Україна

Будувати мир у «дієцезії війни». Харківсько-Запорізька дієцезія отримала правлячого єпископа Павла Гончарука

Czytać po polsku

14 Лютого 2020, 15:44 7634 фото: Віктор Залевський

Сьогодні, 14 лютого 2020р., відбулися єпископські свячення та інтронізація Павла Гончарука, якого Папа Франциск 6 січня призначив ординарієм Харківсько-Запорізької дієцезії.

Єпископ Павло Гончарук керуватиме найбільшою за площею дієцезією Римо-Католицької Церкви в Україні, до якої належать також окуповані території Луганської та Донецької областей. Він буде четвертим єпископом-ординарієм від початку утворення Харківсько-Запорізької дієцезії. Загалом юрисдикція дієцезії поширюється на структури Римо-Католицької Церкви в Україні на території Харківської, Полтавської, Сумської, Донецької, Луганської, Запорізької, Дніпропетровської областей. Дієцезія налічує 7 деканатів, поділених відповідно до адміністративних границь областей. П’ята частина території дієцезії охоплена війною. Не випадково, що Папа Франциск призначив на єпископа цих територій відомого священника-капелана.

 

 

Читайте також: Найбільша дієцезія в Україні

 

 

Свячення відбулися у свято покровителів Харківсько-Запорізької дієцезії — святих Кирила і Мефодія. Головним консекратором був Апостольський нунцій в Україні, а співконсекраторами — попередник на єпископській кафедрі єпископ Станіслав Широкорадюк, який був ординарієм Харківсько-Запорізької дієцезії, а також ординарій рідної для о.Павла Гончарука Кам’янець-Подільської дієцезії, єпископ Леон Дубравський.

На свячення прибув єпископат Римо-Католицької Церкви в Україні, численні священники та богопосвячені особи, велика родина Павла Гончарука, представники УГКЦ, православних і протестантів, ректорів і семінаристів Городоцької та Ворзельської семінарій. Приїхали також представники Релігійної місії «Карітас-Спес», адже нововисвячений владика багато років працював директором «Карітас-Спес» Кам’янець-Подільської дієцезії.

Своїм єпископським гаслом новий пастир обрав: «Deus Caritas est»— «Бог є любов».

На гербі зображено пробите серце Христа в полум’ї любові, та літеру М, яка символізує Марію. Герб просікає «меч Божого Слова».

 

 

Окрім співу на вхід для Мес зі свяченнями єпископа — Ecce sacerdos magnus, — у Харкові співали Deus caritas est. Із вітальним словом звернувся єпископ Станіслав Широкорадюк.

— «Бог є любов» — такий девіз обрав собі наш новий єпископ, — сказав він. — Велика ласка зібрала нас тут! Найважливіше, що є в Бозі, це саме те, що Він є любов.

 

 

Після співу гімну до Святого Духа згромадженому людові Божому було зачитано папську буллу про призначення о.Павла Гончарука на єпископську кафедру. «Старайся виявити себе перед Богом випробуваним робітником, якому нема чого червоніти», — знайшлися в папському документі цілком «неофіційні» слова, що підкреслило сказане на початку булли: «Ми звернули увагу на тебе, улюблений сину».

 

 

У проповіді Нунцій привітав присутніх, зазначивши, що «якби мусив вітати всіх, то проповідь довелось би на цьому й закінчувати», тому він звертає увагу тільки на «кількох особливо важливих людей», зокрема голову Конференції єпископів РКЦ в Україні та єпископа Станіслава Широкорадюка, співконсекратора, колишнього єпископа Харківсько-Запорізького. Наступне окреме вітання архієпископ Клаудіо скерував до єпископа Леона Дубравського, ординарія Кам’янець-Подільського, «нареченого тієї дієцезії, яка народила нашого висвячуваного».

 

 

— Я певний, що він переказав багато потрібного своєму священнику, — зазначив нунцій. — Екселенціє, ваша дієцезія — особлива земля, де католицизм — винятковий в усій Україні, також і з огляду на чисельність віруючих, як і через історичні події та пережиті страждання. Це особливо красива земля, на якій спільноти — живі, навіть коли позначені драмою еміграції. Це земля, де зростав наш новопризначений єпископ. Дякую Вам, Екселенціє, вашим помічникам і всій Кам’янець-Подільської дієцезії.

 

 

До дієцезіян Харкова і Запоріжжя, мирян, богопосвячених і священників, Апостольський нунцій звернувся з таким словом:

— Він незадовго стане головою вашої помісної Церкви, а ви — її тіло. Досвід Французької революції навчив нас, що тіло без голови не функціонує… Дякуємо за цю неймовірну дієцезію, де ми зараз знаходимося.

 

 

Самому ж висвячуваному архієпископ Клаудіо сказав:

— Це безмежна територія, довірена вам. Чому папа подумав саме про вас? Так написано в буллі, і щоб усі зрозуміли, ми переклали її українською мовою. Папа звернув увагу на вас з огляду на ваші особисті здібності, а особливо через милосердя, яке ви умістили на гербі. З огляду на вашу дієвість, час і сили, які ви вкладаєте у свою працю. Всі свідчення, які дали всі, хто вас знає, говорять, що ви — великий трудівник. І в такій дієцезії як ця, — якщо немає доброго робітника, то нічого не вдіяти. Потрібна людина з добрим здоров’ям, яка здатна багато їздити і проповідувати. Ви — спеціаліст по управлінню дієцезією, бо були економом. Але сказати про це в офіційному документі було би неделікатно… хоча це важливий аспект у житті всіх єпископів! Гроші — це велика потреба і велика спокуса, а для Церкви гроші — це рушник, яким потрібно витирати ноги, які Ісус вмиває своїм учням.

 

 

Є ще такий аспект, який сьогодні згадують два читання з трьох: мир і війна. Ваша дієцезія — це «дієцезія війни». Це аспект, якого в Україні не можемо забути. І ви знаєте безпосередньо, зсередини, реальність війни. Знаєте, який це трагічний і драматичний досвід. Доки ця війна триватиме — вона глибоко позначатиме душевний стан цієї дієцезії. Але ми знаємо, що настане день миру, і очікуємо — як це каже пророк Ісая, — сповіщення, що війна завершилася і Господь повертається на Сіон. В Ісаї це звіщає сторожа. У цьому контексті побажаю вам бути такою сторожею. Розглядатися по сторонах, ніколи не втрачати пильності, і зосередити серце та очі на потребах тих, хто страждає. Так, як цього вас навчив досвід буття директором Карітасу.

Перспектива пророка Ісаї — це справжня християнська перспектива. Завершення війни і початок миру означають повернення Бога на землю. Мир, який повертається, є епіфанією, маніфестацією Бога на землі. І ми, щоб це настало, повинні вправлятися в обов’язку нашої молитви. І тут постає друга думка, зроджена з цих читань: будувати мир, проповідувати Євангеліє. Організація Церкви не є метою самою в собі, бо ми не фабрика, не бізнес: ми ті, хто проповідує Євангеліє. Тут немає границь і територій, хто де проповідує, бо християнин, який не проголошує Євангелія, — це не християнин.

 

 

Щодо Євангелія немає «політичних домовленостей». Проповідувати Євангеліє — це кров християнина. І Церква, ввірена вам, — це спільнота, яку ви будете провадити, щоби звіщати Євангеліє.

Якби ми були святими, ми б мали мир. Це наше переконання як віруючих. Наші гріхи — одна з причин людських трагедій. Господь не хотів, щоби цей світ був настільки трагічний! То наш вільний вибір призвів до того, що ми робили помилкові вибори, і тепер за це платимо. Тому всі наші брати, також і різних християнських спільнот, однаково покликані проповідувати Євангеліє. Жнива великі, а працівників мало! Почерпнувши з досвіду Бога, ви повинні працювати за двох, трьох, чотирьох і п’ятьох працівників, бо їх мало… Багато з них присутні тут, і ми дякуємо їм за їхнє свідчення.

Мир це не почуття. І не засіб пропаганди. Мир — це об’єктивна реальність, яка має своє коріння в Богові. Ви будете покликані входити в домівки і проповідувати «мир цьому дому». Але далі слідує те, що наповнює нас страхом: якщо у цьому домі буде син миру, то спочине мир на ньому, а як ні, то до вас повернеться. Тобто є можливість того, що хтось не захоче прийняти мир. Це трагічна реальність, яку Слово Боже не хоче приховати за словом «любов» чи іншими. Може статися так, що мир, який ви будете звіщати, повернеться до вас… Але важливо, щоб ви сам були сповнені миру. І щоб ви були таким переконливим у переказуванні цього миру, щоби він спочив на людях, до яких ви будете скеровувати слово!

Це — адреса нашого внутрішнього, духовного життя. Бо ми — не театр. Ми — ті, хто шукає Бога. Ми — Дарохранительниця, яка Його зберігає. Попри те, що ми грішні. Але ми — ті, хто отримав покликання нести Бога людям. Якщо ми позбавлені миру, не маємо Бога, — люди це відчувають. Адже народ Божий має «шосте чуття»… Навіть якщо ми часто вміємо вдавати, то обманути народ усе одно не вдасться.

 

 

Екселенціє, ви — людина проста і конкретна. Ви серед тих, хто не хоче «займатися театром». І ми всі вам бажаємо бути тим, хто будує присутність Бога у своєму серці. Люди це відчуватимуть, вони відчують «запах», як це каже Папа Франциск: віра — той вірус, яким людина заражається. Віра — це любов тих, хто відповідає на любов. Ця дієцезія збагачена ділами любові: є жінки й діти, якими займаються черниці, вони певно присутні тут, — люди, які пізнали смак милосердя. Говорити про захист життя — це обов’язок; але найважливіший знак того, що ми захищаємо життя, — це коли ми самі будемо цим займатися. І, як добрий економ, ви знаєте, що розрахунки ведуться з власної кишені, а не з якоїсь іншої… Ми навчаємо людей, як вони мають жити, а ще — як вони не повинні жити. Найкраще, що можна зробити, — це в тиші показати, як жити правильно. Продовжуйте жити милосердям, яке спасає і продовжує життя!

Я — не той, хто може вас навчити цього завдання. Моїм завданням як єпископа не є навчати тих, хто працює «в полі». Мої співбрати-єпископи краще можуть це зробити. А тим, хто може це зробити найкраще, є Святий Дух, якого ви приймете. Він вас перемінить і дасть те, що молитва консекрації називає «першим духом». Цей «перший дух» означає духа керування, тобто здатність обирати і навчати інших, як потрібно обирати. Довіра до цього духа наповнює нас радістю і впевненістю. Цього я вам бажаю, від імені Папи Франциска, який покликав вас до цього завдання: щоб ви дбали про сад, який Святий Дух зможе зростити всередині вас.

 

 

Бажаю всім присутнім тут — щоб узяли на себе обов’язок молитви за єпископа. Щоб молилися за свого єпископа ті тримали руки вознесеними до Бога в молитві заступництва, як Мойсей. І нехай цю молитву обіцяють також ваші родичі, яким я особливо дякую. Ви маєте не просто сім’ю, я ціле «плем’я», їх так багато і один кращий за іншого, особливо діти — які, можливо, навіть не знають, чому вони тут, і чекають, коли ж цей священник закінчить проповідь… (Аплодисменти) Отож, із любові до вас, я завершую!

 

 

Дорогі тату і мамо, опікуйтеся ним, і прийміть сьогодні вдячність від цілої Церкви, починаючи від Папи, за труднощі, які ви прийняли на себе, щоби збудувати аж таку велику сім’ю. Бо найперша Церква — це завжди сім’я. Мої побажання вам і всім: пишайтеся вашою приналежністю і робіть це, щоб бути у Церкві не як люди пасивні, а як співпрацівники єпископа і священників. Скажу слідом на св.Августином: для вас ми єпископи, з вами ми брати. Якби не було вас, тих, для кого ми трудимося, — що би означали ми, єпископи! Тож — уперед, усі разом.

Подивіться, як нас тут багато, єпископів, з різних дієцезій. Ми тут, бо почули голос, як у Євангеліє: голос, який кличе. Він тихий, але здатний перемінити наше життя. Що ж він каже? — що Царство Боже є близько вас! Амінь.

 

Після обряду свячень та Євхаристійної літургії єпископ Броніслав Бернацький, голова Конференції єпископату РКЦ в Україні, привітав нововисвяченого.

— Це дуже важливий день для тебе, — сказав він. — Цей храм такий само багатостраждальний, як і вся Харківсько-Запорізька дієцезія. Точиться війна, і ти входиш у цю дієцезію як новий пастир. Перед тобою було троє єпископів, які її вели, ти будеш четвертим, і маєш вести її гідно. Від імені Конференції єпископів бааємо тобі Божого благословення. Щоб ти гідно зайняв місце в Конференції, щоби Дух Святий тобою керував і благословляв. Щоб твоя родина, яку я знаю, і її старші покоління, бабусь і дідусів, тебе підтримувала. Працюй для слави Божої та всієї дієцезії!

 

 

Єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло згадав homagium — жест присяги вірності своєму єпископу. «Ти зобов’язаний слухати Святішого Отця, а ми будемо слухати тебе. Коли в Церкві є послух, у ній є порядок», — сказав він, прикликаючи на допомогу для цього послуху Пресвяту Діву, Покровительку цього храму, всіх святих, ангелів, архангелів, а також святої пам’яті єпископів Яна Ольшанського, колишнього владику Кам’янця-Подільського, та Станіслава Падевського, покійного єпископа Харківсько-Запорізького.

 

У своєму слові нововисвячений єпископ-ординарій послався на гасло свого єпископського герба:

—Бог є любов. І я не боюся. Бог мені пояснив, Хто Він. Він дав мені відповідь, хто я, ким я маю бути, для чого я. Саме Бог-Любов мені вказав, куди прямувати. Любов мені відповіла на всі питання. Я дякую Йому за те, що мене сотворив і покликав мене бути «в Ньому і з Ним». Він — душа моєї душі. Це найбільша цінність, яка лиш є і яку не може здолати навіть смерть. Це багатство, яке мені дарував сам Бог, і цим багатством є Він сам. Велика подяка Тобі, Господи, за цей великий дар – життя, яке означає існування в любові.

 

 

Дорогі брати і сестри, всі, хто тут і хто мене чує через засоби інформації! Мене часто питали: шо ви будете робити, яка ваша програма? Моя програма — прагнення виконати те, чого хоче Господь. У Євангелії від Йоана читаємо: «Отче, дай, щоби ті, кого Ти мені дав, були там, де Я». Це була програма Ісуса Христа. Я також прагну, хочу і прошу, щоби це прагнення Ісуса Христа звершилося не лише в моєму житті: щоби бути в серці доброго, люблячого Отця, — але я також маю прагнення, щоб прагнення Ісуса Христа реалізувалося в серці кожної людини. Щоб душа кожної людини наситилась Богом, який є Любов. Саме з цієї єдності буде сяяти сяйво, яке називається мир, бо мир є плодом любові Божої. Тому я дуже дякую Богові за ці великі дари, якими Він обдарував мене з любові. Я не заслужив! Але тим більша моя радість, що я не заслужив, а отримав, — бо отримав з любові. І саме ця любов спонукає мене, щоби йти в Церкві яка є помазаною дорогою, в якій кожна душа шукає Бога, — щоби вона, знайшовши Його, жила.

 

 

Хочу через архієпископа Клаудіо Ґуджеротті подякувати Папі Франциску, за те що удостоїв мене вищим служінням. Дякую всім єпископам, присутнім тут, за свідчення віри і сердечну любов. Дякую всім братам-священникам, і приятелям із Польщі, які прибули сюди, і з Німеччини. А особливо дякую моїм батьками. За логікою цього світу, мене могло не бути, бо я — п’ята дитина. За правилами, «хлопчик і дівчинка — це вже достатньо». Дякую, тату і мамо, що ви мене навчили: любов до Бога починається зі страху Божого. Вам було тяжко; я не знаю, як ви впоралися, бо коли я лягав — ви ще не лягали, а як я вставав, то ви вже не спали. Дякую братам і сестрам, родичам, і сестрі Анелі, якої тут нема, бо вона несе хрест хвороби.

 

 

На завершення хочу подякувати єпископу Станіславу Широкорадюку, що взяв на себе відповідальність організувати це свято. Не раз я організовував різні урочистості і знаю, як це складно. Дякую вам і всім вашим співпрацівникам — а тепер моїм співпрацівникам. Нехай Господь в усьому, що робить, буде прославлений! Прошу Тебе, Господи, про це: я прагну виконати Твою волю. Я прагну руйнувати й усувати все те, що буде стояти на перешкоді звершенню Твоєї волі в моєму житті. Прошу Тебе, давай мені все, що потрібно для звершення Твоєї волі: терпіння, страждання, а якщо потрібно —то навіть і смерть. Щоб ні в чому не мав користі сатана. Тобі, Матінко Богородице, ввіряю своє служіння: допоможи мені завжди стояти при хресті. Пресвяте Серце Ісуса, провадь мене і тих, кого Бог мені довірив, дорогою спасіння!

 

Своїми враженнями з CREDO поділилися батьки нововисвяченого єпископа Броніслав та Марія Гончаруки, а також сестра Аня і брат Антон:

 

 

Також нововисвячений єпископ Павло Гончарук поділився своїми емоціями:

Про свої враження розповів ректор Вищої духовної семінарії в Городку отець Віктор Білоус:

 

Біографічна довідка

Павло Гончарук походить із багатодітної католицької сім’ї. Він прийшов на світ як п’ята дитина з-поміж 12.

Народився 16 січня 1978 року в с. Корначівці Хмельницької області, проте виріс у Городку, куди сім’я перебралася ще як він був дитиною.

1995 року вступив до Вищої духовної семінарії в Городку. 2002 року був висвячений на священника у Кам’янці-Подільському. Відтоді служив у Кам’янець-Подільській дієцезії РКЦ. Спочатку — вікарієм кафедрального собору свв.ап. Петра і Павла. Сім років був настоятелем парафії св.Архангела Михаїла в Дунаївцях. Від 5 грудня 2003 року очолював дієцезіяльний осередок «Карітас-Спес» у Кам’янці-Подільському.

2010 року здобув ліценціат із канонічного права, зі спеціалізацією з подружнього права, університету Кардинала Стефана Вишинського у Варшаві.

Працював суддею та захисником подружнього вузла у Єпископському суді. Також був економом у Кам’янець-Подільській дієцезії.

6 січня 2020 року призначений правлячим єпископом Харківсько-Запорізької дієцезії.

Єпископські свячення та інтронізація відбулися 14 лютого 2020 року.

 

 

Дивіться також перше інтерв’ю після номінації: Єпископ-номінант Павло Гончарук: Я не боюся

 

Пропонуємо переглянути детальний фоторепортаж зі свячень:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит вересень-листопад
Зібрано Залишилося зібрати
15525грн
59718грн
Потрібно зібрати
75243грн
Залишилося
9днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Харків
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: