Роздуми над Першим читанням на суботу ХХХІІІ Звичайного тижня, рік І
Тими днями цар Антіох, проходивши через горішні сторони, почув, що в Персії є Елімаїс, місто, славне багатством, сріблом та золотом, а в ньому храм вельми багатий, де були золоті панцирі, щити та зброя, які там залишив Олександр, син Филипа, цар македонський, який першим царював над греками. Антіох прибув і намагався захопити місто й пограбувати його, але не міг, бо ті, які були в місті, довідалися про його намір та виступили збройно проти нього, так, що він, дуже прибитий, утік звідси геть, і повернувся у Вавилон.
Коли ж він був ще в Персії, сповістили його, що війська, які пішли в Юдею, – розбиті, а Лісій, який був із сильним військом, двигнувся вперед, та був примушений утікати від юдеїв, які скріпилися завдяки зброї, силі та здобичі вельми великій, яку взяли від розбитих військ. Юдеї повалили мерзоту, що її Антіох спорудив на жертовнику в Єрусалимі, і храм, як перше, обвели високими мурами разом з Бетсуром, його містом.
І сталось, коли почув цар про все те, стривожився, почав вельми хвилюватись, упав на ліжко й захворів з горя, бо не так сталось, як йому бажалось. Довго пробув він там, бо на нього все находив великий смуток, і він гадав, що має вмерти.
Скликав усіх своїх друзів і сказав їм: «Сон зник з моїх очей, від смутку мліє серце, і сказав я у серці своїм: Яка печаль, який великий смуток найшов тепер на мене, – я, що був такий добрий та всіма люблений, коли був потужний, тепер пригадую собі те зло, що я заподіяв у Єрусалимі, коли забрав увесь золотий та срібний посуд, що знаходився у ньому, та коли наказав без причини винищити мешканців Юдеї. Знаю, що через те спіткало мене лихо, й ось я гину у великім смутку на чужині».
1Мак 6,1-13
Ще одна історія конкретної людини — Антіоха. Він здобув Єрусалим, пограбував його. Але йому мало. Хоче ще. Чує, що десь у Персії є дуже багато місто. І він іде з військом туди. Але тут несподіванка — програє битву, «так, що він, дуже прибитий, утік звідси геть, і повернувся у Вавилон».
Тут до нього доходить ще одна вістка: військо в Юдеї теж розбите. Антіох втрачає навіть те, що мав. «Коли почув цар про все те, стривожився, почав вельми хвилюватись, упав на ліжко й захворів з горя, бо не так сталось, як йому бажалось». Його слова повні смутку і розчарування: «Сон зник з моїх очей, від смутку мліє серце, і сказав я у серці своїм: Яка печаль, який великий смуток найшов тепер на мене, — я, що був такий добрий та всіма люблений, коли був потужний».
Гроші, влада, сила — ідоли, що засмоктують своїми чарами. Стільки обіцяють! А приводять до розчарування і депресії. Людина не може насититися, хоче щораз більше. Хвилинна дійсність дає марево успіху. Але міраж розвіюється, приходить гіркота усвідомлення того, що не за тим він ганявся, що втратив все, на що розраховував. Багатство пропадає, військо він загубив, люди його залишають, влада вислизає. Навіть життя втратить.
Чого я хочу? Чого шукаю? Що мене радує і що засмучує?
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
