У моїй сім’ї вийшла на яв ретельно приховувана таємниця. Виявилося, що мої батьки в минулому мали п’ять абортів.
Мене звати Іза. Після закінчення школи я виїхала до Ірландії в пошуках роботи, а за два роки розпочала навчання в Академії образотворчого мистецтва в Корку.
У грудні 2019р. в моїй сім’ї вийшла на яв ретельно приховувана таємниця. Виявилося, що мої батьки в минулому зробили п’ять абортів. У мене один брат, тобто якби не аборти, нас було би семеро і з нас вийшла б весела команда.
Є дані: якщо в сім’ї робили аборти, то брати й сестри можуть відчувати їхні наслідки. Діти — чудові спостерігачі; вони аналізують поведінку батьків, помічають і пам’ятають багато ситуацій. Так було і в моєму випадку.
У підлітковому віці я часто згадувала один момент із дитинства, коли у моєї мами була сильна вагінальна кровотеча. Цей образ постійно у мене перед очима: як мама сидить на білому стільці в холі, а під її ногами — велика калюжа крові. Моя бабуся жила на два поверхи вище, і мама сказала, щоб я терміново до неї побігла. Пам’ятаю, як з переляку намагалася бігти якнайшвидше крутими гранітними сходами, тримаючись маленькими ручками за перила.
Уже дорослою я наважилася запитати, що ж насправді тоді сталося. Мама відповіла, що це була післяпологова кровотеча, пов’язана з народженням мого брата. Це була неправда. Зараз я вже знаю, що в матці залишилися частки маленької істотки і це спричинило небезпечну для життя кровотечу.
Коли мені було шість років, я почула по радіо пісню. В ній були такі слова:
Ти було гарною дівчиною,
А він був гарним хлопцем.
Я — непотрібною крихіткою,
Кинутим в погане гніздо птахом.
Ти мала кучеряве волосся,
Тримала його за руки.
Моїх не хотіла ручок,
Не треба було тобі більше…
Дивно, що я запам’ятала ці слова ще маленькою дівчинкою і вони так закарбувалися в моїй п’яті, що я пам’ятаю їх до сьогодні. У другому класі — це був день матері — вчителька попросила заспівати якусь гарну пісеньку про маму — для мами. Я зголосилася. Вийшла на середину класу і, звісно, не розуміючи сенсу, який ніс цей текст, з упевненістю, що це зворушлива пісня про маму, почала щиро, від серця, співати. За мить вчителька перервала мій виступ і наказала негайно сісти на місце. Вона розсердилася на мене, а я намагалася стримати сльози, гадаючи, що погано заспівала. На щастя, моєї мами при цьому не було.
Іншим разом, під час сварки з братом, я почула мамині слова: « Це все через мене, через те, що я зробила». Таких моментів було багато. Всі вони показували, що рішення моєї мами пронизувало все моє життя, хоча я навіть не знала про те, що сталося.
Влітку 2019р. ми всією сім’ю відвідали бабусю і під час розмови на суспільно-політичні теми моя бабуся зізналася, що зробила кілька десятків років тому аборт. Це зізнання стало каталізатором до щирої, очищувальної розмови між мною, братом і батьками, щоб уже більше ніколи в жодній сварці не вилітав з моїх вуст вигук на адресу мами: «Може, ти теж це зробила!»
Моя мама шкодує про те, що сталося в минулому. Вона розповідала, що зробити перший аборт було найважче; наступні були вже все одно що вирвати зуб. Мама зізналася, що їй було соромно: «що люди скажуть», «троє дітей — це вже забагато»… Жахливо, що йшлося про інших, а не про нас.
Я пробачила моїм батькам те, що вони абортували моїх братів і сестер. Але це все одно для мене важкий тягар. Аборт — це вбивство. Раніше я вважала, що жінка, особливо у разі зґвалтування, має право вирішувати, чи народити дитину. Зараз я повністю проти абортів.
Бог допоміг нам дізнатися про стать наших ненароджених братів і сестер, а ми надали їм імена. Через це вони стали відчутними членами нашої сім’ї. Я розмовляю з ними, сумую за ними і постійно відчуваю їхню присутність. Разом із батьками ми купили п’ять статуеток, і хоча вони не мають облич, але представляють трьох дівчаток і двох хлопців. Вони для мене, як фотографія. Кожна з фігурок тримає букет квітів і так спілкується з нами. Дякує за існування, прийняття, знайомство, зустріч. Ми вже не розлучаємося.
Вислухав і записав Петро Косярський.
Фото з архіву авторки.
фінансово.
Щиро дякуємо!
