Усе життя я повсякчас планую. У мене плани на пенсію і плани на обід. Я ретельно планую справи на кожен день. Визначаю цілі щодо якості своєї праці, а також особистого і духовного розвитку. Намагаюся терпеливо і старанно впроваджувати cвої наміри в життя. Часто це означає, що я покладаюся на себе, бо немає більшого розчарування, коли хтось поводиться інакше, ніж я припускав, і руйнує мої плани. Достатньо, щоби хтось скасував одну зустріч або запізнився з відповіддю на e-mail, як я впадаю в ірраціональну фрустрацію. В дитинстві, коли ми робили шкільні проекти групою, я виконував роботу за всіх. Я завжди почуваюся комфортніше, коли контролюю більшість справ.
Життя в ілюзії
Головна перевага контролю — це відчуття, що маєш на все реальний вплив. Головний недолік — життя в ілюзії. Бо насправді ти ніколи не маєш контролю над дійсністю. Й час від часу в цьому переконуєшся.
Щороку на Великий Піст я вибираю конкретну погану звичку, якої хотів би позбутися. Складаю план. Обіцяю собі, що більше про нього думатиму, практикуватиму самоконтроль і вдосконалюватимуся. Щоразу я зазнаю руйнівної поразки. Звісно, я роблю певний поступ, але потім спотикаюся і приземляюся там, де й почав. Такий мій самоконтроль — закінчується дуже швидко. Тоді я усвідомлюю, що не паную навіть над своєю поведінкою. Мої вчинки мене лякають. Не можу повірити, що це я подумав, сказав чи зробив щось отаке. Я безсилий… і не можу нічого з цим зробити.
Мій духовний безлад не дозволяє мені зрушити з місця. Я бачу аналогію між своєю внутрішньою боротьбою і тим, що відбувається навколо нас у надзвичайно великому масштабі. Щодня медіа повідомляють, що ситуація щораз більше виходить із-під контролю. Мої пенсійні плани пішли шкереберть. Я не можу навіть вибрати, до якого ресторану піти!
Я священник, але не можу відправляти Месу за участю вірних. Мені важко виразити словами, як сильно мене це пригнічує і як я сумую за своїми парафіянами. Якби я тільки мі, то розробив би план і виправив ситуацію. Не можу.
Раптова втрата контролю викликає цілу гаму почуттів
Перше з них — фрустрація. Хочеться звинуватити когось або щось. Я хочу вибирати, коли виходити з дому і кому простягати руку. Хочу вирішувати, коли скасовувати Службу чи біблійну зустріч. Зараз же не маю що сказати. Я знаю, що це для нашого спільного блага, і все одно не можу позбутися фрустрації.
По-друге — я відчуваю стрес. Хочу щось робити, а не можу. Втішають обов’язки: відправа Святої Меси без вірних, сповідь, і щоби храм був відчинений щодня. Проте я хотів би контролювати всю ситуацію цілком.
Третя емоція — розчарування. Я не так уявляв собі Великий Піст і Великдень! Я непокоюся, що всі мої хитромудрі великодні плани будуть марними. Розчарування показує, що моє бажання контролю знищило в мені гнучкість. Я хочу, щоб життя йшло наміченим шляхом, а коли відбувається інакше — мені складно пристосуватися.
Пробую відпустити
Відколи я відкрив, що люблю контролювати, — намагаюся це змінити. Пробую відпускати і дозволяти Богу діяти, замість того щоб подвоювати зусилля, контролюючи ще більше. Я усвідомив, які слабкості лежать в основі моєї потреби в контролі. Частково вона з’являється від браку почуття безпеки. Я відчайдушно потребую, щоб моє бачення було тим єдино правильним. Я почуваюся надто невпевненим, щоб погодитися на інший план. Що станеться, якщо виявиться, що мій план узагалі не був найкращим? Бажання контролювати має також свої корені в страху. Я боюся, що як не матиму впливу на ситуацію, то вона піде неправильним шляхом. Боюся невідомого, тому залучаю всі свої сили, щоб несподіванки не застали мене зненацька.
Сьогоднішня ситуація нагадує, що я не можу контролювати все. Цього року я особливо це відчуваю. Не уявляю, що принесе завтрашній день. Я мусив скасувати всі зустрічі. Можливо, я захворію. Можливо, захворіє хтось, кого я люблю. Ніхто з нас не має над цим влади.
Єдине, на що я маю вплив, — це моя реакція. Більше ні на що. Це має свої переваги. Усвідомлення, що я не можу впливати на все, дозволяє бути відкритішим на інших людей і події. Я можу розслабитися, дозволити собі бути здивованим і відкривати неочікувані благословення. В мені зростають паростки довіри. Я можу визнати, що думки інших часто кращі за мої.
Так жити набагато краще. Я постійно відчуваю, що попереду — довгий шлях відмови від контролю. Однак переконуюся: що більше я відпускаю, то стаю щасливішим.
фінансово.
Щиро дякуємо!
