Свідчення

Якби ми знали, що трапиться з нашою дочкою, — чи змінили б ми перебіг подій?

27 Липня 2020, 15:05 1033

Коли трапляється щось погане, ми не можемо повернути час назад. Але як потім спокійно жити?

Кілька місяців тому наші діти почали витягати старі відеокасети, які ми тримали під телевізором. Оскільки під час пандемії ми більше часу проводимо вдома, то гарно проводимо час, переглядаючи старі дитячі відео і заново переживаючи різні події.

Одного разу діти вирішили переглянути запис 2010 р. — того місяця, коли нашим старшим, близнятам Заку та Еммі, виповнилося чотири роки. Ми з дружиною відразу зрозуміли, що це запис тих митей, які ми не забудемо до кінця життя.

 

Нещасний випадок

20 червня того року наша донька Емма отримала пережила трепанацію черепа і отримала сім нових титанових пластинок на лобі. Ми їхали на велосипедах стежкою вздовж річки, коли раптом Емма з’їхали вниз трав’янистим схилом і вдарилася головою об кам’яну скелю, після чого встала з діркою в лобі, бо один із каменів пробив їй череп прямо під шоломом. Оскільки було видно мозок, а в Емми була сильна кровотеча, ми не знали, чи не відділяють нас секунди від смерті доньки.

Але якимось дивом за чотири дні ми вийшли з дитячої лікарні в Цинциннаті з дочкою не лише живою, але вона ще й ходила і розмовляла, як і до цього випадку. В неї були очі, як у єнота (через набряк), а на голові — величезна пов’язка; але Емма вже була на шляху до швидкого і неймовірного одужання. Якщо ми скажемо, що це чудо, це тільки підкреслить різні надзвичайні речі, що сталися, зважаючи на те, яким страшним був цей випадок.

 

10 років по тому

Сьогодні, майже через 10 років, ми вже не пам’ятали, що — перед записами з лікарні й перших днів вдома — на стрічці було також коротке відео світанку перед пригодою. Ми зняли його перед виїздом і виглядав він як звичайний вихідний день сім’ї, яка готується до спільної подорожі. Емма і Зак крутилися біля гаража, захоплено розмовляючи про нашу подорож стежкою вздовж річки, на яку ми мали вирушити годиною пізніше. Переглядаючи відео, ми з моєю дружиною Емі не знали, що сказати, але знали, що зараз станеться.

Я раптом відчув інстинктивну потребу захистити. Мені захотілося поговорити з тими людьми (з нами) на екрані і застерегти їх перед найстрашнішою подією в їхньому житті. Але, сидячи з дітьми у вітальні, ми могли тільки дивитися фільм до кінця.

Ще кілька тижнів поспіль я був усе ще переповнений суперечливими думками та емоціями. Я був упевнений, що якби міг поговорити з молодшим собою, то порадив би йому залишитися вдома. І я це кажу, знаючи, що уроки, які отримали протягом тижнів і місяців після аварії, дуже глибоко нас змінили. Ця подія навчила нас усвідомлення, вдячності, уважності, сили і багатьох інших речей. Але все це не мало б для мене значення, якби я знав, що Емма уникне болю і травм, які пережила вона і ми, як її батьки.

Але також правда, що не сталося посттравматичних наслідків цієї події, які могли би бути. Скептики могли би сказати, що це тому, що наша донька жива і добре розвивається. Можливо, й так. Але багато хто одужує (або бачить, як одужують їхні близькі) після страшних подій, а травма і страх довго не минають. Але в Емми травма зникла ще задовго до першої річниці цього випадку, натомість прийшов спокій, який ніколи нас не покидав. Чому?

 

Ми довірилися Богу

Кажуть, що нічого не буває без причини. Зазвичай я з цим погоджуюся, але в іншому сенсі. Іноді здається, що Бог посилає нам те, чого ми самі ніколи би не вибрали, бо мусимо зростати. Але я вважаю, що причина швидше в тому, що ми, люди, стикаємося з природним Божим законом (або з іншими людьми), а події відбуваються самі собою. Бог дозволив, щоб з Еммою сталося таке (бо спрацював природний закон, а Бог його не зупинив), а пізніше зробив так, що все пішло на краще, — Він безумовно це зробив!

І хай би як це пояснювали, — коли стається щось погане, ми не маємо вибору, не можемо відступити й уникнути небезпеки, яка нам загрожує. Якби життя було немов домашнє відео, яке переглядають через роки, ми могли б відреагувати на прийдешні загрози.

Попри все, що сталося, завжди залишається запитання: «Куди мене це приведе?» Якщо до постійної травми, то потрібно шукати допомоги і вилікуватися. Але якщо до зростання і формування — то, можливо, треба визнати, що іноді краще, коли якась подія сталася. А ми просто маємо зробити все, що від нас залежить, довіряючи Богу.

Переклад CREDO за: Джим Шредер, Aleteiа

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит серпень-вересень
Зібрано Залишилося зібрати
39417грн
25826грн
Потрібно зібрати
65243грн
Залишилося
-0днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: