Культура

«Ціна правди». Людина, яка заплатила життям за правду про Голодомор

30 Жовтня 2019, 18:34 2058

«Громадянин Джонс» (в українському прокаті — «Ціна правди») це з розмахом знятий фільм Агнєшки Голланд про людину, яка зважилася заплатити найвищу ціну за правду про Голодомор. Саме його інформації стали основою для «Колгоспу тварин» Орвела.

Ґарет Джонс. Молодий, розумний, він прекрасно орієнтується у політичній ситуації світу. Поліглот. Радник колишнього прем’єра Великої Британії Ллойда Джорджа. Фахівець у тому, що стосується Росії. Після того, як він бравурно описав свою зустріч з Адольфом Гітлером, одразу після того як він дійшов до влади у 1933 році, статті Ґарета Джонса стала публікувати провідна періодика світу.

 

Голод в Україні? То плітки!

Однак щось починає чіпляти. Ґарет має сумніви, а як сам каже — не любить ситуації, коли в нього більше запитань, ніж відповідей. У світі шаленіє криза. Єдина країна, яку криза (офіційно) не зачіпає, — це Радянський Союз, який модернізується. Але ж вартість рубля падає. Джонс дивується, як таке можливо. Якщо тяжко знайти відповідь на відстані, базуючись на офіційних рапортах, то він вирішує поїхати в Росію.

Це подорож його життя. Він мріє про неї здавна. Також і через сімейні симпатії. Він дістається Москви, де виявляється, що він… не може поза неї виїхати. Закордонні кореспонденти не можуть вільно подорожувати Росією, не згадуючи вже про Україну. А саме вона була місцем, яке цікавило Джонса найбільше — він хотів побачити славетні фабрики тракторів.

Джонс ходить на офіційні зустрічі з дипломатами, кореспондентами закордонних газет. Бере участь у прийомах. Повсюди те саме. Донесення про голод — це тільки плітки. Загалом, так, план п’ятирічки стикається з труднощами, може, десь бракує товарів; але голод?.. Не перебільшуйте! Це саме повторює авторитет щодо російських справ — Волтер Дюранті, який уже довгі роки провів у Москві, нагороджений і цінований кореспондент «Нью Йорк Таймс», лауреат Пулітцерівської премії.

 

Суп… із брата

Ґаретові тяжко в це повірити. Загалом, його ставлення до політики Сталіна, спершу достатньо прихильне, змінюється, коли він на власні очі бачить, як виглядає комуністичний прогрес, рівність, сучасність… Йому чудом вдається отримати дозвіл на подорожі Україною — вочевидь із приставленим «опікуном». Джонсові не бракує відваги, а радше бравурності, він «зривається з повідка», щоби самому пізнати ситуацію в країні.

Зіткнення з дійсністю — жорстоке. Подорожуючи у вагоні з бідняками, Ґарет витягає апельсин, чистить його, кидає шкірки в куток. На ці очистки накидаються зголоднілі співпасажири. По вулицях уздовж колії він бачить людей, які лежать у снігу. Замерзають. Ніхто не збирає тіла. Важливішою є доставка, яка має прийти вчасно. Вантаження збіжжя триває без перерви. Чоловіки, що носять мішки, ледве тримаються на ногах. Мішки має носити і сам Джонс, але він ставить забагато питань і в ньому визнають шпигуна. Він утікає. Так потрапляє на село.

Села збезлюднілі. Джонс входить у почергові хати, в яких нікого нема. Це виглядало так, ніби мешканці з дня на день покидали господарство і… випаровувалися. В одній з хат він відкриває, що люди є — неживі, лежать у ліжку. Інші трупи він бачить на дорогах. Ті, що ще живі, збирають тіла на віз. Зустрічає він і дітей. Вони співають про голод. А потім викрадають у нього рештки хліба. Інші частують його супом. Здивований, він не може зрозуміти, звідки у них м’ясо. Ваш брат полює? — запитує він. Відповідь його шокує…

 

«Ціна правди» — життя мільйонів чи політичні союзи?

Самовільні «відвідини» України швидко завершуються. Джонса ловлять і скидається на те, що це кінець. Однак він повертається до Великої Британії. Під умовою. Що в Україні голоду нема і він не бачив ні трупів, ні актів канібалізму. П’ятирічний план — прекрасний, як і весь комунізм. Офіційний рапорт: тільки це може бути в його текстах. Гарантією стають заручники: інженери британських концернів, які загинуть, якщо Джонс порушить умови звільнення.

Усвідомлення, що втратять життя шестеро неповинних, пригнічує. Але на другій шальці терезів — життя мільйонів, також і дітей, також неповинних, які помирають кожного дня і тижня, бо така воля Сталіна, бо він не відступиться від планів, не відмовиться від поставок на Захід, взамін за які фінансує індустріалізацію радянської імперії. Джонс, наочний свідок трагедії Голодомору, не вагається.

Але й тут він має труднощі! Політики, дипломати не дуже бажають його слухати. Джонса дискредитують. Він не може зрозуміти, чому для дисидентів політичні союзи важливіші за життя мільйонів людей. Звісно, ситуація у світі напружена, але заплющування очей це не вихід! Подібно як він не розуміє Дюранті, який знає, що діється в Україні, але його діяльність обмежується тим, що він стаж пропагандистською трубою Сталіна. Ґарет дає йому шматок кори, яку він їв в Україні, бо її — як і згнилі рештки їжі, мишей, білок і коней їдять голодні люди. Але ж збіжжя, «золото Сталіна», згідно з умовами, надходить на Захід.

 

 

 

«Громадянин Джонс» Агнєшки Голланд: яка ціна правди?

Фільм Агнєшки Голланд — це епічного розмаху кінокартина про людину, яка зважилася заплатити за правду найвищу ціну. Майже двогодинна стрічка тримає в напруженні до останньої хвилини. Тим більше що Ґарет Джонс — це реальна особа. Його життя захопливо описав Мирослав Влекли, показуючи різні дрібниці та нюанси з життя Джонса, яких — із цілком зрозумілих причин — немає у фільмі (він не відтворює життя Джонса «один в один»), але вони проливають нове світло на життєві рішення героя. Влекли навіть побував в Україні, щоб самому пройти трасу Джонса.

Життєві рішення. Вибір. Можна сказати, що Джонсові ще було легко. Він не особливо ризикував, у нього не було сім’ї. Можна визнати, що фільм Голланд — це велике кіно, та воно показує історію, завершений етап. Але це було би поверховим сприйняттям… Бо фільм, хоч і про історію майже столітньої давності, ставить багато запитань. Дуже актуальних. Наскільки безсторонньо і ретельно виконують свою роботу люди, не тільки журналісти, працівники медіа.

Але й запитань про те, яку ціну ми здатні за цю правду заплатити. Про правду з великої літери, коли йдеться про велику історію та долі мільйонів. Але також і про ту «маленьку» правду щоденності. Наскільки ми здатні ризикнути, коли комусь поруч завдають кривди? Чи ми наважимося сказати це голосно? Чи в ім’я союзів, дружби чи заради вигоди краще буде вдавати, що ми цього не бачимо?

Переклад CREDO за: Марта Бжезінська-Валещик, Aleteia

Прокат фільму «Ціна правди» в Україні — з 28 листопада

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
8092грн
71003грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
10днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Польща
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: