У нашому світі винайдено багато чого, але неможливо зробити «селфі» душі.
Щоб розвиватися і відкривати внутрішню красу, не вийде дивитись у дзеркало, — сказав Папа Франциск до представників японської молоді. Зустріч відбулася в токійській катедрі пере Месою 25 листопада 2019р., повідомляє Vatican News.
Каферальний собор у Токіо — це приклад сучасної японської архітектури, що єднає елементи, типові для Сходу та Заходу. Попередня неоготична катедра була зруйнована під час бомбардувань Токіо у Другу світову війну.
Папа послався на свідчення трьох молодих людей, представлені йому на початку. Католичка Мікі розповіла про життя у світі шаленого поспіху, націлене тільки на те, щоб бути конкурентоспроможним і продуктивним. У її батьків немає часу ні одне для одного, ні для Бога. В таких умовах молодим теж складно відкрити віру. Молода вчителька-буддистка Масако поділилася проблемами, які знаходить у своїх учнів. Їм бракує почуття власної цінності й вони часто закриті в собі. Дав свідчення також молодий філіппінець, який прибув у Японію з батьками, а в школі був переслідуваний за своє походження. Опору він знайшов у вірі та в парафіяльній спільноті.
Папа Франциск, промовляючи, почав від останнього свідчення.
Об’єднатися проти цькувань
«Найжорстокіша річ у знущаннях на шкільній території — те, що ранить наш дух і почуття власної цінності тоді, коли ми найбільше потребуємо сили, щоби прийняти себе і противитися новим життєвим викликам, — зазначив Папа. — Інколи жертви цькувань самі себе винуватять, що стали “легкими цілями”. Вони можуть почуватися невдахами, слабкими і нічого не вартими, і дійти до дуже драматичних ситуацій: “якби ж тільки я був інакший…” Парадоксально, однак, то переслідувачі насправді є слабкими, оскільки вважають, що можуть підкреслювати свою сутність, ранячи інших. Інколи вони атакують кожного, кого вважають іншим, і розглядають як щось, що їм загрожує. У глибині душі переслідувачі бояться, вони боягузи, що закриваються видимістю сили. Але будь обережний, коли відчуваєш, що хотів би когось скривдити, познущатися з когось, — у цьому проявляється твоя слабкість. Не переслідуваний є слабким, а той, хто переслідує, бо він потребує почутися великим, почутися кимсь! Щойно я сказав Леонардові: коли тобі кажуть, що ти товстий, — скажи їм, що це краще, ніж бути худим, як ти. Ми всі маємо об’єднатися проти цієї культури цькування і навчитися казати: досить! Це епідемія, від якої найкращі ліки можете знайти ви самі. Замало, щоб освітні інституції чи дорослі використали всі засоби, які мають, щоб запобігти цій трагедії, але треба, щоб між вами, між друзями і колегами, ви об’єднатися, щоби сказати: ні! Ні — цькуванням! Ні — агресії щодо інших! Це — зло. Немає кращої зброї для захисну від цього, ніж “повстати” у гроні колег і друзів, і сказати: те, що ти робиш, — дуже погане!»
Також Франциск заохотив молодих японців, щоб вони вчилися присвячувати свій час іншим і Богу. Якщо вони цього не зроблять — житимуть у суспільстві, назовні розвиненому, але убогому, з обмеженим внутрішнім життям, зі згашеною душею.
Час для сім’ї, друзів і Бога
— Тільки так ми відкриємо наші історії і наші рани на любов, яка може нас перемінити і почати змінювати світ, що нас оточує. Якщо ми не даємо, на витрачаємо часу на людей, а «заощаджуємо» його, то будемо його втрачати у багатьох речах, які під кінець дня залишать нас порожніми і отупілими — як із чимсь неперетравленим, сказали би на моїй батьківщині. Отож прошу, присвячуйте час своїй сім’ї та друзям, але також Богові, молячись і медитуючи, згідно з вашою вірою, — сказав Франциск. — А якщо вам тяжко молитися — не здавайтеся. Сказав колись мудрий духовний керівник: молитва полягає головно у триванні перед Богом. Не метушися, облаштуй місце, щоби міг прийти Бог, дозволь, щоб Він на тебе споглядав, і Він наповнить тебе своїм миром.
Папа послався також на свідчення Матері Терези, яка колись сказала, що найстрашніша бідність — це відчуття, що тебе не люблять. Святіший Отець підкреслив, що всі мають взятися до боротьби з цією духовною вбогістю. Задля цього треба самому собі нагадувати, що ми живемо не для речей, а для когось, насамперед — для Бога.
Пам’ятайте про внутрішнє дихання, щоб чути Бога
«Щоб фізично залишатися живим, ми повинні дихати. Це дія, яку ми виконуємо автоматично, не усвідомлюючи цього. Щоб залишатися живим у повному й широкому значенні цього слова, ми повинні також навчитися дихати духовно, через молитву і медитацію, в зовнішньому русі, завдяки якому можемо почути Бога, який промовляє до нас глибоко у наших серцях, — сказав Папа. — Ми потребуємо також і руху зовнішнього, завдяки якому наближаємося до інших з актами любові та служіння. Цей подвійний рух дозволяє нас розвиватися і розпізнати не тільки те, що Бог нас полюбив, але й що Він ввірив кожному з нас місію, певне виняткове покликання, а ми відкриваємо його настільки, наскільки даємо себе іншим, конкретним людям».
фінансово.
Щиро дякуємо!
