Які саме книжки врятував Робінзон Крузо?

У межах боротьби з «релігійними впливами» на молоде покоління, а заодно в напрямку т.зв. «сінізації» (від Chine — Китай) влада в Китаї розпочала усування будь-яких згадок про Бога, Біблію та релігію з дитячої та підліткової літератури.

Це стосується як творів китайських авторів, так і творів світової літератури. Усі згадки стосовно віри замінюються більш загальними словами або наближеними за змістом, але без чіткого згадування Бога. Якщо ж це неможливо, то такі твори не будуть узагалі публіковані. Поки що ці вказівки стосуються оповідань закордонних авторів та шерегу творів китайських класиків.

Змінено, наприклад, одну зі сцен відомої казки Ганса Крістіана Андерсена «Дівчинка з сірниками», яка входить у шкільну програму для учнів 5 класу. В оригіналі, коли змерзла дівчинка запалює сірник за сірником, щоб зігрітися, вона бачить у їхньому світлі зірки, що падають, і каже, що кожна така зірка — це душа, що возноситься на зустріч із Богом. У цензурованій версії китайського видання говориться про те, що «коли падає зірка, якась людина покидає цей світ».

Для людей пострадянського простору це зовсім не дивина: свого часу нам так само пропонували цензуровані варіанти казок Андерсена.

Робінзон Крузо — відомий персонаж Даніеля Дефо — врятував із розтрощеного бурею корабля не три примірники Біблії, як написав автор, а тільки «кілька книжок», без уточнення деталей. У «Дяді Вані» Чехова немає вже молитви в церкві ані слова «Христос».

Натомість твори, в яких самі назви однозначно вказують на зв’язок із релігією, причому конкретно християнською, такі як «Собор Пресвятої Богородиці» Віктора Гюго, «Граф Монте-Крісто» Александра Дюма або «Воскресіння» Льва Толстого підлягають конфіскації. Завдання покладено на вчителів.

Хоча китайське Міністерство освіти стверджує, що книжки мають пропонувати учням краще розуміння інших культур, однак на практиці допущені до вивчення тексти так зманіпульовані, щоб їхній зміст відповідав вказівкам комуністичної партії про усунення всіляких релігійних згадок. Це, зрештою, стосується не тільки початкових та середніх шкіл, але й вищих навчальних закладів.

Ця діяльність відбувається під гаслом так званої «сінізації» релігії, тобто нав’язаної комуністичною владою політики допасування релігії до китайської культури, теж, зрештою, максимально очищеної від згадок про віру в Бога. Предметом особливої критики є християнство, яке комуністична пропаганда представляє як релігію, чужу рідній культурі й традиції. Головним «архітектором» цієї політики є нинішній президент Китаю Сі Цзиньпін, який ще 2015 року заявив, що якщо релігії в цій країні хочуть вижити, то мусять «китаїзуватися», допасовуючись до китайської культури і підпорядковуючись комуністичній партії. Це супроводжується роздмухуванням націоналістичного патріотизму та погордою щодо «закордонних» релігій, тобто головно до християнства.

На думку багатьох спостерігачів, причину нинішньої антихристиянської кампанії становить страх перед висновками деяких соціологів (наприклад, Фенганга Янга), що Китай до 2030 року може стати «найбільшою християнською державою світу». Але водночас це спосіб збереження пекінського режиму від таких ідей, як демократія, права людини, справедливість чи правова держава.