел, які б це підтверджували, немає.Тому здається більш вірогідним, що коли це й не була бідна селянська родина, як про це можна прочитати в деяких джерелах, то, принаймні, родина зі скромними статками.

Ще замолоду він пішов до Рима, де вступив до бенедиктинського монастиря на Авентині. Є відомості, що настоятелем цього монастиря був його рідний дядько. Згідно з іншими джерелами, його чернече життя розпочалось у славнозвісному монастирі в Клюні. Важко встановити, які з цих даних точні, які ні. Але відомо, що Гільдебранд був у Клюні — чи вже монахом, чи ще світською людиною — у 1047 році в останні дні земного життя настоятеля цього монастиря, Оділона. Але ще раніше, коли імператор Священної Римської імперії Генріх ІІІ, втрутившись у церковні справи (в ті часи такі втручання з боку світських володарів не були рідкістю), поставив на папський престол свого ставленика Климента ІІ, а усунутогопапу Григорій VІ вигнали до Німеччини, Гільдебранд супроводжував його у вигнанні.

Перебуваючи у німецькому місті Кельні, він використав час для навчання. До Рима повернувся разом із новообраним папою Левом ІХ. Інші джерела вказують, що після смерті Григорія VІГільдебранд перебував у монастирі Клюні, звідки Лев ІХ (вони познайомилися в Німеччині) викликав його до Рима. Але хай там як— і на цьому сходяться усі джерела, — Гільдебранд став одним із найближчих співпрацівників Лева ІХ і його помічником. Він допомагав впроваджувати в життя реформи, які мали очистити Церкву від усього, що розкладало її зсередини: від симонії, конкубінату священиків, залежності від світських володарів.

Саме для викорінення усього цього майбутнього папу в 1056 році відрядили до Франції. Після смерті Лева ІХ йому знову випала «дипломатична» місія: він вирушив до імператорського двору, щоб отримати згоду на обрання Стефана ІХ, який став Спадкоємцем Апостольського Престолу без відома імператора. Таку згоду від удови імператора Агнеси Гільдебранд отримав, але, повернувшись до Рима, вже не застав Стефана ІХ живим. І йому знову випало включитись у боротьбу: цього разу між підтримуваним кардиналами папою Миколаєм ІІ та групою римських аристократів, що намагалися віддати папський престол своєму ставленику Йоанові з Велетри, якийузяв собі ім’я Бенедикт Х.

Участь Гільдебранда у виборах Миколая ІІ деякі джерела (зокрема —Українська католицька енциклопедія) оцінюють як вирішальну. Діяльну участь він узяв також і в підготовці папського декрету 1059 року про вибори Спадкоємців Святого Престолу (Вікіпедія стверджує, що саме Гільденбранд був ініціатором ухвалення цього документу). Згідно з ним,Папу могли обирати тільки й виключно кардинали. Сам Гільдебранд того ж року отримав сан архідиякона Рима. Виконувати, однак, архідияконське служіння у спокої та мирі довелось недовго: після смерті Миколая ІІ єпископи з Ломбардії разом із групою римської шляхти, не визнаючи законним обрання папи Александра ІІ, намагались висунути на папський престол Кадалуса з Парми під ім’ям Гонорія ІІ. Нового розколу вдалось уникнути і в цьому була чимала заслуга Гільдебранда, який використав для цього і свій особистий вплив, і широкі зв’язки у церковних та світських колах. Це були 1061-1062 роки. Гільдебранд прожив неповні сорок років, а скільки вже довелосязробити! А до обрання папою ще залишалось 11 років.

Це сталося 22 квітня 1073 року. Причому — за іронією долі — зовсім не так, як передбачав ним же ініційований декрет. Під час похорону Александра ІІ, мешканці Рима, що зібрались у Латеранській базиліці, почали вигукувати:«Нехай Гільдебранд буде нашим єпископом!» Але це не зробило його обрання нелегітимним: вибір, зроблений народом, був— хоча сам Гільдебранд із цим не погоджувався і намагався опиратися — затверджений на конклаві, що став найкоротшим конклавом в історії Церкви. Новообраний Єпископ Римаприйняв ім’я ГригоріяVІІ.

З обранням нового понтифіка в Церкві активізувався рух за реформи, особливо — за викорінення симонії та недопущення втручаньсвітської владиу справи Церкви. У 1075 році Григорій VІІ сформулював головні вимоги реформування Церкви у 27 пунктах документа, що дістав назву «Dictatus Рара». Одним з пунктів зазначалося, що жодна світська особа, включно з самим імператором, не може займати ніякої посади в церковній ієрархії. Це викликало незадоволення молодого імператора Священної Римської імперії Генріха ІV: у листі, написаному в дуже різкому тоні, він оголосив Папу позбавленим престолу. У відповідь Григорій VІІ відлучив Генріха від Церкви, а всіх його підданих звільнив від послуху йому.

Такі дії не залишились без наслідків: у жовтні 1076 року у м.Трібурі зібрались німецькі князі й вирішили відмовитись від імператора, якщо він до встановленого ними строку не вирішить усіх справ, пов’язаних із відлученням. Імператор вирушив до Італії, де зустрівся з папою в замку Каносса. Григорій VІІ погодився зняти відлучення, якщо імператор виконає певні умови: зробить певні принизливі жести, які свідчать про його щире розкаяння. Генріх ІV умови виконав і за п’ять днів до закінчення ультиматуму німецьких князів церковна кара була з нього знята. Тоді з’явилось прислів’я: «Ходити у Каноссу», що означає визнання світським політиком своєї неправоти перед духовною особою.

Раніше, у перший рік свого понтифікату, Григорій VІІ прийняв Великого князя Київського Ізяслава Ярославовича і його сина Ярополка, які були змушені залишити Київ через міжусобний конфлікт із братом Ізяслава Святославом. Звернімо увагу, що це сталося через 19 років після Великої схизми — розколу Церкви 1054 року. Цей факт промовисто доводить, що після розколу київські князі не тільки не розривали зв’язків з Апостольською Столицею, але й визнавали її авторитет.17 квітня 1075 року князь і його син отримали буллу, що підтверджувала їхню владу в Києві. Ярополк Ізяславович був коронований папою на Руське Королівство. Григорій VІІ надав Ізяславові політичну підтримку, звернувшись до польського короля Болеслава ІІ з проханням допомогти повернути йому владу в Києві.

Зняття відлучення з імператора Генріха ІV в Каноссі, на жаль, не стало справжнім примиренням. 26 червня 1080 року Генріх оголосив про усунення Григорія VІІ з папського престолу, а на його місце «призначив» свого ставленика — архієпископа Равенни Віберта (Ґвіберта), що увійшов в історію як антипапа Климент ІІІ. Конфлікт між двома володарями — світським і духовним — продовжувався, і 1081 року переріс у відкриту збройну боротьбу.

1084 року імператорські війська увійшли в Рим, Папа з його прибічниками знайшли сховище в замку св.Ангела. На допомогу йому прийшов його союзник — норманський вождь Роберт Гвіскард. Вічне Місто було звільнене, але норманські вояки піддали його нещадному грабунку. Відповідальність за ці злочини мешканці Рима поклали на того, кого одинадцятьма роками раніше самі хотіли бачити своїм єпископом. Григорій VІІ змушений був залишити Рим і виїхав у Салерно, де наступного, 1085 рокувідійшов до Дому Отця.

Через майже п’ять століть, у 1584 році, його беатифікувавпапаГригорій ХІІІ, а у 1606 році папа Павло V причислив його до сонму святих. Днем спомину визначено день завершення його земного паломництва — 25 травня.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: