Таїнство сповіді стосується усіх гріхів. Але чи насправді їх усі треба визнавати?
Під час катехизи священник запитує: «З чого треба почати добру сповідь?» — «Треба назвати свої гріхи», — скаже впевнено дитина…
Згоден, але що тоді робити з нашими гріхами? Чи справді треба їх усі визнавати під час сповіді? Хочу запропонувати вам три думки з цього приводу.
Визнання тяжких гріхів
Мета нашого життя — це сопричастя любові з Богом. Воно дається нам через благодать Святого Хрещення і Бог постійно його підтримує. Ми називаємо це «актуальною благодаттю». Однак цю близькість, яка є джерелом радості й миру, може розірвати гріх. Той, хто хоче примиритися з Богом і Церквою, має виявити справжнє покаяння і «визнати священникові усі тяжкі гріхи, з яких іще не сповідався і які пригадує після старанного іспиту совісті» (Катехизм Католицької Церкви 1493).
Отже, в Таїнстві Сповіді ми маємо визнати саме тяжкі гріхи, які розривають наше сопричастя любові з Господом. Гріх буде тяжким за трьох умов:
– порушення Божих заповідей у важливій справі;
– повне усвідомлення вчинку;
– повна свобода.
Але зауважимо, що совість, затьмарена звичкою або відмовою пізнання, не зменшує ваги нашого вчинку.
Визнання повсякденних гріхів
Перейдімо до другого роздуму і розгляньмо його у світлі нескінченної любові Бога. Деякі гріхи послаблюють любов, хоча й не порушують сопричастя з Богом. Деякі дії або занедбання, хоч і не ставлять під сумнів головну спрямованість нашої волі до Бога, але все одно поступово віддаляють нас від Його присутності.
Якщо ми візьмемо до уваги надзвичайну вразливість Божого серця, то ці гріхи матимуть значення. Для ілюстрації: одна пилинка в оці болючіша за купу піску на нозі. Церква заохочує нас визнавати також і щоденні гріхи, тому що вони теж ранять Господа.
Крім того, «регулярна сповідь зі щоденних (легких) гріхів допомагає нам формувати наше сумління, боротися з поганими звичками, піддаватися цілющій силі Христа, йти вперед у житті Духа» (ККЦ 1458).
Пильнуйте, щоб не ставити себе на перше місце
Остання думка йде ще далі. Може виявитися, що наш спосіб життя — попри те, що ми необов’язково дуже грішні, — позначений певною невпорядкованістю, яка полягає в тому, що ми ставимо себе на перше місце. Святий Павло каже до нас: «Коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» (1Кор 10,31). Так, ми робимо багато речей, за звичкою, насамперед для себе, а не для Божої слави!
Бог передусім хоче, щоб ми славили Його у будь-яких обставинах. У цьому сенсі, вміти використовувати все для Божої слави — набагато досконаліше, ніж позбутися цього! По суті, йдеться про те, щоби повністю внутрішньо змінити мислення та дії, щоби в усьому Бог був на першому місці.
фінансово.
Щиро дякуємо!
