Свідчення

Чудо, яке не мало права статися

28 Вересня 2019, 11:59 11819

П’ятниця, 14 вересня. Минуло заледве два місяці з моєї подорожі до Польщі. Я спокійно закінчував обід в осяяному сонцем саду біля плебанії. Близько 15-ї години задзвонив у кишені мій телефон.

По той бік лунав голос сестри Розалії, відповідальної за душпастирство хворих у шпиталі Альбера Шенев’є у Кретеї. Вона просила, щоб я терміново прибув до вмираючого.

Я увійшов до кімнати хворого близько 15.30. До чистої, білої, холоднуватої кімнати, які можна бачити в усіх лікарнях. На ліжку посередині лежав непритомний чоловік у вегетативному стані, в термінальній фазі. Я привітався з його дружиною, Шанталь, яка сказала про нього кілька слів. 56-річний Франсуа, батько трьох доньок, консультант бюро на ринку нерухомості, ревний християнин, вже 11 років бореться з раком крові, дуже рідкісним, нетиповим видом тяжкої лейкемії, яка називається мієлопроліфераційний синдром. За два останні місяці стан хворого сильно погіршився. Зміна вражаюча: попри три хіміотерапії та пересадку кісткового мозку, ракові клітини поширилися по всьому організму.

 

«Рак уже повсюди»

«Рак уже повсюди», сказала Шанталь із натиском, і продовжила, а голос в’язнув їй у горлі: «В серпні лікарі мене попередили, що вже нічого не можна зробити, окрім застосування догляду в очікуванні на неминуче. У вересні Франсуа вийшов із клініки Анрі Мондора, де його лікували від початку захворювання, і його перевезли до шпиталю, що спеціалізується на паліативній опіці, щоб приготувати його до смерті». З подальшої розмови з Шанталь я довідався, що вона вже сконтактувалася з похоронним бюро, щоби приготувати поховання чоловіка…

На столику в головах помираючого я ставлю свічки, хрест Йоана Павла ІІ, святе миро, хризмо та образочок із зображенням отця Єжи Попєлушки, з яким не розстаюся після повернення з Польщі. Потім, у присутності с.Розалії та Шанталь, уділяю Франсуа Таїнство помазання хворих. Пам’ятаю, що то була дуже напружена хвилина глибокої молитви. По завершенні ритуалу я усвідомлюю, що то 14 вересня — день народження о.Єжи, і мій власний теж. Спонтанно пропоную Шанталь ввірити її чоловіка заступництву блаженного отця Попєлушки та спільно помолитися про його канонізацію. Завершуючи молитву, я звертаюся подумки до польського вікарія і кажу до нього як до приятеля: «Слухай, Єжи, у нас тут 14 вересня. Це твій і мій день народження, отож якщо маєш щось зробити для нашого брата Франсуа — зроби це сьогодні!» За хвилину ми поспішно вийшли з с.Розалією, переконані, що ми попрощалися з Франсуа назавжди.

 

Чудо, в яке неможливо повірити

Назавтра, близько обіду, мене застає несподіваний дзвінок від с.Розалії. «Отче Бернарде, отче Бернарде, ви не повірите! — волає вона у розбурханих почуттях. — Я повертаюся з кімнати Франсуа. Я думала, він помер, а він був на ногах, умитий, поголений. Це чудо, отче Бернарде, це чудо!»

Розповіддю про те, що сталося після того, як я вийшов, я завдячую Шанталь. «Коли ви вийшли з кімнати, Франсуа розплющив очі, усміхнувся й запитав, що сталося. Я мала враження, ніби розірвалася заслона, а мій чоловік, немов Лазар, виходить із гробу. Вперше за цілі тижні він спокійно і нормально промовив кілька слів! А вночі, попри крапельниці й катетер, йому тричі вдалося встати і дійти до ванної!»

Подальші дні виразно підтвердили очевидний факт: Франсуа почувається добре! Додому він повернувся під кінець вересня. Докладні лабораторні аналізи та лікарські обстеження, роблені одні по других, провадять до єдиного в цій ситуації діагнозу: ідеальний випадок зникнення хвороби!

Лікарі ошелешені. Ще кілька днів тому томографія показувала атаковані хворобою кості, а тепер ракові клітини повністю зникли. Франсуа зцілений. «Після ретельних обстежень я засвідчую, що раптове зцілення, почавши від 14 вересня 2012 року, коли пацієнт уже мав тільки паліативну опіку, з медичного погляду непояснюваний», — ствердив доктор Жан-Мішель Дормон, лікар Франсуа, у свідоцтві, підписаному 7 грудня 2012 року. Через півтора роки, в березні 2014-го, повну ремісію підтвердила професор Катрін Кордоньє, ординатор відділу клінічної гематології та клітинної терапії лікарні Анрі Мондора; пані професор займалася Франсуа від початку хвороби. Я постійно бачу її в глибині шпитального коридору, в білому халаті, як сама зізнається, трохи знічену: «Це вражаючий випадок, просто чудо!»

 

Терпеливість — найважливіша

Я дозволив часові сплинути, перш ніж вирішив розповісти про цей факт моєму дієцезіяльному єпископову, о.Мішелю Сантьє. Я знав — у глибині серця, — що сталося чудо, і що це чудо за заступництвом о.Єжи Попєлушка. Для мене це було внутрішньо очевидним. Однак я також відчував, що повинен зберігати мовчання. Для визнання чуда потрібне зцілення спонтанне і повне — як і було в цьому випадку, — але воно також має бути підтверджене в часі, тобто тривале. Треба було зберігати терпеливість.

Отож я беріг цю таємницю майже сім місяців. Довгих сім місяців, за які мій зв’язок з отцем Єжи став ще міцнішим і просто-таки з’єднав мене з ним. Це очікування занурювало мене у глибини роздумів. Я невпинно запитував себе, чому Господь Бог вибрав мене, людину життя хаотичного і покрученого, на знаряддя своєї благодаті? Чи Він не мав слуг більш слухняних і шановних? Чому послужився моїми руками, щоб об’явити своє милосердя і врятувати Франсуа? Чи так сталося — у що я вірю — для того, щоб мене утвердити у священницькому покликанні, через кілька місяців після моїх свячень? Я прокидався посеред ночі, змучений питаннями. Навіть і сьогодні надалі цього не розумію. Коли Бог проходить обік нас, ми почуваємося такими малими. Отож нам залишається тільки наслідувати Марію, просто впасти навколішки і волати в захваті: «Велике вчинив мені Всемогутній, і святе Його Ім’я».

Уривок із книжки Бернарда Брієна «Єжи Попєлушко. Правда проти тоталітаризму».

Переклад CREDO за: DEON

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Єжи Попєлушко

МІСЦЕ

Франція
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: