Поради

Псевдомістика і 3 умови доброї молитви

12 Листопада 2019, 19:03 3848 с. Малґожата Борковська OSB

Цінність молитви вимірюється не переживаннями на ній. Люди, які цього не знають або не бажають про це пам’ятати, роблять із себе ловців «святих переживань», духовних піднесень; ось тільки біда в тому, що таке дається щораз тяжче…

Пустельником ставала людина, яка хотіла цим фактично й безповоротно виразити, що вона обрала Бога. Хтось міг би тут доповнити про «обрання Бога за найвищу цінність» — але не біймося вжити краще слово: вибір Бога як своєї найбільшої любові («цінність» це поняття безособове, а любов можлива завжди тільки між особами; це нібито дрібна відмінність у словах, але наші слова формують нашу позицію та спосіб мислення, а немає більшої глупоти, ніж жінка, що мислить безособовими категоріями».

 

Контакт із Невидимим

Де є любов — там має бути контакт. Ха, теж мені! Контакт із Невидимим, коли ми — тілесні; зі Святим, коли ми — грішні? Хіба ж він узагалі можливий? А якщо так, то чи та святість людину не знищить… Ми ж читаємо, що жодна людина не може побачити Бога і залишитися при житті. А також: хто ж насмілився підійти до Мене, коли його не кликано? (пор. Єр 30,21).

Відповідь на це така: з одного боку, ми готові віддати життя за цей контакт; а з іншого, він насправді неможливий, якщо нас не покличуть, тобто без ініціативи з боку самого Бога. Але Бог із такою ініціативою до нас вийшов і дозволяє себе пізнавати, поки що неясно, немовби у відбитку дзеркала, але обіцяне нам і повне пізнання. Саме на цьому будується можливість молитви.

І виявляється на практиці, що цей молитовний контакт, якого ми так прагнемо, зовсім не є легким, або, може, ми його не аж так уже сильно прагнемо, як нам видається… Авву Агафона браття запитували: «Отче, яка чеснота чи діло найважчі з усіх?» Він відповів: «Вибачте — здається мені, що нема труду такого великого, як молитва.

Бо завжди, коли людина хоче молитися, неприятелі стараються їй заважати. Вони бо знають, що інакше нічого не зроблять, а тільки якби стримали її від молитви. І в кожній іншій вправі, за яку би людина взялася, якщо вона витривала, — легкість набуває; натомість у молитві аж до останнього подиху треба боротьби».

 

Не один воліє топтатися на місці

Спокути на цьому шляху — численні. По-перше, наша власна слабкість і неповна воля. Вже апостолам здавалося, що вони вірують, причому з усього серця, а Господь Ісус казав їм: «Якби ви мали віру як зерно гірчичне…» Отож, важливе оте «якби ви мали»: бо всупереч тому, що їм здавалося, вони не мали навіть такої малої віри.

Льюїс вкладає в уста Старого диявола зауваження, що люди набагато менше прагнуть наблищитися до Бога, ніж їм це здається, і часто, вражені, вони отримують більше, ніж замовляли. А св.Тереза Велика каже, що аби вказати шлях до Бога, вистачить — і тут прекрасне іспанське пестливе слово: una determinacioncilla — «маленької рішучості, крапельки рішучості»; але як де тяжко не раз навіть і з цією крапелькою.

Людина постійно боїться, що Бог розвалить її порядок, до якого вона вже призвичаїлася і в якому вгніздилася, — і слушно, бо Він насправді не раз це розвалює. Авва Лот прийшов до авви Йосифа і сказав: «Авва, як умію, так виконую мій малий устав щодо офіцію, посту, молитви, роздумів, мовчання… Як умію, так стараюся про чистоту думки… Що мені ще робити, крім цього?» А старий авва підвівся, випростав руки до неба, і його пальці стали немовби десять смолоскипів. І сказав: «Якщо хочеш, стань весь як пломінь».

Не один віруючий воліє ціле життя тупцювати на місці, ніж наразитися на цей пломінь. І блаженний він, якщо принаймні відкриє в собі це небажання і разом із цілою рештою своєї слабкості жертвує його Богові.

 

Працюючи, молися неустанно

По-друге, помилковими є теорії, будовані найчастіше на однобічній (а для нашої викривленої природи — зручній) інтерпретації слів Святого Письма. До авви Лукія в Геннатон прийшли колись монахи, звані евхітами. Старий їх запитав: «Якою ручною працею ви займаєтеся?» Відказали йому: «Ми праці ручної не торкаємося, але, за словами Апостола, молимося неустанно». І спитав старий авва: «А ви хіба не їсте?» Відповіли: «Ну, загалом, їмо». Він сказав: «А коли ви їсте, то хто ж замість вас молиться?»

І запитував далі: «А ви спите?» Відповіли йому? «Звісно». А старий на це: «Коли ж ви спите, хто замість вас молиться?» І не мали вони що відповісти. А він сказав: «Вибачте мені, але не так ви живете, як кажете. А я покажу вам, що, виконуючи ручну працю, молюся неустанно. Бо, триваючи у присутності Божій, я зволожую собі пальмові волокна; а сидячи і скручуючи вірьовку, кажу: помилуй мене, Боже, з милості твоєї, з великого милосердя твого зітри мої провини». І запитав їх: чи ж це не молитва? Відповіли: «Звісно». Він же мовив далі: «І коли я так проведу цілий день у праці й молитві, то зароблю приблизно шістнадцять грошів: із цих два складаю при брамі церкви, а за решту годуюся. Той же, хто візьме ті два гроші, молиться за мене, чи я їм, чи сплю; і так, із поміччю Божою, я виконую наказ неустанної молитви».

 

Марія потребує Марти

Інакше кажучи, ті монахи вважали себе звільненими від праці для заробітку, бо вони моляться; так вони ставали паразитами, а їхня молитва водночас втрачала цінність щирого шукання Бога. Вона ставала для них просто джерелом утримання.

Таких фахівців не бракувало, а біблійними цитатами вони були здатні сипати, як з рукава. Один брат прийшов до авви Силуана на гору Синай, а бачивши, як браття працюють, сказав до старого: «Не працюйте на цю їжу, що проминає, бо Марія вибрала кращу частку». Старий звернувся до свого учня: «Захарію, дай цьому братові книжку і посади його в порожній келії».

А коли настала одинадцята година, той брат дивився на двері, сподіваючись запрошення на сніданок, але оскільки ніхто до нього не прийшов, він устав і сам пішов до старого авви. І запитав: «Авва, хіба сьогодні брати не їли?» Той відповів: «Аякже». Він на те: «А чому ж мене не покликали?» Відказав старий: «Бо ти ж людина духовна і не потребуєш такої поживи, а ми, тілесні, мусимо їсти, і тому працюємо. Ти ж обрав кращу частку, читаєш цілий день, і не хочеш їсти їжу тілесну». Коли той це почув, упав до ніг старця, кажучи: «Прости мені, отче».

Старий йому відказав: «Напевно також і Марія потребує Марти: бо з Мартиної поведінки і сама Марія славиться».

 

Псевдомістика

По-третє, перешкодою в молитві є вимагання забагато одразу, тобто псевдомістика. Вочевидь людина, яка хоч щось знає про свою слабкість, не мріятиме про видіння й чинення чудес; але той, хто не знає, часто цим марить, а не раз навіть пробує себе та інших переконати, що якісь чудесні властивості вже осягнув.

Окрім пихи, це ще гонитва за переживаннями; переконання, що Бога треба «відчувати», що це людині «належить» і що «переживання» становлять суть духовного життя. Це помилка тим шкідливіша, що сильно поширена.

Ба, я навіть пам’ятаю священника, який стверджував, що його завдання як душпастиря — «надати вірним релігійні пережиття». Інакше кажучи, він сприймав Бога безособово, як своєрідний кран, із якого мають литися «приємні відчуття» і який людина відкручує і закручує, коли їй охота, аби лиш навчилася це робити.

 

Цінність молитви

Але цінність молитви не вимірюється переживаннями на ній. Люди, які про це не знають, або не бажають пам’ятати, перетворюються на ловців «святих переживань», духовних піднесень; тільки проблема в тому, що це вдається щоразу важче, з тієї простої причини, що здатність до цих відчуттів поступово зменшується.

Отож, не те важливе, що ми відчули й пережили, а те, скільки ми виразили вірності Богу, який увійшов у наше життя. Інакше буде тільки обертання довкола себе самого, а Бог, забутий, стоїть у кутку. Ризик помітити Його треба прийняти, не задля свого задоволення чи власної досконалості; задоволення, зрештою, роками буває відсутнє, а досконалість і так у нас вся залатана.

Ризик цей треба прийняти просто із вдячності за те, що Він перший нас полюбив та увійшов у наше життя й нашу буденність. Визнавати це, дякувати Йому за це — молитва набагато істинніша, ніж усі методи й техніки. Коли прагнеш особистісного контакту, я-Ти, тоді це «Ти» стає таким важливим, що ми перестаємо озиратися на потреби й переживання свого «я», так само, як коли маємо справу, наприклад, із хворим, яким опікуємося.

А не може бути глибокої молитви там, де людина хоче переживати релігійне розчулення і насамперед до нього прагне: така людина вимірює цінність своєї молитви розчуленням, досягнутими на молитві відчуттями, й надалі крутиться довкола власної осі, як пес за своїм хвостом.

 

Гонитва  за відчуттями — спокуса

Той священник, на жаль, робив усе, щоб тримати вірян на мілині. Тоді як справжній контакт, справжня молитва мусять раніше чи пізніше почати відбуватися без чуттєвих «переживань». Переживати можна «щось», відчути можна «щось», але Бог є Хто, а не що; і, по-перше, Він сам вирішує щодо ступеню контакту з нами, а по-друге, нашу мету становить не «переживати» Його, а прославляти.

Гонитва за відчуттями — це одна велика спокуса. Отці [пустині] добре знали цю спокусу, і не один із них насправді їй піддався, аж до спроб чудотворіння. Був такий, що кинувся у криницю, стверджуючи, що ангели йому забезпечать м’яку посадку. Витягли його звідти поламаного, і після всіх пошкоджень він незабаром помер, а що найдивніше — як нотує автор збірки апофегм, — що навіть тоді він не змінив думку і твердив, що має ангелів до служіння.

Цю історійку записали без імені… як завжди у випадках, коли справа була мало корисна. З цієї рації численні вчителі й отці, навіть коли отримували від Бога дар чудотворіння, старалися ним не користуватися, ба навіть молилися, щоб Бог його забрав, знаючи, що без чудотворства, видінь та екстазів спастися можна, а от із пихою в серці то вже складніше.

 

Де твої діла, нещасний?

Розповідалося також про одного старого, що диявол показався йому у великій сяючій постаті, кажучи: я — Христос. Побачивши його, старець заплющив очі. Диявол запитав: чому ти очі заплющуєш? Я Христос! Старий на це: я не хочу бачити Христа на землі, тільки в небі. Від цих слів диявол зник.

Монах, отже, розпізнав спокусу, яка старається використати, через викривлення, те, що в людині найпрекрасніше: її тугу за Богом. Спокуса тих, кого отці називали «досконалими», тобто хто вже в монастичному житті напрактикувався, — це, власне, захват власною досконалістю й переконання, що вона заслуговує на нагороду, причому вже зараз. І саме це є найбільшим падінням.

Вочевидь переконаність у власних чеснотах може з’явитися на початку шляху, але там зазвичай наші ближні швидко нам цю помилку виправляють, на щастя; так повчив одного брата його духовний учитель у прекрасній оповідці.

Один брат запитав старого авву: що маю робити, бо шарпає мене спокуса пустої слави! Старий на це: і слушно, бо ж ти створив небо і землю! Брат, почувши це, зазнав скрухи, впав йому до ніг і заволав: прости мені, нічого такого я не робив! Старий відказав: якщо Той, хто їх створив, прийшов до нас у покорі, то ти, який є тільки болотом, чим пишаєшся? Де твої діла, нещасний?

 

Забери спокуси — і ніхто не спасеться

Тим не менше, за думкою Отців, помилково буде думати, що з плином часу нам загрожує щораз менше перешкод і труднощів у молитві; що коли ми вже добре в ній напрактикуємося, то немовби автоматично будемо впадати в екстаз.

Авва Антоній сказав до авви Поймена, що таке ось велике діло людини: провину свою на себе завжди брати перед Богом, а спокуси сподіватися аж до останнього подиху.

Той самий Антоній бував інколи вражений такою перспективою.

Сказав авва Антоній: «Побачив я всі сіті неприятеля, розкинуті по землі, той скрикнув зі страху і сказав: а хто ж їх уникне? І почув голос, що мовив до мене: Покора». Аж нарешті відкрив у такій ситуації глибокий і радісний сенс: «Той самий сказав: Ніхто не може увійти до Царства Небесного не випробуваним. Забери спокуси — каже — і ніхто не буде спасенний».

 

Третя умова доброї молитви

Отже, то дула дві перші умови доброї молитви: покора і правильне розуміння того, що таке молитва. Але є ще третя, дуже важлива умова: згідність молитви з життям.

Сказав авва Мойсей: «Якщо поведінка не узгоджується з молитвою — даремно трудиться така людина».

Авва Ніл пояснює це в серії коротких фраз: «Що з помсти зробиш братові, який тебе скривдив, то все стане для тебе перешкодою під час молитви». Сказав також: «Молитва — це дитя лагідності й опанування». Сказав також: «Продай, що маєш, і роздай бідним (Мт 19,21), а взявши свій хрест, зречися самого себе (Мт 16,24), щоби міг молитися без перешкоди». Сказав також: «Хоч би що ти зніс терпеливо як мудрий, те принесе тобі плід під час молитви». Сказав також: «Якщо хочеш молитись як належить — не ховай у душі смутку: інакше біжиш надаремно». Сказав також: «Не прагни, щоб твої справи пішли так, як тобі здається добре, але так, як подобається Богу; тоді будеш спокійний і вдячний на молитві».

А отже, до молитви готує життя: а в ньому насамперед — терпеливість, прощення, свобода від прив’язаностей і підкорення волі Божій.

 

Молитва пустельників

Як конкретно виглядала молитва пустельників? Вочевидь вона була різною. Почасти це залежало від особистих схильностей; читаємо про новіція, якого навчено Першого псалму (напам’ять, він був, як більшість, неосвіченим) і який сказав: «Досить, мені поки що вистачить», після чого молився цей псалом цілий рік, роздумуючи над його змістом, а за рік прийшов вивчити наступний.

Зазвичай, однак, напам’ять завчали весь Псалтир, читаючи частинами у сталі години молитви, решту під час праці. З цього відмовляння стихів при праці зросла молитва одного заклику, яку нині звуть Ісусовою і в якій повторювався тільки один рядок.

Була також молитва приватна, внутрішня; її змісту ми, очевидна справа, не знаємо; зрештою, вона мала бути своя у кожного, мірою здібностей і потреб. Відомо, однак, що такий собі Арсеній суботніми вечорами ставав до молитви, обернений обличчям на схід, і сонце заходило в нього за спиною, а завершував свою молитву, коли сонце знову світило йому в обличчя. Він казав, що пів-життя змарнував у світі, тож другу половину має Богові винагородити.

Фрагмент книжки «Шість істин віри та їх наслідки».

Сестра Малґожата Борковська OSB народилася 1939р. Вивчала полоністику і філософію в Університеті Миколая Коперника в Торуні й теологію в Люблінському католицькому університеті. Від 1964 року — бенедиктинка у Жарновці, Польща. Авторка численних історичних праць, перекладачка монастичних отців, авторка часописів «Więź» і «Via Consecrata».

Переклад CREDO за: Aleteia

Фото: Rhiannon Logsdon

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: