«Богородиця не зцілювала, бо не було потреби. Але мала інший дар…»

Чи спеціальні дари, або харизми, — це якась особлива дорога до Бога? Це питання свого часу розглядав св.Тома Аквінський.

«Згідно з Томою, Богородиця, хоча мала повноту харизм, не використовувала дар зцілення, бо такої потреби не було. Натомість Вона використовувала дар пророцтва», — каже о.Томаш Галушка ОР, автор книжки «Віднова в благодаті. Теологія харизм св.Томи з Аквіну. Як торкнутися Бога й отримати харизми».

Давид Господарек (КАІ): Харизматичний рух уже десятки років динамічно розвивається, а теологи тільки беруться за цю тему?

Томаш Галушка ОР: На це звернув увагу у своєму підручнику католицької догматики о.професор Чеслав Бартнік із Люблінського католицького університету.

— А Ви зайнялися харизмами у св.Томи?

— Святий Тома дуже багато написав на тему харизм. Узагалі його теологія харизм просто-таки фантастично вписується в загальну схему. Тож теолог, який хоче займатися проблемою теології харизм у св.Томи, не має жодних проблем із вихідними матеріалами.

Уся теологія харизм Томи будується на теології благодаті. Один із редакторів порахував, що «благодать» згадується в моїй книжці понад 300 разів. Життя у благодаті, за св.Томою, це просто нормальне життя, тобто звичне християнське життя.

Все насправді відбувається у благодаті. Вся теологія харизм занурена в освячувальну благодать.

— Тобто вона теж пов’язана з таїнствами?

— Так, розпочинається з хрещення і провадить до таїнств; вона просто повністю сакраментальна. Одна річ, яка би Томі не сподобалася, — це переконання (воно з’являється в літературі й чималою мірою взяте з літератури п’ятдесятницької та протестантської), що харизматичний досвід це досвід позасакраментальний.

З такого підходу випливає, що є дві дороги. Частина католиків живе собі нормально, користуючись таїнствами, але вони не харизматики. І друга дорога, паралельна, позасакраментальна, така собі прогулянка бічною алеєю. Для Томи це повна дурниця, оскільки все, вся харизматична діяльність, відбувається не позасакраментально, а радше понадсакраментально, тобто у рамках таїнств.

Водночас Тома чітко каже, що, вочевидь, грішник у стані тяжкого гріха також може користуватися харизмами, але тоді це блюзнірство.

— Тобто роздумування над харизмами, без теології благодаті, сакраментології, нікуди не приведе?

— Тома це красиво показує. Теологія харизм у нього починається з відкриття, хто ти є стосовно Бога, яке місце людини, як до Бога дійти. Вся харизматична діяльність — це річ природна; але — за нагоди. Починати вивчення теології харизм із самих харизм — непорозуміння.

— Коли св.Тома вперше посилається на харизми?

— Вони у Томи вперше згадані в першій частині Суми в питанні 43, стосовно невидимих послань Божих Осіб, що тісно пов’язане з тринітологією [вчення про Пресвяту Трійцю. — пер.]. Харизми це річ природна, коли Бог співпрацює з тобою і ти співпрацюєш із Богом, коли Він посланий у тобі й ти маєш участь у посланництві. Тоді отримуєш харизми, потрібні для своєї діяльності.

Щоб людина могла красиво говорити, вона має спершу народитися й бути вихованою. Так само виглядають стосунки з Богом. Коли людина входить у стан освячувальної благодаті, коли переростає природу, — починає жити в стані благодаті, яка, як відомо, природи не нищить, а вдосконалює її та підносить.

— Наша мета і повнота — це життя у благодаті?

— Це не наш остаточний етап, він тільки провадить до життя у славі. Ці три етапи — природа, благодать, прославлення — це природний шлях людини. Тому книжка називається «Відновлення у благодаті»; це пов’язане з головною тезою Аквіната: те щось, що відбувається, коли Божественні Особи послані, коли людина перебуває в стані освячувальної благодаті, коли вона може відчути те, що називається «quaedam innovation per gratia», яке дехто іменує харизматичним «хрещенням у Святому Дусі».

Тома би не використав такого формулювання. У нього формулювання «хрещення у Святому Дусі» означає щось інше. Досвід, який харизматики описують як «хрещення у Святому Дусі», у Томи є, проте називається інакше: наприклад, відновлення у благодаті.

Він дуже часто замислюється над самим «хрещенням у Святому Дусі», або, як я це називаю, відновою в благодаті. Наприклад, розглядає питання, чи це переживають лише раз у житті.

о. Томаш Галушка ОР

— Так само як сакраментальне хрещення. І як Тома відповідає на це запитання?

— Що його можна зазнавати щодня! Сьогодні серйозним томістам, може, видавалось би, що він повинен сказати — нема чогось такого як «хрещення у Святому Дусі»; а Тома пояснює, що хрещення у Святому Дусі — це одне, а те, що ви називаєте «хрещенням у Святому Дусі», це інше, хоча це той самий досвід, який він називає вилиттям Святого Духа, або ж відновленням у благодаті.

— У дискусіях про харизми часто з’являється проблема з називанням явищ, через що приймається термінологія, створена у протестантських спільнотах. А виявляється, що вистачило би зазирнути у св.Тому…

— Ми зовсім не зобов’язані користуватися термінологічними здобуттями п’ятдесятників, бо в нас уже є фантастична термінологія. Вочевидь є певні спільні моменти; однак п’ятдесятники, протестанти мали свою мову, створили певні терміни, яких нині вже не змінити, наприклад, згадане «хрещення у Святому Дусі».

Тома, як я сказав, ніколи б не погодився з такою назвою цього досвіду. Однак цей термін уже закріпився, тому ми змушені додавати: «так зване» хрещення, або писати його в лапках. Тома чітко описує, наприклад, що таке харизма й чим відрізняється від чесноти, чи харизма це постійна позиція чи це радше відкритість на щось? Чи можна харизму розвивати, чи можна когось назвати харизматиком.

— То чи можна розвивати харизми?

— Це не вміння і не щось, що людина зуміє зробити, як, наприклад, вивчення іноземної мови. Харизми неможливо розвивати, як чесноти і здібності. Харизму отримують і вона є безкоштовним даром Бога. Водночас Тома зауважує, що є щось таке як habilitas, яку людина отримує один раз і яка пізніше стає певною легкістю, схильністю та відкритістю на певну харизму.

— А як Тома описував, наприклад, дар мов?

— Ця харизма є чимось поза чеснотами, ба навіть поза самими харизмами, це ще якась третя дійсність, яка ініціює новий напрямок і шлях у теологічній думці. Він сам, найімовірніше, ніколи не мав досвіду молитви мовами або дару мов.

— А як він описував те ж таки «хрещення у Дусі»?

— У Томи фантастично показано поєднання так званого хрещення у Святому Дусі з Таїнством Миропомазання або Таїнством Євхаристії. Саме поєднання з миропомазанням, те, що Тома пише про це таїнство і як він це вибудовує в загальну систему, — це просто шедевр. Що таке миропомазання, для чого воно потрібне?

Тут часто з’являються теологічні абсурди. Я сам чув, як один зі священників говорив, що насправді то сакраментальне хрещення — це тільки хрещення водою, а лише потім людина отримує істинне хрещення у Святому Дусі. Це якесь абсолютне непорозуміння!

Сакраментальне хрещення — це хрещення, в якому людина отримує повноту дарів Святого Духа, це щось, що св.Тома прирівнює до нового сотворення, тому й називає оновленням (innovatio). Водночас каже, що людина в хрещенні народжується і стає дитиною, а благодать хрещення має можливість відновлення (renovatio) через таїнства, тобто сакраментальне життя, багато разів. Одне хрещення — і багатократне оновлення. Так само є одне миропомазання і багатократне вилиття.

— Чому служить миропомазання?

— Тома пише, що до моменту зіслання Святого Духа учні собі зручно сиділи в Горниці. Майже створили собі таку «республіку Горниця». Святий Дух їх із цієї замкненості та зручності вирвав. Миропомазання — це виривання з безпечної серцевини Церкви. Це активація людини до дії. Це просто надання їй величезної дози сил, аж вона йде і проголошує, починає діяти.

Миропомазання актуалізує і конкретизує місію цієї людини, оскільки це не тільки «син», який має своє майно, але й спадкоємець, який розпоряджається всім володінням. Тому, за Аквінатом, головне зіслання Святого Духа відбувається в миропомазанні, але пізніше має численні продовження цього вилиття, яке насправді є просто актуалізацією місії, витяганням людини з комфорту її самої — або через містичний досвід, або через якусь дуже конкретну діяльність у якомусь місці та часі в Церкві. Наприклад, проходиш повз людей, які не вірять, і Бог у певний момент дає тобі дар зцілення чи воскрешання — насамперед для того, щоби зміцнити віру і щоб ті люди були пробуджені до віри.

— Отче, чи не могли б Ви конкретно витлумачити зв’язок між «хрещенням у Святому Дусі» та сакраментальним хрещенням?

— Це просто до банальності. У Томи є два види хрещення у Святому Дусі. Першим є, звісно, хрещення від води і Святого Духа — тобто сакраментальне. Друге — це коли людина не має доступу до таїнств, але має величезне прагнення, і це є baptismus flaminis, що перекладається як «хрещення прагнення», але насправдо то flamen (полум’я) означає дихання Святого Духа.

Так відбувається, коли людина, охоплена Святим Духом, приймає хрещення духовно. Це перший і неповторний акт innovatio per gratia, тобто оновлення благодаттю. Піднесення людини з рівня природи до рівня благодаті — ось це і є, власне, хрещення у Святому Дусі. Людина тоді стає дитям Божим, новим створінням, отримує повноту дарів Святого Духа. Хрещення у Святому Дусі очищує людину й підносить із гріха до життя.

Натомість quaedam innovatio per gratiam, тобто оновлення в благодаті, поточно зване «хрещенням у Святому Дусі», згідно з Томою, стається тоді, коли людина вже перебуває у стану освячувальної благодаті. Воно має на меті не очищення, а вирвання людини з комфортного життя, з неї самої, і залучення її в місію. Через хрещення у Святому Дусі — сакрементальне — людина починає жити. Через миропомазання і так зване «хрещення у Святому Дусі» вона починає діяти. Згідно з Аквінатом, відновлення у благодаті не можна називати «хрещенням у Святому Дусі», бо воно має іншу мету. Воно немовби дає змогу скуштувати досвіду життя у славі Божій.

— Дар мов, із яким можна зіткнутися в харизматичних спільнотах, звучить немов якесь белькотіння, щось дивне. Про що йдеться у цій харизмі?

— Тома створює окрему категорію для дару мов, оскільки дар мов, хоч і пов’язаний із теологією харизм, водночас харизмою не є. За Томою, дар мов може мати теоретично кожен. Оскільки це найперший дар, пов’язаний із новим життям, природна форма такого початкового розвитку, Тома пише про «немовлят». Це не мова, яку можна зрозуміти. Це радше певні звуки, які людина видає. Цей дар мов є певною формою лепету.

Тома пише, що людина, яка використовує дар мов, хоч і не робить нічого поганого, але водночас і не вибирає добра свідомо. Тому що у випадку дару мов залучені тільки воля й почуття, натомість інтелект немовби у сплячці. А молитва має залучати всі рзумові здібності людини, тобто інтелект і волю.

Тому Тома прямо пише, що людина, яка має дар мов, повинна, йдучи за св.Павлом, водночас просити про дар розуміння і дар пророцтва, бо харизми мають служити будуванню Церкви. Вже проблемою коринтян було те, що люди затримувалися на самому по собі дарі мов і не хотіли нічого більше.

— Чи кожен може мати харизму зцілення?

— За Аквінатом, чуда чинить віра. Це дуже сильно сказано. Якщо маєш віру, то хоч і любові нема — отримуєш те, що є предметом віри, тобто надприродні блага, яких сподіваєшся. Тому якщо в людини міцна віра, то вона насправді може чинити чуда, коли вже відкриє, що вона це може, має доступ до цієї скарбниці.

Ці дари дані ніби як «природні і звичайні» наслідки життя у близькості з Богом, тобто у стані освячувальної благодаті; натомість якщо людина свідомо триває в тяжкому гріху і використовує їх — то поводиться як злодій.

Згідно з Томою, Богородиця, попри те що мала повноту харизм, не використовувала дару зцілення, бо не було такої потреби. Натомість Вона користувалася даром пророцтва. Питанню чудес я присвятив окремий розділ у своїй книжці. Святий Тома докладно пояснює, як це діється, що в ім’я Ісуса стаються чуда.

— І як це, що люди, які живуть таїнствами й мають віру, не бачать у себе цих харизм?

— Тома каже, що скільки людина очікує, стільки напевно отримає. Пам’ятаймо про те, що кожен отримує харизми персонально для себе. Я можу сказати, що не маю харизми зцілення, принаймні поки що, але знаю, що маю інші харизми, які насправді мої. Легко перевірити, що є харизмою. Такий дар, за св.Томою, проявляється тоді, коли людина робить щось із легкістю і задоволенням, без зусиль, а люди внаслідок цього навертаються.

Ми не повинні обмежувати харизми тільки зціленням чи пророкуванням. Своєю чергою, Тома прекрасно пояснює харизму пророцтва, у нього можна знайти кілька теологічних рефлексій, які проливають нове світло і на так званий спочинок у Святому Дусі.

— Пентакосталізація — це загроза для Церкви? Роками триває суперечка на цю тему…

— Мені особисто св.Тома дав змогу стати поза людьми, які про це б’ються. Загроза може бути тоді, коли ми раптом почнемо вважати, що до вибору маємо дві позасакраментальні дороги. І що больше, нормальна сакраментальна дорога для католиків — така сіро-буро-малинова, а ми, харизматики, маємо щось краще. Це — безумовно поганий підхід до справи.

Висновок моєї книжки простий: людино, ти маєш вийти, вирушити, мусиш проповідувати. На мою думку, протестанти-п’ятдесятники показують нам, які маємо дуже багато, що ми багато чим не користуємося. У нас зараз час, коли клір страждає, духовенство працює в польовому шпиталі. А тут треба місії цілої Церкви. Церква — це ми всі, кожен на підставі благодаті хрещення й миропомазання є частиною цілої великої євангелізаційної місії.

Так, як протестанти йдуть і проголошують, так само — і ще більше — мають включитися миряни-католики. У Таїнстві Покути людина щоразу оновлює благодаті хрещення, отож, на моє переконання, кожен з нас повинен кілька разів на рік оновлювати Таїнство Миропомазання — і замислитися, до чого він посланий, яка його місія.

У нас є фантастичні знаряддя: вся сакраментологія, Церква, Традиція! Але настає час на те, що ми насправді потребуємо нашої, внутрішньої, католицької пентакосталізації, тобто виведення людини поза безпечні стіни Церкви. Реалізувати те, що відбулося в миропомазанні, дати вирвати себе зі зручності й відкрити, що ми покликані до місії.

Треба відкрити те, що маємо. Мені то точно ніхто не зможе дорікнути, що я з якоїсь «відкритої» чи «ліберальної» Церкви. Я просто сам сів на кілька місяців на лавці у св.Томи і спокійно читав. Може, в тому й полягає фантастичність усього для мене особисто, що я не мав жодних стартових припущень, у мене було тільки одне запитання: чим є те, що переживають ті харизматики, і що на цю тему каже святий Тома.

— В аналізуванні Аквінатового опису харизм Ви у своїй книжці доходите до Марії…

— Це перший такий загальний нарис у теології харизм Томи від теології створіння аж по Марію. Зізнаюся, що останній розділ, який стосується Марії, я написав на самому кінці не тому, що він заключний, а тому що в першій версії книжки його просто не було. Дуже часто в католицьких книжках узагалі немає Марії, і якось мені це повністю випало з уваги, що я з соромом визнаю.

Натомість в останню мить, коли готова книжка вже навіть була після редагування, мене раптом осяяло. Вперше я представив свою працю, коли мене запросили до Ліхеня на зустріч харизматиків, і там я кілька днів проповідував їм св.Тому, побачив, як сильно це зачіпає людей. Я дуже вдячний за цей досвід, оскільки сам не належу й ніколи не належав до жодної харизматичної групи.

Натомість саме в Ліхені завдяки певним ситуаціям я зумів зосередитися на Марії. Раптом я зрозумів, що якщо вся теологія харизм у Томи базується на теології благодаті, то Та, яка є Повна благодаті, немовби природним чином є Тією, хто може верифікувати всю мою книжку. Що цікаво: коли я писав той останній розділ, певні моменти в моєму розумінні нарешті повкладалися: наприклад, про дар пророцтва, зцілення, — вже не кажучи про те, що коханий Тома прямо писав, що Марія харизми мала.

Марія просто є увінчанням, немовби верифікацією цілої теології, яку я описую протягом 23 розділів. Я розпочав книжку від теології створіння, а завершую Тією, яка є вінцем створіння — а водночас уже й новим створінням.

*

Отець Томаш Галушка ОР, теолог (Університет Йоана Павла ІІ в Кракові), професор середньовічної історії Ягеллонського університету. Займається історією папства, теології та середньовічної біблістики, карного права, єресями і мирянськими рухами. Працює нед середньовічними рукописами, зокрема — творами св.Томи Аквінського.

Aleteia за Давид Господарек, КАІ
Переклад CREDO