Сіль землі та світло світу. Як християнам не піддатися «спокусі карантину»

Ми живемо у дуже непростому світі й часі, повному життєвих труднощів, усе нових і нових викликів, на які не завжди знаємо, як правильно реагувати.

Часто людина, стикаючись із життєвими «хрестами», щоденними випробуваннями, хоче опустити руки, сховатися десь далеко і не мати жодних справ з ніким і з нічим. Всі ці ситуації часто доводять до розпуки, зневіри, розчарування і людина не хоче брати на себе жодних відповідальностей і ніяких зобов’язань. Такий стан можна порівняти з «осіннім» похмурим настроєм душі, з «хмарністю» і «дощовитістю», з короткочасним денним світлом, яке не допомагає розвіяти буденні сутінки душі.

Чим небезпечний надмірний карантин

Велика спокуса — втрапити в стан апатії до всього і до всіх, зануритися в себе, сховатися в інтернеті, жити своїм тихим, скромним життям, і «хай там світ весь валиться». Така спокуса може закрастися в кожну спільноту: сім’ю, робочий колектив, до кожного монастиря чи парафіяльної спільноти. І так непомітно ми стаємо чужими й не відчуваємо приналежності, бо ж ми «сховалися», «затаїлися», а можливо, й «заснули». А карантин неначе сприяє цьому, і людина заспокоює свою совість, що нібито все нормально.

Кожний період історії мав такі моменти. І саме від людини залежить, як вона сприймає ті чи інші явища чи обставити, бо є таке неписане правило: якщо людина не може змінити певних речей, то вона точно може змінити своє ставлення до них.

Маємо вибір: або жити активним життям, вдосконалювати себе і ті сфери, у яких обертаємося, або ж впасти у «святу байдужість», нічим і ніким не цікавитися, і як наслідок — шукати крайніх і винних та бути всім незадоволеними.

Як реагувати нам, християнам, на такі виклики сьогодення? Як виживати в таких «карантинних» умовах і не опускати рук? Як не втратити довіри до Господа Бога і не занепадати духом?

Святе Письмо — інструкція на всі часи

Відповідь, звісно, ми знаходимо у Святому Писанні. Господь Ісус Христос кожним животворним словом наче «будить» нас від сну збайдужілості та знеохочення і нагадує, що ми покликані бути «сіллю землі» та «світлом світу»: «Ви — сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба викинути її геть, щоб топтали люди. Ви — світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім у хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5, 13-16).

Перші християни для нас у цьому є прикладом, і про це читаємо у книзі Діянь Апостолів (2, 42-47): «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах… Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися». Християн упізнавали за тим, що вони любили і шанували одні одних, своїх ближніх. Саме вони були переконані, що джерелом сили і витривалості у вірі є Господня благодать, тому при переслідуваннях у перші століття християнської ери вони відкрито заявляли: «Не можемо жити без святкування Господнього дня, без таїнства Господнього!»

Багато хто сьогодні відійшов від християнського стилю життя, згідного з Божими та церковними заповідями. Часто люди з наполегливістю шукають «чиєїсь» помилки чи «чийогось» гріха, упадку, щоб заспокоїти свою совість, яка все ж-таки промовляє глибоко в нутрі людини і, наче голос пророка Йоана Хрестителя до Ірода (пор. Мк 6,18), звучить у вухах багатьох: «Не личить тобі» — мати, робити, думати, говорити, поводитися не по-християнськи, не по-Божому, не по-людськи.

Християни покликані бути «сіллю землі», а сіль дає смак усьому, допомагає у збереженні життя, і якщо звітріє — то нінащо не служить і її можна викидати. Таке порівняння дає Господь нам, віруючим, учням Ісуса Христа: треба бути як сіль, давати смак усьому сотвореному і допомагати всім іншим. Християни покликані бути «світлом для світу» і допомагати всім тим, хто перебуває у темряві незнання, гріха чи збайдужілості і своїм життям «світити», просвічувати численні затемнені ситуації нашого щоденного життя.

Конкретні кроки по виходу з «карантину душі»

Що конкретно повинні чинити християни, щоб бути «сіллю землі» та «світлом світу» і, незважаючи на всі сучасні виклики, не «звітріти» і не «погаснути»:

1.Щоденно молитися, приватно чи/та в сім’ї.
2.Щонеділі та у великі свята брати участь у Службі Божій у храмі.
3.Чинити діла милосердя для душ і тіл ближніх, згідно зі своїми можливостями.
4.Вділяти десятину щедро зі свого заробітку для потреб Церкви.
5.Брати активну участь у суспільному житті: йти до людей, бути у спільноті.
6.Дбати, щоб закони держави не перечили Божим заповідям та гідності людини, і відкрито висловлювати свою християнську позицію.
7.Захищати викладання предмету «Християнська етика» в школах.
8.Захищати життя людини від моменту зачаття і до природної смерті і не схвалювати аборти, евтаназію та інше.
9.Захищати християнську модель сім’ї, де є батько, матір та діти, бо то основа доброго суспільства.
10.Плекати патріотизм — любов до Батьківщини, до рідної мови, культури, традицій.

Кожний період історії мав свої плюси і свої мінуси, свої успіхи і свої труднощі. Як віруючі люди, ми маємо за дороговказ 10 Божих Заповідей, Святе Письмо і вчення Церкви Христової. Тому тримаймося Бога і Його Церкви, основаної на Петрі, бо сам Христос сказав, що «пекельні ворота її не подолають». Молімося щоденно і не пропускаймо легковажно недільну і святкову Службу Божу, бо в ній є джерело сили і гарантія витривалості у доброму аж до кінця життя; тримаймося наших спільнот — родини, монастиря, парафії, бо кожен наш ближній — це Богом послана особа для нашого вдосконалення, а не просто випадкова людина. Будьмо активними творцями, а не просто пасивними та збайдужілими спостерігачами нашої особистої історії та історії нашої Церкви і нашої Батьківщини. Будьмо «сіллю землі» та «світлом світу»: залишмо по собі хороший слід у житті, чинімо добро і допомагаймо ближнім. Поставмо Господа на перше місце в нашому житті й тоді все інше стане на свої місця — і ми самі будемо задоволені!