У червні особливим чином вшановуємо Пресвяте Серце Ісуса і молимося Літанію, яка складається з 33 закликів. Пропонуємо коментарі до кожного заклику цієї молитви, щоби вона стала ще глибшою та свідомішою.
Серце Ісуса, всякої слави найдостойніше
Старі притчі й казки повні підтверджень істинності приказки, що не варто судити про книжку за обкладинкою. На кожній географічній широті, у різних варіантах, ми чуємо подібну історію. Людина приходить на якусь землю нізвідки, невідома широкій публіці, найчастіше — жебрак чи бідний мандрівник. Лише хід подій розкриває її справжню природу. Іноді під ганчірками бездомних ми знаходимо великого мудреця, часом — хороброго героя, а буває — і королівського спадкоємця. Є також інші історії, де людина живе собі, але немовби невпізнана. Тільки велика загроза змушує її показати, що в неї всередині. Тоді вона виявляє свою гідність, хоробрість і чеснотливість. Раптом її раніше невідоме ім’я з’являється на устах кожного, люди співають пісень про неї і всі її хвалять, бо дізналися про її велич. Іноді, знову ж таки, буває інакше: люди допомагають бідній людині, яка потім виявляється великим правителем і щедро винагороджує їхню сердечність. Іноді навіть у тій чи іншій країні розповіді говорять про гостей, які виявилися посланцями самого Бога. В Польщі є історія П’яста Колодія, який прийняв до свого дому втомлених мандрівників. Прислів’я, напевно, добре відоме, що «гість у дім — Бог у дім», виповнилося буквально: його дім та сім’ю поблагословив сам Бог.
Схожа історія сталася з Авраамом тисячі років тому. Спекотного дня, відпочиваючи біля входу до свого намету, він побачив трьох мандрівників. Хоча книга Буття не вказує на те, що вони мали бути одягнені якимось особливим чином або що їх супроводжує неземне сяйво, — Авраам, імовірно, відчув, з ким має справу. Що на землі є ще один Мандрівник, який шукає собі дім; й хоча його славлять поривчасті вітри та бурі, а також велич океану й кожне зернятко піску в пустелі, — Він хоче для себе іншої слави. Земля повна Його істот, великих і малих, і серед зірок, які Він запалив на небі, може бути ще сто мільйонів таких земель. Отак Авраам, сам мандрівник, прийняв і пригостив великого й незбагненого Бога. Той, кому служить усе, тричі святий, Триєдиний Творець світу, нарешті знайшов свою славу; ця слава «сиділа навпроти» нього. Це була людина, чиє потомство Бог мав помножити, мов зірки на небі. Славою Бога, як сказав св.Іриней, є жива людина; а життям людини є споглядання Бога.
Нехай кожен, хто шукає Божої слави, подивиться на цей намет, який Єдинородний Син, одвічне Слово Боже, поставив між нами. Бо Слово стало тілом; Воно блукало, спочатку не прийняте своїми — недалекоглядними людьми, непривітливими, жадібними, зайнятими лише роботою чи війнами, людьми, які шукають своєї слави, словом — нелюдськими людьми. Той, кого відкинули, зветься Ісус Христос, і в Його житті сяє повнота Божої слави. Сяє повнота Божої слави в очищенні прокажених — так, але тим більше в тому, що Він не цурався торкатися їх; у воскресінні мертвих — так, але ще більше в тому, що Він урятував жінку від каменування; в Його словах про найкрасивіше з Царств — так, але навіть більше: в тому, що Він мовчав, дивлячись із хреста на розбещений світ, який відкидав Його. Це вивищення й слава пронизують усе Євангеліє і змушують на все подивитися інакше: може, те, що здається чудовим на перший погляд, насправді є малим і незначущим? А що крихітне і непомітне — це насправді найголовніше? Що, може, Богові потрібні передусім не наші вчинки, наші слова, обіцянки та постанови, але спершу — ми самі.
Сьогодні славою Христа є всі святі на Небі; вони потрапили туди завдяки Його Пресвятому Серцю. Їхнє щастя — це Бог, і вони, якщо можна так сказати, випромінюють Його славу яскравіше, ніж сонце. Тому що у вічній короні Ісуса Христа є лише золото людської доброти, рубіни крові мучеників, перлини дівоцтва і весь дорогоцінний камінь тих людей, які повноцінно жили — насправді любили свої сім’ї, своїх близьких і кожного мандрівника на цій божественній землі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
