Роздуми

Шлях від особи до Особи. Як не розчинитись у «суспільній безформності»?

22 Серпня 2020, 09:31 564 Василь Калита

Мабуть, у жодну іншу епоху не говорили так багато про особу, і в жодну епоху ці розмови не були до такої міри брехливими та лицемірними, як нині.

Гідність особи, її свобода, здатність критично мислити, розвиватися, будувати своє життя у всіх на виду — але розуміють під цим щось зовсім відмінне від справжнього значення цих рис. Ізольовані від Першоджерела й замкнені самі в собі, ці поняття починають працювати проти свого носія, який дедалі більше зливається з масою. Індивід у ній, каже Хосе Ортеґа-і-Ґассет, не дає собі обґрунтованої оцінки, натомість відчуває, що він «такий, як усі», є повторенням загального типу, — проте не переймається тим і навіть задоволений почуватися тотожним з іншими.

І це в час індивідуалізму? — не повірить хтось. Коли більшість людей не живуть великими сім’ями, максимально звужують коло свого спілкування, замикаються по своїх квартирах та котеджах, офісах і щільних графіках? Хай як парадоксально, але це лише сприяє масовості та нівелюванню особи. Якщо раніше формуванню маси, оцієї, за тим же Ортеґою-і-Ґассетом, «суспільної безформності», сприяли демонстрації, партійні та профспілкові збори, — то сьогодні її творить (і часто не за найкращим зразком) інтернет, зокрема соцмережі.

Через них «рік у рік неухильно вдосконалюється поширення колективних думок за одночасного вилучення індивідуального мислення». Автор цих слів, Альберт Швейцер, хоч і не застав стрімкого розвитку інформаційних технологій, однак добре знав зіпсовану первородним гріхом природу людини, для якої після щоденної надзайнятості «абсолютне ледарство, розвага і бажання забутися стають фізичною потребою». Поставлена в такі рамки, людина «не пізнання та розвитку шукає, а розваги, і притому такої, яка вимагає мінімального духовного напруження». Соцмережі, попри всі свої позитивні пропозиції, надають їй таку можливість із великою охотою та широкою різноманітністю.

Але чи це є справжнім призначенням особи? Зливатися, забуватися, розважатися, плисти за течією, передавши, за словами св.Василія Великого, «керми свого ума, наче байдака іншим»? Тоді ми виконуємо дещо інше призначення. «Тільки тих, що не мають душі, і безсловесних, можна чужою волею приводити до чого завгодно; словесна ж і розумна істота, якщо перестала діяти вільно, втратила і дар розуму», — стверджує св.Григорій Нисський. А ми отак безвідповідально нехтуємо шляхом особи з притаманними їй розумом та свободою, який веде до єднання з Особовим Богом, і до якого кожна людина, а особливо християнин, покликана.

Саме християнству наша цивілізація завдячує тим, що після безособового мислення філософів античності людську особу поставлено на надзвичайно високий п’єдестал. Вона бо «вбачає у кожному самобутньому компоненті людського виду абсолютну цінність, священну і непохитну гідність, виняткову та неповторну дійсність, унікальну, автономну, ідентичну в бутті, але солідарну в діянні, наділену недоторканним внутрішнім світом, але й природою, яка розкрита в напрямку світу і ближнього, а також і Бога, позначена властивістю існування та співіснування, близькістю і жертовністю, сопричастям і трансцендентністю» (о.-проф. Баттіста Мондін).

«Буття належить Першодіячеві (тобто Богові) згідно з Його природою» (св.Тома Аквінський), а все суще, також і людина, своє буття отримує від Нього. Господь надав їй властивий акт буття, який дає автономність, самобутність у існуванні. Створивши її на свій образ (Бут 1,27), надавши можливість «уподібнення до Нього в чеснотах, наскільки це можливо» (св.Йоан Дамаскин) і вибавивши від життя суєтного дорогоцінною кров’ю Христа (пор. 1Пт 1, 18-19), Бог визначає «абсолютну цінність, священну і непохитну гідність» кожної особи.

Особа є єдністю духа і тіла. З духовної сфери її характеризують такі властивості, як неповторний внутрішній світ, самосвідомість і свобода, а матеріальна сфера дає їй змогу взаємодіяти з навколишнім світом та іншими людьми. Саме через взаємодію з ближніми особа і розкривається сповна.

Мартін Бубер виділяє два типи взаємодії, притаманної особі. Вона взаємодіє з речами, випробовуючи, використовуючи, володіючи; і з ближніми, люблячи, спілкуючись, жертвуючи себе. Трагедією є, коли людина міняє ці способи взаємодії місцями, коли речам відводить незаслужену цінність, а ближніх перетворює на об’єкт маніпуляції.

Завдання нашого часу, каже ще один філософ-персоналіст Еманюель Муньє, — обстоювати особу, тобто вести боротьбу проти тих численних форм відчуження, які загрожують розчавити людину в безликому конформізмі та зруйнувати її духовно. І додає: боротися за особу означає водночас боротися за спільноту. Шлях особового сходження — це не вузький, замкнений сам на собі, своєму комфорті та власних егоїстичних інтересах індивідуалізм, а конструктивна взаємодія з іншими особами у спільноті.

Реалізовуючи даровану Богом свободу, особа завжди повинна пам’ятати, що поряд є інші люди, і, де починається їхня свобода, там закінчується її власна. Співіснування з ближніми означає не тільки комунікацію, перебування з ними, а й проекзистенцію — життя для них. Те, чого вчить нас у Євангелії Ісус Христос: «Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів життя своє віддає» (Йн 15,13).

Людська особа не створена довершеною. Якщо уважно читати книгу Буття, то є певна відмінність між задумом Бога щодо неї: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу» (Бут 1,26) та реалізацією цього задуму: «І сотворив Бог людину на свій образ» (Бут 1,27). Маючи певний завдаток божественного, людина покликана його розвивати. Її зростання від образу до подоби Божої, яке уможливлюють лише вільний вибір та співдія з Божою благодаттю, є особовим зростанням (Катехизм УГКЦ «Христос — наша Пасха», 124-125). Реалізовуючи проєкт самої себе, людина виходить поза межі самої себе «до безконечних і вічних обріїв, де тільки особа і зможе повністю самореалізуватися» (о.-проф. Б.Мондін).

Яка яскрава, багата і неповторна це дорога — бути особою! А ще величнішою є Мета, до якої вона веде. «Вузька та дорога, що веде до життя» (Мт 7,14); але інша, хай і розлога, веде в нікуди. І нам, як особам, яких Господь наділив даром свободи, — вибирати.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: