Інтерв’ю

Я щасливий, тому що я на своєму місці

04 Вересня 2019, 14:43 2088 Віталій Карпусь

Ми часто святкуємо пам’ятні дати: річниці, ювілеї — наприклад, день народження або річницю шлюбу. Але сьогодні торкнемось трохи незвичного святкування — річниці священницьких свячень.

До розмови запрошено пресвітера, який святкує перший рік свого священства: це отець Вадим Здоров, який працює у катедральному соборі свв.Петра і Павла в Кам’янці-Подільському.

— Отче Вадиме,  знаю, що цього року Ви відсвяткували перший рік священницького служіння. Скажіть, як воно — бути священником?

— Насамперед, варто підкреслити, що священство — це не професія, а покликання. Життя священника відрізняється від життя тих людей, які щодня ходять на роботу, мають сім’ю, сімейні обов’язки. Воно є іншим: не кращим чи гіршим, але іншим. У ньому багато радості. Наприклад, коли бачиш людину, яка, примирившись із Господом під час Таїнства Сповіді, зі сльозами на очах відходить від сповідальниці, або людину, яка отримала пораду і знайшла відповідь на своє запитання. Ці моменти для мене безцінні, бо тоді бачиш, що ти потрібен людям і потрібне твоє служіння священника; що люди шукають Божого Слова, що вони спраглі Ісуса Христа. І священник є тим інструментом, тими руками, через які Господь приходить до людей.

Але також є чимало своєрідних моментів «пустелі»: багато тиші, багато можливостей зосередитись, особливо коли приходиш у кімнату, а там ніхто до тебе не говорить, і це — запрошення Бога, щоб слухати Його. Це непросто, бо можна взяти до рук телефон, зайти в інтернет… Це також час випробування і час благодаті.

— Як Ви наважились піти до семінарії? Чи рідні підтримали Вас у цьому життєвому виборі?

— Вибір у людини є завжди. І людина молода, особливо в старших класах школи, задумується, який шлях обрати. У мене було так само. Я багато думав над цим. Не відчував виразного бажання чимось займатись. Я шукав. Був навіть певний «час темряви». Але згодом почали приходити думки про семінарію. Вони приходили й відходили.

 

 

З’явилося бажання піти навчатись до семінарії, і я вирішив іти навчатись на священника. А щодо моїх рідних, то вони були трішки здивовані, бо я готувався вступати до університету, а тут різко змінив своє рішення. Навіть попри це, вони мене підтримали у цьому виборі. Їхню підтримку я відчував протягом усього навчання в семінарії і дуже їм за неї вдячний.

— Чи стикалися за цей рік із якимись труднощами?

— В мене є друг, який мені на день народження побажав — у позитивному значенні — більше труднощів, бо саме вони відкривають нас на Божу благодать. У труднощах ми бачимо свою слабкість і в труднощах Бог до нас найближчий. Такі труднощі і в мене були. Можливо, не такі критичні, надзвичайно важкі, але були, і я дякую за них Богові, бо саме через них відчував Його батьківську любов. Без них і віра була би слабшою. Бачиш, як із них Бог виводить, — і віра стає міцнішою.

— Трішки хотів би запитати про семінарійні роки. Чи радісно вони минали? Можливо, пригадаєте якісь цікаві історії з семінарії?

— Якби в семінарії був предмет із гумору, то кожен семінарист склав би його на відмінно. А щодо смішних історій, то в семінарії їх завжди стільки, скільки днів у році, й важко виділити якусь одну. Дуже багато згадується, коли зустрічаємося зі священниками, семінаристами і, повірте, можна годинами сміятися.

Хочу підкреслити, що я в семінарії відчув, яку маю міцну підтримку від співбратів, переконався, яких маю друзів, однодумців, що я не самотній. Багато хто думає, що священник людина одинока, не має друзів, — але це не так. Вони є і з ними можна й у футбол пограти, і кави випити, і порозмовляти про фільми чи книжки. І знаєте, що допомогло мені розпізнати своє покликання? Те, що я справді знайшов у семінарії друзів, із якими добре, з якими можна розділити і радість, і смуток.

 

 

— Чи варто взагалі обирати священницьке покликання? Чому варто ризикнути і обрати саме цю дорогу, а не іншу, в своєму житті?

— Оскільки я молодий священник, не маю ще великого досвіду, то хочу процитувати слова старшого священника, отця Олександра Лаврентьєва, який сказав, коли я задумувався над семінарією: «Я щасливий, тому що я на своєму місці». Якщо людина перебуватиме на своєму місці, вона буде щасливою. Якщо Бог тебе кличе, то йди за Ним. Так, тобі може здаватися, що це важко, що це невідома дорога для тебе, ти не знаєш, що на тебе чекає — так, як Авраама, який був уже старий, а Бог його покликав і йому потрібно було залишити все і йти в далеку дорогу, але він пішов. Так само й кожен з нас є таким Авраамом, якого Бог кличе. І не знаєш, що на тебе чекає. Якщо це подружнє життя, то не знаєш, якою буде твоя дружина; якщо це священство, то не знаєш, яким воно буде: чи будуть тебе носити на руках, чи посадять до в’язниці, як колись під час переслідувань робили. Але варто знову згадати ці слова, що коли будеш на своєму місці, то будеш щасливим. І якщо чуєш голос Бога, який кличе тебе, то варто йти і не боятись. Якщо це робити щиро, просити в Бога, бути вірним Йому, то Він покаже, що і як маєш робити у своєму житті. Він ніколи тебе не залишить.

— Отче Вадиме, щиро дякую Вам за цю гарну розмову і хочу побажати Вам наснаги, сили, натхнення, щоб бути добрим знаряддям в руках Божих для виконання Його волі у Вашому житті та у житті людей, яких будете зустрічати.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
1980грн
77115грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
13днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: