Святий Бернардин Сієнський жив у кризову епоху, був звинувачений у єресі й тричі відмовлявся від єпископської митри. Церква проголосила його святим усього через шість років по смерті.
Бернардин Сієнський (1380–1444) — один із найвидатніших реформаторів францисканства, який у часи глибокої кризи в ордені обрав радикальну вірність Уставу. Цілі десятиліття він будував рух обсервантів — тобто тих, хто дотримується монашого правила, суворого й вимогливого, — під тиском судів за єресь, нападок з боку співбратів, а з другого боку — наполегливих пропозицій єпископства.
Франциканці на роздоріжжі
XV століття застало синів св.Франциска розділеними. Через два століття після смерті Ассізького Бідняка орден налічував десятки тисяч братів; але початковий ідеал євангельської бідності вже був сильно умовним у багатьох монастирях. Навіть за життя св.Франциска брати — а принаймні значна їх кількість — критикували Устав свого засновника, вважаючи його занадто суворим: насамперед вони прагнули пом’якшити своє буття в питанні бідності.
Едуард фон Ґрютцнер, “Троє монахів” (“За монастирським пивом”)
А водночас, разом із добре забезпеченими монастирями існували спільноти, які прагнули жити за «строгим Уставом», без папських диспенсацій чи пом’якшень. Францисканці-обсерванти (від латинського observare — добримуватися) поставили перед собою величну мету: зберегти Правило св.Франциска без будь-яких подальших змін. Саме в такому світі — напруженому та сповненому взаємних підозр — постав Бернардин Сієнський.
Із Сієни в пустельню
8 вересня 1402 року Бернардин вступив до Ордену Менших Братів у монастирі конвентуальних францисканців у Сієні. Того ж дня він роздав своє майно бідним і прийняв монаший габіт. Відбути новіціат Бернардин (разом зі своїм духовним отцем) пішов до пустельні Коломбайо поблизу Седжано, де жили францисканці-обсерванти.
Бернардин був юристом за освітою, сиротою зі знатної родини, який міг би обрати життя в комфортному, впливовому сієнському монастирі-конвенті. Він обрав інше.
У Седжано брати-обсерванти суворо дотримувались абсолютної бідності й аскези, рекомендованих Засновником. Брат Бернардин склав монаші обіти в 1403 році та прийняв Таїнство священства наступного року; йому було близько 25 років. Наступні 12 років він провів у монастирі на пагорбі Капріола, присвятивши себе навчанню — особливо вивчаючи праці великих францисканських вчителів і богословів. Ці роки мовчання й навчання були не втечею від світу, а підготовкою до титанічної праці попереду.
Проповідник на міських площах
1417 року Бернардин вийшов із пустельні й забрався до справи. За свідченнями очевидців, на його проповіді стікалися такі натовпи, що жоден храм не міг їх вмістити. Йому довелося проповідувати Слово Боже на міських площах. Священники непритомніли від довгих годин сповіді, а тисячі їх уділяли Святе Причастя. Бернардин навертав, примиряв посварених, зцілював шлюби та запалював покликання до священства та богопосвяченого життя.
Це був поворотний момент у його роздумах про францисканство: вірність Ассізькому Бідняку означала не втечу від світу, а радше сміливе входження в його середину. Євангельська бідність і пастирська ревність не суперечать одне одному — вони можуть співпрацювати пліч-о-пліч.
Результати були вражаючими. Від 1438 до 1442 роками родина обсервантів зросла як за кількістю братів, так і за кількістю монастирів. Кажуть, що св.Бернардин реформував 300 монастирів і збільшив кількість братів-обсервантів зі 130 до 4000. Тому його часто називали «засновником обсервантів».
Звинувачення в єресі
Успіх Бернардина не був безболісним. Його особливе побожність до Пресвятого Імені Ісуса — він тримав дерев’яну табличку з монограмою IHS під час проповідей, перед якою вірні ставали навколішки, — викликала занепокоєння. 1427 року перед папою Мартином V проповідника-францисканця звинуватили в «ідолопоклонстві золотому Імені Ісуса». Його викликали до Рима й поставили перед комісією, що оцінювала його твори та проповіді.
Бернардин був змушений пояснювати свою позицію не перед одним папою: його звинувачення в єресі розглядали Мартин V (1426), Євгеній IV (1431), ба навіть отці Базельського Собору (1438). Щоразу Бернардин реагував однаково: він смиренно поставав перед комісією, без агресії до своїх обвинувачів, не відмовляючись від того, що проповідував, — і щоразу виходив очищеним від звинувачень. Його позиція перед лицем кризи сама по собі була проповіддю.
Трикратне «ні» владі
Коли Церква побачила в Бернардині не лише реформатора, але й пастиря, йому запропонували по черзі три єпископства: Сієнське (1427), Феррарське (1431) та Урбінське (1435). Відданий апостольській праці та реформі Ордену, святий послідовно відмовлявся від єпископського сану.
Відповідь, яку він, кажуть, дав Папі, була простою та рішучою: «Моєю дієцезією є вся Італія». Відмова випливала не з гордості, а з чіткої ієрархії цінностей. Єпископство означало би входження в церковну політику, володіння майном, відірваність від братів. Бернардин обрав бідність.
Апофеоз св. Бернардина. Пінтуріккіо, 1485, храм Санта Марія-ін-Арачеллі
Апостольство миру
Паралельно з боротьбою за реформування ордену, Бернардин розбирався з конфліктами в італійських містах, роздертих сімейними та фракційними чварами. Його місія була місією миру. Він прагнув усунути партійні та сімейні суперечки повсюди — і серед мирян, і серед співбратів.
Він не зміг би зробити це достовірно, якби посіяв ненависть у своєму ордені. Його спосіб проведення реформ — без презирства до монастирів, без тріумфалізму та з постійним послухом Настоятелеві ордену — був втіленим pax et bonum, францисканським вітанням миру і добра.
Колишній конвент св. Бернардина, Сієна
Свідчення, підтверджене Церквою
Бернардин Сієнський помер 20 травня 1444 року. У 1450 році, всього за шість років по його смерті, папа Миколай V канонізував його в урочистість Зіслання Святого Духа. Така швидка канонізація була винятковою навіть за мірками тієї епохи. Цим Церква підтвердила, що Бернардин витримав роки суперечок, судів та криз в ордені — і пройшов через усе з незаплямованою любов’ю.
Оскільки мети — відновити весь францисканський орден до первісної ревності — досягнути не вдалось, а розбіжності між обсервантами та конвентуалами поглиблювалися, папа Лев X буллою «Ite et vos in vineam meam» від 29 травня 1517 року розділив синів Ассізького Бідняка на два окремі ордени: конвентуальних францисканців (OFMConv) та обсервантів (сьогодні просто OFM).
Без зусиль св.Бернардина цей момент ніколи б не настав. Його реформа не була спрямована проти когось — вона була спрямована на Євангеліє.
Переклад CREDO за: Даріуш Дудек, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
