Традиційно у червні по наших храмах лунають молебні до Пресвятого Серця Ісуса. Я належу до «шанувальників» цієї духовності, розумію її глибоке і прекрасне значення… однак раніше просто не міг терпіти літанії до Пресвятого Серця.
Не тому, що вона довга або нудна. Я ніяк не міг зрозуміти, як можна після закликів «Серце Ісуса, списом пробите», «… переповнене зневагою», «…за гріхи наші скрушене» — просити Христа: «Вчини наші серця подібними до Твого!» Звісно, це слова зі Святого Письма, але яка здорова людина хотіла б, щоб її серце страждало, було зранене чи розбите? Хіба мені й так замало страждань і проблем, щоб про них іще додатково просити Бога? Я, як і кожний чоловік, прагну мати сильне та хоробре серце, яке б не відчувало болю!
Ця дилема довго мене тривожила, та брат зі спільноти якось сказав: «Бог хоче не твого зраненого, змученого серця чи покаліченого життя. Він прагне, щоби твоє серце було настільки сильне, щоб могло встояти серед проблем і труднощів життя, часто просто нудного і сірого без проблем. Тому Господь і посилає випробування, щоби тебе зміцнити, а не змусити страждати».
Справді, я часто прошу в Ісуса забрати всі труднощі з мого життя, сховати мене під своїм покровом. Але тоді я вибираю життя, яке не зможе дати плоду! Бог — добрий Батько, який знає, на що здатна кожна Його дитина, і посилає їй не більше страждань, аніж вона може знести. Нам буває важко, ми відчуваємо безвихідь, — однак не від тягаря проблем, а від того, що ми віддаляємося від Отця, який завжди готовий прийти нам на допомогу і простягнути свою руку.
Окрім того, серце, яке не хоче страждати, — не здатне любити. Ховаючись від світу, від своїх ближніх, які можуть мене зранити і колись обов’язково це зроблять, я водночас замикаюся на Бога, на Його любов і милосердя. Бажання бути сильним часто переростає у спокусу мати сухе і кам’яне серце. Тоді Бог, як колись Мойсеєві, наказує своїм посланцям, людям, що мене оточують, вдарити по скелі мого самолюбства й безпечності, аби полилася вода скрухи і жалю.
Часто за дуже порядною поведінкою і широкою усмішкою ховаються наші дитячі (й не тільки) рани і комплекси, які ми намагаємося законсервувати під плівкою пам’яті. Насправді, вони, як тінь, переслідують нас і не дають зростати й рухатися вперед. Тому Ісус іноді пробиває моє серце, щоби з нього потекла не тільки кров, але сльози води. І це також є проявом Божого милосердя. Пам’ятаю, як на одній літургії Господь настільки сильно доторкнувся мого серця через Cвоє Слово, що я ходив у глибокій депресії цілий тиждень.. Врешті‑решт це допомогло мені побачити корінь моїх проблем, які Бог крок за кроком вирішував.
Думаю, не треба боятися відкрити своє серце Богові, навіть якщо його ненароком зранять. Набагато гірше, якщо ти через пробиту рану не дозволиш своєму болю вийти на зовні. Бо тільки те серце, яке відчуло смак страждань, може сильно кохати.
фінансово.
Щиро дякуємо!
