Роздуми над Першим читанням на понеділок ХVIII Звичайного тижня, Рік І
Тими днями сини Ізраїля знову стали плакати: «Хто дасть нам м’яса їсти? Пригадуємо собі рибу, що задарма їли в Єгипті, огірки, дині, пір, цибулю, часник; а тепер душа наша прагне: нема нічогісінько, сама лише манна перед нашими очима».
Була ж манна, наче коріандрове насіння, а колір її, як колір кришталю. Народ розсипався і збирав її і молов на жорнах або товк у ступах, то й варили її в горщиках і пекли пляцки; а на смак була вона, мов тістечко на олії. І коли вночі спадала роса на табір, то спадала на нього й манна.
Вчув Мойсей, що народ плаче в родинах своїх, кожен коло входу до свого шатра, і гнів Господній запалав вельми. Стало прикро Мойсею і сказав він до Господа: «Чому Ти вчинив погано своєму слузі? Чому не знайшов я ласки в очах у Тебе, що он тягар усього цього народу Ти звалив на мене? Чи то ж я зачав увесь той народ? Чи то ж я породив його, що Ти мені кажеш: носи його, мовляв, на лоні в себе, як то годувальниця носить немовлятко, аж до землі, про яку Ти клявся їхнім батькам? Звідки взяти мені м’яса, щоб дати усьому цьому народу? Ось вони з плачем насіли на мене, кажучи: “Дай нам м’яса їсти!” Не можу я сам нести увесь люд оцей; занадто тяжкий він для мене. Якщо й далі так обходитимешся зі мною, то ліпше, молю, вбий мене, коли я знайшов ласку в очах Твоїх, щоб я не бачив більше горя мого».
Чис 11,4б-15
Знову ця незрозуміла амнезія щодо минулого: Єгипет описується в яскравих фарбах. А манна? Приїлася, набридла. Навіть Мойсей піддається песимізму, ламається під тиском цих нарікань: «Якщо й далі так обходитимешся зі мною, то ліпше, молю, вбий мене».
Євангеліє сьогодні описує в чомусь подібну ситуацію. Перед Ісусом — багатотисячний натовп, який треба нагодувати. А що Він має? Він — нічого, лише десь знайшли п’ять хлібів і дві риби. На «близько п’ять тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей»? Ісус не піддається. «Узяв…, підвів погляд до неба, промовив благословення і, розломивши, дав хліби учням, а учні — юрбам».
Перш ніж нарікати, подивись на те, що маєш. Можливо, й не багато. Але, може, цього вистачить? І не лише для себе!