«Читаючи Біблію, ми постійно натикаємося на різного роду молитви. Але знаходимо також книгу, що складається лише з молитов; книгу, яка стала батьківщиною, тренувальним залом, домівкою багатьох молільників».
Цими словами Папа Франциск розпочав свою катехизу про псалми. Зустрічаючись у середу, 14 жовтня 2020 року з паломниками, які зібралися в залі Павла VI у Ватикані на загальну аудієнцію, він поділився черговими думками із циклу, присвяченого молитві, повідомляє Vatican News.
Мова молитви
Святіший Отець зазначив, що у псалмах знаходимо всі людські почуття: радість і біль, сумніви та сподівання, гіркоту… Катехизм навчає, що псалмами можуть молитися люди всіх часів у будь-якому стані. «Псалом (…) має таку простоту вислову, що надається як молитва для людей зв будь-яких умов та в будь-які часи» (ККЦ 2588). Читаючи псалми, ми «вчимося мови молитви».
«Тому що Бог-Отець своїм Духом вдихнув їх у серце царя Давида та інших людей молитви, щоб навчити кожну людину, як прославляти Його, дякувати Йому, благати, призивати в радості й болю, як розповідати про чудеса Його творів і про Його Закон», — сказав Папа. «Псалми є словом Бога, яке ми, люди, використовуємо, щоб розмовляти з Ним».
Страждання, вилите в запитання
За словами Наступника святого Петра, у Книзі Псалмів ми не зустрічаємо абстрактних осіб, людей, які плутають молитву з естетичним чи відчуженим досвідом. Це не ті тексти, що зродилися за письмовим столом, але які «випливають із глибини існування». Щоб молитися ними, «вистачить бути такими, які ми є», бо в них чуємо голос молільників, у чиєму житті, як і в житті всіх людей, не бракує проблем і болю. «Псалмоспівець не протестує радикально проти цього страждання, він знає, що воно є частиною життя. У псалмах, однак, страждання перетворюється у запитання», — пояснив Папа, зазначивши:
«Серед багатьох запитань є одне, що залишається без відповіді, немов неустанне волання, що проходить через всю книгу, від частини до частини, також і ми його повторюємо: “Доки, Господи? Доки?” Кожен біль вимагає звільнення, кожна сльоза призиває розраду, кожна рана очікує зцілення, кожна обмова — вироку виправдання».
Волання має сенс
Як зауважив Святіший Отець, завдяки цим постійним запитанням псалми навчають нас «не призвичаюватися до болю», нагадуючи про те, що «життя не є спасенним, якщо не є оздоровленим». Людське життя — це подих, нестійка історія, але «молільник знає, що він цінний у Божих очах, а тому волання має сенс». Біль має тисячі облич, і молитва псалмами є виразником цього волання: хвороба, ненависть, переслідування, зневіра і навіть смерть, яка у псалмах «здається якнайбільш нераціональним ворогом людини». І той, хто молиться псалмами, «просить Бога втрутитися там, де людські зусилля даремні». «Ось чому молитва вже сама в собі є дорогою спасіння і початком спасіння», — сказав Папа.
Відчинені двері
У цьому світі, як нагадав Глава Церкви, всі страждають: і ті, хто вірить у Бога, і ті, які Його відкидають. Але у Псалтирі біль стає «взаєминами», адже волання про допомогу очікує «вуха, яке вислухає»; воно не може бути без сенсу. Також і біль, якого зазнаємо, не може бути лише окремим випадком якогось універсального закону: бо це завжди «мої сльози». І всі прояви болю є «священними» для Бога.
«Перед Богом ми не є незнайомцями або числами. Ми є обличчями і серцями, кожен знаний на ім’я, — наголосив Папа. — У псалмах віруючий знаходить відповідь. Він знає, що навіть якщо всі людські двері будуть замкнені — Божі двері відчинені. Навіть якщо увесь світ видав смертний вирок, у Бога є спасіння».
Бог чує, і цього достатньо
Підсумовуючи, Святіший Отець зауважив, що в молитві іноді вистачить знати лише те, що «Господь слухає». Бо не завжди проблеми вирішуються… той, хто молиться, не обманюється: «він знає, що чимало питань цього земного життя залишаються невирішеними», страждання постійно супроводитиме нас, після однієї битви чекатиме наступна. Але «якщо ми вислухані, все стає стерпним».
«Найгірше, що може трапитися, — це страждати в покиненні, коли ніхто не згадує про нас. І від цього нас рятує молитва. Бо може, і то часто, трапитися так, що ми не розуміємо Божих задумів. Але наші волання не залишаються тут, на землі; вони підносяться до Нього, до Господа, що має Отче серце, який плаче над кожною своєю дитиною, що страждає і помирає», — сказав Папа.