В журналістах не повинно бути конфлікту між вірою та професійністю

1996 року при Папському університеті Святого Хреста (Санта Кроче) в Римі було створено факультет інституційної суспільної комунікації.

Його декан отець професор Хосе Марія Ла Порте в розмові з «Вербумом» ділиться думками про студентів, програму формації й особливості католицької журналістики.

– На сторінці вашого факультету сказано, що мета програми — це «una solida formazione» (ґрунтовна формація). У чому полягає ґрунтовність і що головне в університетській формації журналіста?

– Ідеться про специфічну формацію, бо ми готуємо насамперед працівників для інституційної церковної комунікації. По суті, наша мета — сформувати професійних католицьких журналістів, які можуть працювати як у церковних, так і в світських медіях, та спеціалістів для суто церковних організацій: наприклад, директорів медіацентрів, прессекретарів, речників тощо.

Ґрунтовна формація студентів — це чотири базові блоки знань: поглиблене пізнання суті комунікації та її елементів; дослідження культурного контексту, в якому Церква пропонує своє послання; поглиблене вивчення змісту віровчення й ознайомлення зі структурою Церкви; застосування теорії та практики церковної комунікації в сучасних умовах.

Університет Санта Кроче діє в межах концепції Хосемарії Ескріва, засновника «Opus Dei», за якою в особі не може бути конфлікту між глибокою вірою та високою професійністю. Тому вишкіл високопрофесійних журналістів тут поєднаний із формацією сильних вірою особистостей. Католицькій журналістиці необхідний високий професійний рівень, бо ж глибока віра — це не автоматична гарантія професіоналізму. Необхідно постійно й серйозно навчатися. Тим більше, що віра нерозривно пов’язана з пошаною до істини.

Є факультети журналістики, що за мету ставлять не пошук істини, а «об’єктивність», якої в чистому вигляді взагалі не існує та яку вони вважають автоматичним результатом порівняння різних поглядів. За такого підходу будь-яка думка може претендувати на статус правдивої (нехай і близько не має нічого спільного з правдою) на підставі самої успішності, розкрученості її джерела. У нашому, ніби такому плюралістичному суспільстві є безліч ЗМІ, що мають однакову думку про конкретну подію та нав’язують її навіть тоді, коли нечисленні спеціалісти наполягають на протилежному чи наголошують на суттєвих пропущених нюансах. Усе це аж ніяк не сприяє розумінню реальності й аналізові фактів. Для прикладу можна згадати повідомленнями американських і європейських ЗМІ про ситуацію в Криму, про президентство Жана-Клода Юнкера в Європейській комісії, про ситуацію з абортами й евтаназією тощо. Наше завдання полягає в тому, щоби сформувати журналіста, який завжди шукатиме правду й шанобливо ставитиметься до суті речей, навіть якщо йому буде нелегко працювати в медіях, де його обмежуватимуть різні чинники.

– Що має знати й уміти людина після навчання у вас?

– Нашого випускника я бачу як людину, що глибоко мислить, твердо й розумно вірить і має знання та навички, необхідні для журналістської професії. Добре вишколений журналіст без глибокого інтелектуального й духовного рівня — це ще замало. І так само побожна особа, яка не розуміє особливостей роботи в засобах комунікації, не зможе ефективно виконувати журналістську місію. Утім, я певен, що журналіст із християнською ментальністю більше докладається до побудови справедливого суспільства, адже в роботі виявляє повагу до кожної людини й шанує правду. Навіть якщо він працює у світських медіа, віра допомагає налагоджувати правдиву комунікацію.

Окрім цих завдань, ми ставимо перед собою й інші: сформувати у студентів навичку інтенсивно працювати, плекати пристрасну любов до професії та пошуку істини, завжди бути відкритим на трансцендентне.

Випускники нашого факультету так чи інакше беруть участь в одній із найважливіших місій Церкви — поширенні віри, яке, на мою думку, відбувається двома способами. Перший — це коли світський журналіст радіо, телебачення, преси, онлайнових видань сумлінно та професійно виконує свою роботу незалежно від змісту повідомлень. Його авдиторія замислюватиметься про те, що допомагає йому з такою пошаною ставитися до співрозмовників, звідки в нього така глибина пізнання речей. Відповідь на ці запитання — з віри, втіленої в роботі. Другий спосіб — це журналістика, безпосередньо пов’язана з релігійною тематикою, робота в дієцезіальних медіацентрах, католицьких школах, університетах чи пресслужбах єпископських конференцій.

– Тож ваші студії лише для католиків?

– Ні, не лише. У нас можуть навчатися різні люди, але все-таки найбільш зацікавлені студенти — це священники, черниці, миряни, які беруть активну участь у житті Церкви. Це як із факультетом астрономії: він відкритий для всіх, але треба справді любити астрономію та прагнути працювати в цій сфері. Із журналістикою в нас те саме. Навіть якщо хтось не належить до католиків чи взагалі до християн, йому потрібно любити релігійну тематику та прагнути працювати у сфері передання віри. Для журналіста-католика, хай він і працює у світських ЗМІ, є додаткові принципи: професійна чесність, глибокий зв’язок між вірою й роботою, ретельність і сумлінність у пізнанні правди навіть тоді, коли це невигідно.

Я певен, що християнська віра щонайменше не заважає бути професіоналом; а проте її одної не вистачить для якісної роботи. Хороший католицький журналіст має вміти писати також і про, м’яко кажучи, неприємні ситуації в Церкві. Якщо така ситуація стає інформаційним фактом, потрібно вміти адекватно її подати — саме як інформаційний факт, а не як апологетику чи контрнаступ. Так само й із радісними подіями: наприклад, описуючи багатотисячне паломництво вірян, не можна вдаватися до екзальтації, перебільшень чи звинувачень у бік тих, хто до паломництва не долучився. Насамперед потрібно бути тверезим професіоналом.

– Викладачі часто нарікають на студентів: мовляв, ті ліниві, не хочуть працювати, не мають запалу. Чи ваші студенти теж такі?

– Лінивих студентів ніколи не бракувало, проте частина дидактичної роботи полягає якраз у тому, щоб допомогти людині розкрити її таланти й навчити ними користуватися. Виклик у тому, щоб показати красу пізнання чогось нового й підштовхнути до обрання тої професійної стежки, яка приноситиме задоволення. Адже студенти, як і всі ми, прагнуть щастя, у цьому житті й у прийдешньому. В університеті вони ставлять собі екзистенційні запитання й шукають відповідей на них.

– Чи відрізняються сьогоднішні студенти від попередніх поколінь вимогами й зацікавленнями? Як впливають на навчальний процес нові технології?

– Як на мене, сучасне покоління студентів загалом більш зацікавлене й усебічно розвинене, навіть якщо врахувати їхню схильність до лінощів чи намагання робити кілька справ одночасно. Їм подобається практичний підхід до матеріалу: участь у дискусіях, створення проєктів, аналіз реальних ситуацій у сфері комунікації. А заразом вони поступово усвідомлюють: щоб розпочати розмову, спершу треба мати що сказати — справді цікаве чи спроможне глибоко торкнутися іншої особи.

Технології створюють фантастичні можливості для комунікації. І ґаджетами наші студенти під час навчання передусім послуговуються для журналістських завдань, а не для розваги: наприклад, коли на практичному семінарі потрібно створити проєкт сторінки дієцезії чи конференції єпископів.

– Чи варто запрошувати на роботу до католицьких засобів комунікації людей з-поза Церкви? І чи мають католицькі колеги обов’язок їх формувати?

– Якщо світські медійники – справжні спеціалісти, то конфлікту з вірою не буде. Формація потрібна, як і в кожній інституції, яка намагається плекати у працівниках свідомість щодо своєї мети та їхнього місця в ній. Так відбувається, наприклад, у міжнародних автомобільних концернах чи домах моди. Аналогічно й у випадку засобів комунікації, які ідентифікують себе з християнством: щоб добре виконувати роботу, працівники мають постійно навчатися й поглиблювати розуміння сенсу своєї праці.