Ні, я не закликаю покинути Церкву чи порвати з її традицією. Я пропоную, в дусі сучасності, поставитися до звичної форми, як нині кажуть, «креативно». Тобто просто творчо.
Людина проходить у житті певні стадії, від немовлятка до (дай Боже) мудрої старості. Не раз те саме відбувається і в її релігійному/духовному житті. Це нормальний процес. Коли учні казали до Господа Ісуса «навчи нас молитися», це цілком можна порівняти з дитиною, яку вчать у парафії, або з кимсь новонаверненим, який дивиться на священника, боячись зробити той самий «крок праворуч, крок ліворуч», ніби через це в Церкві розстріляють… І кожна така людина просить свого вчителя (сестру-черницю, отця-настоятеля, бабцю в парафії або, якщо має, — віруючого друга): навчи мене молитися!
Тому що всі люди, на певному етапі розуміння віри, Церкви і молитви, сприймають слова молитви за саму молитву.
Слова, безсумнівно, важливі. Інакше їх би не було, а Христос не був би втіленим Словом. Але молитва не обмежується набором слів чи їх певним порядком. Саме тому цілком мають рацію — тільки з певної позиції, от у чому річ, — ті, хто каже «безглуздо повторювати одне і те ж стільки разів». Ба навіть дехто особливо «побожний», у своєму особистому розумінні побожності, наводить слова Господа Ісуса про «не будьте балакучі на молитві, як погани», заперечуючи сам принцип Розарію, в якому «багато говорять». Цілих 150 «Радуйся, Маріє», це ж втомитися можна. Мозоль на язиці натерти.
Надміру побожним можна сказати, що «довга» молитва Розарію насправді зовсім не є «балакливою», бо повторює тільки слова самих Євангелій та доксологію (прославу). Певною мірою, можна сказати, що ми всі молимося разом лише кілька молитов, наповнюючи ці слова молитвою як такою — якщо нам це вдається. Щоби краще зрозуміти, що я маю на увазі, уявіть собі молитву Розарію не горизонтально — як вервичку, як десятки «отченашів» і «авемарій», як штрихи на лінійці, — а вертикально. Як посудини. Як колбочки для життєво важливих речовин, що видобуваються сильним здушуванням чогось там… наших днів і старань… наших слів. І в ці колбочки «суть молитви» скрапує поволі, наповнюючи їх життям, сенсом, молитвою в духовному розумінні. А наші слова, оте «листя слів», із якого видобувається «суть молитви», залишаються потім у відходах. Як жом. Макуха. Або висівки, якщо суть вилущувати.
Тобто: якщо ми просто бурмочемо (аби якнайшвидше, цілу частину Розарію за 12 хвилин, рекорд, сама бачила) слова молитви, перебираючи бусинки вервиці, і при цьому НЕ МОЛИМОСЯ, бо думаємо про сусідку… обід… домашні завдання дітей… непрасовану білизну… що завгодно… — то можемо бути певні, що з такого «листя» у нашу «пробірку» не витиснеться ані краплі молитви. Бо бурмотіння молитвою не було, не є і не буде, а ми — не буддійські «молитовні барабани», хоча дехто може бути внутрішньо до них подібний. Натомість якщо ми МОЛИМОСЯ… то навіть якнайбільш класичні, традиційні і «затерті» словесні формули набувають сенсу. Високого, глибокого і широкого.
А коли раптом когось — кожен має свій темперамент і свої підходи до молитви — дратує монотонність «стандартного» Розарію, той нехай спробує оживити для себе цю молитву. Уважно вслухаючись у серце, у те «нутро» себе, де в нас є «під’єднання до Божого сервера». Знайти точку — і працювати з цим. Додавати до затвердженого тексту свої слова. Харизматичний Розарій, наприклад, на цьому і побудований: «…і благословенний плід лона Твого, Ісус, якого Ти, Діво, зачала від Святого Духа». І так далі, в кожній молитві додаючи якийсь усвідомлений акцент.
Або укладіть свій власний Розарій. В приватному порядку. Хто дуже боїться «крок ліворуч, крок праворуч», той нехай піде «до батюшки по благословення», в сенсі, проконсультується з духівником/сестрою і візьме дозвіл так молитися. Можливо, для вас особисто важливими на цьому етапі вашого життя будуть інші моменти з життя Спасителя, ніж ті, що Церква затвердила для молитви багато століть тому (ну от додав же Йоан Павло ІІ цілу частину, і ніхто не проти). Можливо, ви хворієте або хтось із близьких сильно хворий, — виберіть собі події зцілень із Євангелій, випишіть/вивчіть ті ключові цитати, і моліться так. Можливо, у вас проблема з дітьми — виберіть те, що стосується виховання, дітей, спілкування… Чи вам потрібна допомога у шлюбі. Чи в стосунках з батьками. Чи на роботі. Чи ще щось. Писання багате на ситуації, як і наші життя…
Зробіть Розарій живою молитвою для вас особисто. Як домініканка, я вас запевняю, що ні святий Домінік, ні Орден, ні хто інший не матимуть до вас претензій.
Тому що в молитві головне — щоб людина молилася. І амінь.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
