Роздуми над Першим читанням на середу ХХVІІ Звичайного тижня, рік І
І запалав Йона гнівом великим і почав молитися до Господа, і мовив: «О Господи! Хіба ж не це я говорив, бувши ще у моїй країні? Тому ж я й намагався утікати до Таршішу; адже я знав, що Ти – Бог милостивий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, й уболіваєш над злом. Тож візьми, благаю, Господи, тепер у мене мою душу, бо ліпше мені вмерти, аніж жити».
А Господь сказав: «Чи ж слушно ти розсердився?»
Вийшов Йона з міста й сів зі східного боку міста. Зробив він собі там шалаш, й сів під нею в тіні, визираючи, що станеться в місті. А Господь Бог виростив рициновий кущ й він піднявся над Йоною, щоб була тінь над його головою та щоб позбавити його досади. Йона вельми зрадів кущеві. Але другого дня, як почала сходити ранкова зоря, звелів Бог черв’якові, й він підточив куща й всох він. І сталося, як зійшло сонце, послав Бог спекотний східній вітер, і сонце вдарило у голову Йоні так, що він зомлів, тож і побажав сам собі смерті, кажучи: «Ліпше мені вмерти, аніж жити».
Бог промовив до Йони: «Чи слушно ти розсердивсь із-за рицинового куща?» Він відповів: «Правильно я розсердився, аж до смерті».
Тоді Господь сказав: «Тобі жаль куща, дарма що ти не порався коло нього й не зростив його, – що за одну ніч виріс і за одну ніч пропав. А Мені не жаль Ніневії, великого міста, в якому живе більше ста двадцяти тисяч душ, що не вміють розрізнити правиці від лівиці, – й худоби безліч?»
Йон 4,1-11
Пророк Йона гнівається: Бог занадто добрий і милосердний. Він це знав від самого початку, тому дезертирував. Бога справедливого можна ще спрогнозувати, а милосердного як? Йона ж пророкував знищення міста, однак нічого не сталося. Його слова виявилися неправдою. Кінець кар’єри. Двічі він промовляє: «ліпше мені вмерти, аніж жити». Ідея кари може заволодіти людиною аж до такої міри, навіть християнином…
Бог виховує пророка своєрідно: сонце, кущ, черв’як — і знову запитання, на яке Йона не бажав спочатку відповідати. Тепер відповідає, але Господь його коригує. Бог ставить ще одне запитання, яким і завершується книга й відповідь на яке має дати вже кожен читач, переглядаючи, можливо, власне уявлення про Бога та Його ставлення до людей.
Так буває, що нас більше турбує якийсь кущ, до якого ми не приклали жодного зусилля, чим тисячі людей сучасних Ніневій, які ще очікують слова спасіння і милосердя. Нас більше непокоїть власний дискомфорт, ніж загибель цілих народів. Чи не бажаю я знищення цілих міст або націй? Наш Бог, можливо, думає інакше… Він любить ставити невигідні запитання.
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
