Роздуми

Спокуси інтернету. (Ні, не ті, інші.) Як їх уникнути?

14 Січня 2020, 15:15 2454

Я вже деякий час практикую «відключення від мережі» у святково-канікулярний час. Для того, щоби струсити з себе віртуальні омани і повернути рівновагу в серці.

Години, проведені у розмовах, колядуванні і (так!) спанні, дають більше позитивної енергії та натхнення.

 

FOMO (страх перед відключенням від інтернету) в кожного

Я далека від демонізування інтернету — зрештою, не для того я взялася вести блог, щоб розмахувати тут віртуальною шабелькою і долучитися до хору нарікань на кінець людських стосунків. Однак відвикання від мережі щоразу дозволяє мені помітити, що в цій царині лукавий дуже легко вводить мене у спокусу. Я ж бо навіть без функціонування в соцмережах піддаюся обманам віртуального життя, які досить успішно зафальшовують образ реальності й проштовхують у наші голови нереальні прагнення й вимоги.

З упертістю маніяка я щоденно дозволяю притупляти свою увагу та емпатію читаннями всього, що діється в країні та світі. Й хоча я ретельно оминаю паскудний зміст, то все одно даю себе ошукати злодієві часу. Часто я впадаю в пастку мислення, що я щось «повинна прочитати» або «мушу написати». В такі моменти мене протвережує думка, що Господь Ісус зовсім не сказав: «Блаженні, хто клікає на хороші коментарі, бо їхні слова наповнять рай».

Уже деякий час я практикую піст від інтернету по святково-канікулярних днях. Бо спокуса переплутати справжнє життя з віртуальним у мене постійна. А таке відвикання щоразу «втирає мені носа» і дає почуття свободи. Не настане кінця світу, як я чогось не прочитаю, а людство не постраждає, якщо я не висловлюся. Навіть більше: досвід боротьби з прагненням бути онлайн показує мені, що насправді мною керує, і дозволяє продумати те, що для мене має значення.

Коли більше буде виконане Євангеліє: коли я почитаю дитині на добраніч чи коли сяду писати новий блог?

 

Світ — це запах, смак і звук

Різдвяне відключення від віртуального світу й відрив від щоденної гонитви дало мені місце насамперед на зустріч з іншою людиною. Реальну зустріч, тобто віч-на-віч. Не тільки з близькими, але також зі знайомими, і з зовсім не знайомими людьми. Це дозволило мені вкотре переконатися, які зручні й брехливі (!) контакти з ближніми у цифровому просторі. Певно що мережа надає величезні можливості познайомитися й пізнати іншу людину, але вона не полегшує зіткнення з тим, що люди — різні й можуть по-різному реагувати на наші погляди на світ і дійсність. Вони можуть по-різному пахнути, по-різному виражати емоції, по-різному сприймати мене і мої вибори. Я, звісно, Америку не відкрию, що набагато складніше розмовляти з бабцею, яка має вставні щелепи і Альцгеймера, ніж вислати до неї навіть наймиліше електронне вітання. Ось тільки тут знову це незручне запитання, що так дратує: в якому випадку більше шансів, що нам десь «згубиться» Євангеліє?

 

Як почути Слово, коли ніхто не проповідує

У літургії цих днів раз по раз лунало Йоанове: «На початку було Слово…» Окрім могутнього теологічного потенціалу, який містить це речення, воно ще щоразу мені нагадує: спілкування є Божим Даром від початку буття. Даром природним, як дихання, а тому, може, рідко цінованим. Пам’ятаю, яким великим відкриттям для мене було ствердження, що Слово Боже потрібно читати вголос, бо воно має бути насамперед почуте. Як людина, закохана у слові писаному, я мушу ретельно пильнувати, щоби те, що я маю сказати, було спершу почуте, а потім тільки прочитане. Тому я часто себе запитую: коли я востаннє говорила своїм найближчим, що я їх люблю? А друзі, приятелі, знайомі, колеги на роботі, сусіди теж знають, що вони для мене важливі?

Ці думки поверталися до мене під час відпочинкових днів без інтернету. Відбулося багато цікавих і добрих розмов, але, знову ж таки, насамперед — різних. Одні були повністю вільні, несли радість і надихали до мислення, а інші були немовби вимушені, в них було складно знайти спільну тему, а розмова уривалася після кількох сказаних фраз. Це навіть не так тяжко, як… мучить. Бо не обов’язково бути з кимось у напружених стосунках, щоб мати враження, що ми розмовляємо різними мовами й нездатні порозумітися. Досить буде, щоб на Святвечір при столі зустрілися дядько, який вірить, що Земля пласка, з племінницею, якій ближчі сучасніші погляди на світ. Як у такій ситуації знайти спільну площину порозуміння?

 

«На початку було Слово»

Як? Ну що ж. Можу тільки поділитися відповіддю, яку сама невпинно відкриваю: шукаючи, причому найкраще — біля джерела. Джерела доброї волі, смирення, любові. Легко ляпнути: «Нісенітниці верзеш!», а ще легше перестати відповідати і сховатися за завісою ввічливої байдужості. Складніше сидіти при столі з сусідом, із яким вас об’єднує тільки спільний пліт, не дати зірватися з язика невдоволеному буркотінню, коли він заведе свою літанію до всіх неприємностей світу, і дозволити йому виговоритися. А потім не оцінювати, а тільки сказати щось, що його втішить. Людська мова в цьому контексті дуже обмежена.

Євангеліє від Йоана у перекладі Романа Брандштеттера розпочинається словами: «Перед усім є Слово». Мене страшенно захоплює такий переклад. Він вказує, що Бога не обмежує час ані простір. Його Слово не так «було», як «є». Невпинно актуальне, постійно могутнє, безперервно життєдайне. Слово, яким можу живитися я, могли живитися мої прадіди і їхні прадіди. Слово, якого не обмежує жодна літера.

Зичу вам тільки одного. Щоб ми раз по раз нагадували собі, що хоча Господь Ісус особисто не написав жодного слова, не залишив листів ані коментарів, то Його життя було якнайбільш життєдайним Словом, яке лиш знала історія людства. Годуймося цим інтенсивно, і напевно як світ довкола нас, так і наше міжлюдське спілкування будуть кращі й ближчі до Неба.

Переклад CREDO за: Агата Русек

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: