В Україні постать святого Миколая дедалі частіше можна зустріти на свята.
У школах заборонили Діда Мороза. А в цьому році молодші школярі замість новорічних ранків святкують День святого Миколая. Наскільки важлива місія цього персонажу, Бар News дізнався у громадського активіста Олексія Пацьори. Він уже понад п’ять років на свята перевдягається у святого Миколая.
Олексій Пацьора, 60 років. Пенсіонер. (Давній і активний парафіянин барської римо-католицької парафії св.Анни. — Прим. ред.) Усе життя працював на м’ясокомбінаті. Одружений, має шестеро дітей і 13 онуків. Депутат Барської районної ради. Громадський активіст, волонтер та один з учасників ГО «Сімейні цінності».
— Коли й чому Ви вперше перевдяглися у святого Миколая?
— Я вже й не пам’ятаю точно, коли, але почалося все з бажання донести своїм онукам, що вірити потрібно у святого Миколая, а не в Діда Мороза. Я вирішив повернути правильне розуміння свята і особи Миколая.
Якщо копнути глибше в суть Діда Мороза, то він вигаданий у комуністичні часи для того, щоб відвернути людей від святого Миколая, а значить — від Бога. Тож він персонаж не добрий, хоч і приносить подарунки та грається з дітьми.
Я взяв простирадло, зробив отвори, нашив прикраси, зробив митру і прийшов до дітей у цьому образі. Я побачив їхню радість. Мені це дуже сподобалося.
— А як так сталося, що Ви пішли «в люди»?
— Я виклав кілька сімейних фото в інтернеті, де я «в образі». Мене почали запрошувати.
Перший раз запросили до Центру «Еверест», потім у міську раду, далі — у табір відпочинку для дітей воїнів АТО. Їздили до хлопців на Схід.
Спершу я ходив у тому ж саморобному костюмі, потім придбав кращий.
— Як зустріли Вас військові?
— Їм теж потрібна розрядка. Вони чекають на нас. Колись був дуже цікавий випадок: поїхали на Схід, я наших воїнів привітав, роздав подарунки, іконки, потім пішов в авто, перевдягнувся. І раптом прибіг ще один хлопець-військовий і, роззирнувшись по сторонах, запитує: «А где Исус? Я что, опоздал?»
Тоді хлопці говорили, що в цей вечір почувались наче вдома. Це приємно, що ми можемо дарувати затишок.
— Часто їздите на передову?
— Їжджу, але нечасто. Це ж не подорож. Волонтери їздять за потребою. Тобто якщо треба щось привезти, збирається вантаж. Ось днями мені запропонували поїхати, але я вирішив відмовитися. Зараз свята, треба піти до дітей, які мене щороку чекають.
— Ви переважно ходите у реабілітаційні центри, будинки престарілих, до дітей-сиріт. Не важко?
— Ні, не важко. Я наведу приклад, можливо — примітивний, але дуже помовистий. Банкомат видає людям гроші. Йому не важко? Ні, бо він створений для цього. Так і людина створена, щоб дарувати добро і тепло.
Коли я приходжу в «Еверест» — бачу, що на мене там чекають. Бачу, як з’являється усмішка на обличчі дитини, коли я її обіймаю, говорю з нею. Це — найкраще, що можна отримати взамін. Так і зі старенькими людьми. Якщо вони задоволені, значить, я виконав свою місію в цей день. І насправді неважливо, приніс я подарунок чи ні. Для людини важливе тепло, яке їй дарують.
— Онуки впізнають Вас у костюмі Миколая? Сприймають, як дідуся чи як Миколая?
— Так, звісно, впізнають. (Авт.: Думає) Ні, вони сприймають не як дідуся, а саме як Миколая. Я якось навіть не замислювався раніше над цим. Певно, вони налаштовуються, чекають його приходу, тішаться.
— Які подарунки приносить Миколай?
— Своїм онукам я дарую зазвичай солодощі. Минулого року купив ананаси. Вони такі були задоволені!
— Скільки у вас онуків?
— 13, чекаємо на ще одного.
— То свята вам обходяться немало.
— Так, у нас не великі достатки, але щастя дітей — головне. Миколай до них приходить в образі на Святвечір, 24 грудня. Ми так домовилися. Саме в цей час до нас з’їжджається уся родина.
— А під подушку теж кладете?
— То вже батьки їхні цим займаються.
— Коли діти перестають вірити в Діда Мороза і Миколая?
— Дід Мороз і святий Миколай — різні персонажі. Дитина дорослішає і розуміє, що Дід Мороз — казка. Святий Миколай — це історична особа, реальна людина, яка жила і творила добро. Він сприймається зовсім по-іншому.
Колись на міській площі на свята зробили резиденцію святого Миколая. Стояв будиночок, куди приходили діти. До мене зайшла доросла дівчинка, років 16-18. Вона розповідала свої страхи і переживання, бо невдовзі мала переїздити за кордон. Ми з нею довгенько поговорили, вона навіть розплакалася. Ця дитина прийшла не за подарунком, а до святого Миколая за порадою. Цей випадок підтвердив моє переконання, що для людей постать Миколая — не лише подарунки, а щось більше. Вона пов’язана з християнством; вони сприймають його як Божого посланця.
— Ви готуєтеся перед зустрічами в образі?
— Ні, тільки експромт. Орієнтуюся по ситуації. Вчити сценарії — не моє. Колись мене запросили в Польський дім і дали вчити роль. Це було дуже важко для мене і не виглядало реалістично.
— Коли одягаєте костюм, почуваєтеся цим персонажем?
— Так, коли я одягаюся святим Миколаєм, я відчуваю себе ним. Коли Бог дає нам місію, то дає силу, мудрість і вміння її виконувати, ті слова, які треба сказати.
— А на замовлення працюєте?
— Ні, я не займаюся цим комерційно. Жодних плат не беру.
— Яким має бути Миколай?
— Це посланець Божий. Тому важливо давати добро і вчити людей теж творити добрі справи. Світ став матеріалістичним, егоцентричним. Він вчить людей жити і діяти для себе. Тому місія Миколая — навити дітей ділитися, бути добрими, дарувати комусь добро. Я не завжди приношу подарунки. Іноді я прошу принести мені подарунки, щоби потім віднести в інтернати або дітям загиблих АТОвців. І подарунки приносять.
— Вам онуки щось дарують на свята?
— Та звісно. Вони і малюнки малюють, і щось ще вигадують. Це дуже приємно!
— Що поганого в тому, що до дітей приходять і Миколай, і Дід Мороз?
— На перший погляд, ніби й нічого. Якщо приходять обидва персонажі — нічого поганого не бачу. Але Дід Мороз мусить із часом відійти.
— Хто приноситиме подарунки під ялинку? Чи подарунки теж відійдуть?
— Ні, подарунки — це свято, це радість. Вони мають залишитися. Сподіваюся, вигадають щось інше, добре і світле.
фінансово.
Щиро дякуємо!
