З о.Збігнєвом Бараном CSMA (міхалітом), екзорцистом Перемишльської дієцезії, розмовляє Кароль Войтечек.
— Як так стається, що священник у певний момент свого служіння отримує призначення на екзорциста?
— Про виконання такої функції мене попросив отець генерал Казімєж Радзік, коли я ще був настоятелем у Млохові. Я погодився переважно через своє амбіції (сміється).
Протягом року я готувався до нової ролі, беручи участь в екзорцизмах при варшавському екзорцисті о.Анджеєві Грефровичу. Якось о.Анджей мені сказав: «Збишку, починай сам». Я вже мав приготовлених у парафії на Бемові людей, які повинні були мені допомагати. І тоді сталась аварія…
Виконуючи два роки функції економа нашого згромадження, я без жодних неприємностей наїздив майже 300 тисяч кілометрів. Після того, як о.Андрій ствердив, що я готовий екзорцизмувати самостійно, я проїхав, може, метрів 300-400. Казали, що перша бригада «швидкої», яка прибула на місце аварії, взагалі не хотіла мене рятувати — бо, на їхню думку, після такого зіткнення я не мав права вижити. Може, такий урок смирення був мені потрібний через пиху, яка мене охопила одразу після призначення…
— Ви інтерпретуєте цю подію в категоріях диявольського втручання? Я запитую, бо один з екзорцистів із Ґожова Вєлькопольського сказав у якомусь інтерв’ю, що відколи почав виконувати це служіння, мав уже три такі аварії.
— Сьогодні я дивлюся на диявола як на пса на ланцюгу. Загалом беручи, він здатний нам заважати, але виключно настільки, наскільки Бог попустить. Ми не повинні думати, ніби диявол — це сила «протилежна» до Господа Бога, рівнозначна Йому. Це дурниця! Диявол це тільки ангел, який збунтувався. Він може зробити стільки, скільки йому Бог дозволить.
— Ви не таїте в собі жалю щодо того, що в той день, у момент аварії, Бог дозволив йому так багато?
— Сьогодні я вже вмію бути вдячним за те, що був покликаний до служіння, яке виконую. Я навчився за нього дякувати.
— За що конкретно?
— Служіння екзорциста немовби змушує мене йти «простою дорогою». Я вже не можу собі дозволити сумнівних компромісів, заплющувати очі на деякі справи, шукати дороги навпрошки. Я йду «прямою дорогою», зберігаючи погоду духа. Диявол — боягуз, він боїться однозначності й радикалізму. То релятивізм залишає йому простір для діяльності.
А щодо їзди автомобілем — після аварії я став особливо ретельно дотримуватися правил дорожнього руху. Знаю, що якби зробив щось «на межі», то злий одразу би це використав.
— А Ви не боїтеся, що сатана захоче відомститися?
— Але ж я знаю, що він би охоче це зробив! Не раз каже мені вустами одержимих, що придушив би мене, коли б тільки міг!
— Ви з ним не вдаєтеся в дискусії?
— Думки екзорцистів тут різні, але я стараюся цього уникати, так мене навчив о.Анджей. Тричі я входив із дияволом у дискусії і щоразу опинявся «в нокауті», він мною бавився, як цяцькою. Тому я тільки велю йому в ім’я Ісуса Христа! Людський розум не може зрівнятися з диявольським.
— А що коли злий знов починає погрожувати?
— Я отримав ту благодать від Бога, що коли на екзорцизмах диявол шаленіє, і вже тільки радію. Бо я бачу його безпорадність стосовно Бога. Навіть зараз, за годину перед цією зустріччю, в мене тут був хлопець, який, цілком можливо, одержимий. Ох як диявол шаленів у ньому! А я тільки сміявся, бо знав, що він безпорадний, що починає боятися.
— Але коли Ви ще тільки отримали призначення, цієї відваги, певно, аж настільки ще не було?
— Я вже сказав — я, на жаль, людина гордовита, і як людина гордовита в перший момент я зрадів. Я визнав це почесною нагородою для настоятеля однієї з малих підваршавських парафій. Був тоді настільки недолугий, що не розумів, що одержимі люди — це ті найбідніші з бідних, хто найбільше потребує допомоги у спільноті Церкви.
Відібрати в людини розум і вільну волю — це для неї найбільше приниження. Але тоді я зовсім не думав такими категоріями. Я радше думав: «Отепер я Хтось!» Примітивне це було, до страшного.
— То як Ви вберігаєтеся від можливих контратак?
— Живучи для того, для чого Господь Бог мене створив. Для чого Бог створив ангелів і людей? Щоб Його прославляли. Як довго я залишаюся в дусі вдячності й прославлення, так довго сатана не має до мене доступу. Я зауважив це тільки недавно. Раніше сам жив у дусі частих нарікань і порівнювання себе з іншими. Сатана сприймає такий клімат як запрошення, він найкраще в цьому почувається.
Я зрозумів це, замислюючись, як так діється, що, попри звершене звільнення, диявол інколи повертається в життя моїх каяників. Отож, він повертається якраз у житті тих, хто не вистояв у дусі вдячності й прослави щодо Бога. Через це життя потрібно йти, радісно сміючись з усього, що Господь Бог нам посилає. Діючи так, ми формуємо наше земне життя на подобу до життя вічного, яке на нас чекає.
Вочевидь це дуже тяжко здійснити, ми виховані так, щоб Господа Бога насамперед просити. Навіть людина віруюча, якби їй сказати: «Ходімо до храму попрославляти Бога», може не дуже знати, про що нам ідеться. Якщо скажеш «пішли на Розарій чи Коронку» — зрозуміє. Але з прославою може бути проблема.
Я, повертаючись після аварії до служіння екзорциста, вирішив так, що кожного дня знаходитиму час на двогодинну адорацію. Хтозна, може, якби почав її занедбувати, то сталась чи якась наступна аварія.
— А у Вас нема проблеми з цією прославою і вдячністю, коли Ви на щодень спілкуєтеся з тими, кого назвали найбіднішими з бідних? Ви не думаєте, чому Добрий Бог допускає на них цю найбільшу біду?
— Якраз навпаки! Сьогодні я розумію, чому Бог не позбувся диявола повністю. Достатньо було би єдиного Його «хочу!», щоб диявол перестав існувати.
Але я бачу по моїх пенітентах, яким цей диявол не раз серйозно поламав кості, що після звільнення вони стають насправді побожними людьми! Вона та цілі їхні сім’ї! 90% з них починають пильнувати Божого життя: щоденну молитву, щонедільну Євхаристію… Треба було тільки відкрити їх на цього духа вдячності і прославлення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
