Роздуми над Першим читанням на середу ХІІ Звичайного тижня, рік І
Тими днями було таке слово Господнє до Аврама у видінні: «Не бійся, Авраме; Я тобі щит. Твоя заплата буде вельми велика».
Аврам же відповів: «Мій Владико, Господи, що даси мені? Я ходжу бездітним, і господарем дому мого стане Елієзер з Дамаску». Далі сказав Аврам: «Ось Ти не дав мені потомства і хтось зі слуг мого дому стане моїм спадкоємцем».
Тож знову слово Господнє було до нього: «Не він буде твоїм спадкоємцем, а те, що вийде з твого лона, буде твоїм спадкоємцем». І вивів Він його надвір і мовив: «Глянь же на небо і злічи зорі, коли можеш їх злічити!» І сказав до нього: «Таке буде твоє потомство». І повірив Аврам Господу, й Він зарахував йому те за праведність.
Потім сказав Господь до нього: «Я – Господь, що вивів тебе з Уру Халдейського, щоб дати тобі оцю землю в посідання».
Він же відповів: «Владико Господи, по чому я знатиму, що я її посяду?»
Тоді сказав Господь до нього: «Візьми Мені трилітню ялівку, і трилітню козу, і трилітнього козла, і горлицю та голубеня».
Появив він Йому все те, порозтинав надвоє і поклав кожну половину навпроти другої, а птиць не розтяв. Злетілись хижі птахи на ті трупи, але Аврам прогнав їх. Коли ж заходило вже сонце, глибокий сон опав на Аврама, жах і велика темрява налягла на нього.
Тим часом зайшло сонце і стало дуже темно; аж ось димуюче вогнище і світоч полум’яний пройшли між розтятими частинами.
Того дня уклав Господь союз з Аврамом, кажучи: «Твоєму потомству Я даю цю землю від ріки Єгипетської до Великої ріки, ріки Євфрату».
Бут 15,1-12.17-18
Аврам старіє. Колись, на початку пригоди з Богом, він без зайвих слів покинув усе й пішов за Голосом. Минають роки, і сумнів закрадається у серце: а що далі? Виконає Бог обіцяне? Що з моїм майбутнім? І він питається, говорить Богу про свої турботи.
Важливо говорити з Богом, також і про свої сумніви. Іноді Господь може відкладати виконання своїх обітниць. Аврам побачить їх реалізацію лише частково. Кожне життя є заспокоєнням лише частини наших очікувань; наше існування задовольняє лише якийсь відсоток наших прагнень. І потрібно сприйняти цю неповноту. Вірити і йти далі, щоб бачити турботу Бога про нас. Повнота існування — не на цій землі…
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
