Роздуми

Чи може християнин критикувати владу?

28 Серпня 2020, 12:05 1059 Спільнота «Новий Тавор»

Значна частина віруючих вважає, що християнин має бути «тихим і сумирним» та повинен лише благословляти ворогів і безбожників, спираючись насамперед на слова зі Святого Письма «не судіть».

Проте чимало віруючих людей чомусь нормально сприймають активну критику, припустімо, ЛГБТ, — але разом із тим заперечують можливість критикувати владу. Для них каменем спотикання стають слова з Послання святого апостола Павла до римлян: «немає влади, яка не була б від Бога» (Рим 13,1).

У цьому контексті дуже корисними були б слова авторитетних людей Церкви.

«Людська влада може мати моральну силу тільки якщо вона внутрішньо пов’язана з авторитетом Бога і є його частиною» (пор. Лев XIII, енцикліка «Diuturnum illud», Acta Leonis XIII, II, 1880-1881, р.274).

В енцикліці «Pacem in terris» святий Йоан XXIII зазначає: «Коли її [влади] закони і постанови перебувають у протилежності до зазначеного порядку і, отже, суперечать волі Бога, вони не мають зобов’язувального для совісті характеру, оскільки “Бога повинно слухатися більш, як людей” (Діян 5,29). У такому випадку, сама влада перестає бути такою і вироджується в насильство: “Людський закон є таким тією мірою, якою він узгоджується з розумом і, отже, походить від вічного закону. Коли закон суперечить розуму, він називається несправедливим; у цьому разі він перестає бути законом і виявляється скоріше насильством”».

Святий Йоан Золотоустий підкреслює: «Чи, може, кожен окремий правитель поставлений Богом? Ні, я цього не кажу: тут мова не про кожного правителя окремо, але про правління як таке. Факт же, що є влада і є ті, що наказують, і ті, що виконують, не є випадковістю, але від встановлення Божественного Провидіння» (Проповідь на Послання до римлян 13, 1-2: PG 60, 615).

Тобто ми маємо усвідомлювати, що саме існування влади — це Божа постанова. І якщо правитель діє згідно з Божим законом — відповідно, він виконує Божу волю; проте якщо його дії аморальні, злочинні, протирічать Божим принципам, то така влада не може бути від Бога. «Суддя мудрий виховує народ свій, правління розумного добре впорядкується. Який суддя народу, такі й його слуги; який правитель міста, такі й усі його мешканці. Цар неосвічений губить народ свій; місто заселюється розумом володарів» (Сир 10, 1-3).

Постава християнина не мусить бути поставою тихої вівці, яка смиренно все споглядає і нічому не противиться, навпаки: обов’язок християнина — сміливо виступати проти беззаконня і підступів злого. «Коли Я скажу беззаконникові: “смертю помреш! “, а ти не будеш напоумлювати його і говорити, щоб застерегти беззаконника від беззаконного путі його, щоб він живим був, то беззаконник той помре у беззаконні своєму, і Я стягну кров його від рук твоїх!» (Єз 3,18). «Досліджуйте те, що до вподоби Богові, і не ставайте спільниками в неплідних ділах темряви, а краще їх викривайте» (Еф 5, 10-11).

Тобто завдання християнина — не коритися брехні та беззаконню, а навпаки, всіляко їх викривати. Проте головне тут — не впадати у крайнощі, не впускати ненависть до серця, адже вона тільки руйнує і скеровує в іншому напрямку. Необхідно чітко усвідомлювати, де Боже, а де ні.

Слова «не суди і не судимим будеш» говорять про те, що, перш ніж судити, треба подивитися, чи немає колоди у твоєму власному оці, інакше віддача може бути більшою за твої дії. Це має бути нашою постановою на все життя. І якщо ти живеш за Божими законами і принципами, то для тебе в Першому посланні до коринтян написано: «Духовний же судить про все» (1Кор 2,15). А в Посланні до римлян апостол Павло, звертаючись до тих, які порушують Божі заповіді, їх попереджує: «І необрізаний по природі, виконуючи закон, осудить тебе, що, не зважаючи на Письмо й обрізання, ти переступник закону» (Рим 2,27).

«За правду вартує боротися, терпіти переслідування і вмерти. Хто не знає правди, живе в темряві», — сказав Блаженніший Святослав, промовляючи перед молоддю на прощі в Зарваниці.

«Ви ще не боролися до крові, воюючи з гріхом!» (Євр 12,4).

Владі потрібно коритися, якщо вона від Бога і виконує Його закони; але потрібно розуміти, що передусім — є Бог і Його настанови, а потім уже людські. І якщо влада злочинна, то її не може підтримувати Бог: усіляка влада, що не від Бога, — не влада.

«Якщо державна влада, перевищуючи свої повноваження, пригноблює громадян, то нехай громадяни не відмовляються від того, чого об’єктивно вимагає загальне добро і нехай їм буде дозволено захищати свої права і права своїх співгромадян від зловживань влади, дотримуючись меж, установлених природним і Євангельським законом» (Другий Ватиканський Собор, Пастирська конституція «Gaudium et spes», 74).

Але великою зброєю і допомогою є також молитва: вона пом’якшує серця, змінює злочинні наміри тих, за кого молишся. І Святе Письмо нагадує нам про необхідність молитви за ворогів, а також молитви за владу. «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості» (1Тим 2, 1-2). «Моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мт 5,44).

Християнство не тримає тебе в покорі мовчазного спостерігача у рабській поставі, а навпаки, через усвідомлення Божої волі та істини підштовхує вийти з рабства. Це не бунтарська роль за своєю суттю, а постава не коритися злу, викривати його. Це вихід із неволі й зашореності до свободи й відкритості.

«Христос визволив нас, щоб ми могли жити вільно. Будьте непохитні, й не дозволяйте знову впрягти себе в рабське ярмо» (Гал 5,1).

Підведемо підсумки цих роздумів. Ми маємо розуміти, що християнство в жодному разі не велить мовчки спостерігати, як чиняться злодіяння, — але їм всіляко протидіяти. Хто відсторонено спостерігає за тим, як коїться безчинство, той фактично вступає з ним у зговір. Проте потрібно не осуджувати голослівно і неправомірно, а усвідомлювати справжнє зло, не отруювати серця ненавистю та зайвою агресією. Осудження ближнього через твоє несприйняття згідно з власним «его» — шлях у нікуди. Проте пізнання правди й істини, протидія злу вищому, ніж особисті стосунки, стає обов’язком християнина.

«І спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йн 8,32).

*

Олександр Івашков — член спільноти «Новий Тавор».

Спільнота «Новий Тавор» — це відкритий християнський осередок при київській римо-католицькій парафії св.Олександра для зустрічей, молитви, формації, спільного служіння та розвитку в дусі взаємоповаги й любові для християн, об’єднаних спільною місією та цінностями, які прагнуть пізнавати Живого Бога, усвідомлювати себе Його рідними дітьми, приймаючи материнську любов Пресвятої Діви Марії, і в натхненні Святим Духом йти Господніми стежками.

Основна діяльність — проведення спільнотних зустрічей, біблійних груп, реколекцій, нічних чувань, молитов прославлення, євангелізаційних заходів, курсів, інших служінь.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: