Деякі зустрічі у нашому житті мають вплив на весь наш світогляд і на подальші вибори. Часто це виглядає як випадковість, але, здається, немає нічого більш закономірного, ніж такі несподіванки. Хочу поділитися з вами одним таким досвідом, який мені подарував Господь.
Це сталося під час моєї місійної програми на Філіппінах. Ми з моїми сестрами з семи країн світу знайомилися з соціальними проблемами, з якими бореться ця острівна країна. Одією з них є проституція. Філіппіни – це країна секс-туризму для багатих американців, корейців, австралійців. Не раз на вулицях міста Сібу ми бачили підстаркуватих білих чоловіків, які «йшли за ручку» з неповнолітніми дівчатками. Картина викликала почуття болю й обурення. Крайня бідність, брак життєвої перспективи часто змушують дівчат йти на вулицю, щоб заробляти на їжу своїм тілом. Це пастка, в яку потрапляє багато молодих філіппінок, вони жертвують собою заради своєї сім’ї і найближчих.
Одного теплого вечора до нас в гості завітало троє жінок-волонтерок, які кожного вечора виходили на вулиці міста, для того щоб допомагати дівчатам врятуватися з рабства проституції. Це були дуже гарні філіппінки, одна з них вже мала свою сім’ю. Вони були дуже привітні і сердечні. Почалася звичайна розмова. Згодом одна з них, Енджі, розповіла свою історію. Вона народилася на одному з Філіппінських островів в невеликому селі в горах. У цій місцевості не було фактично нічого: ні світла, ні води. До школи потрібно було йти досить далеко. Часто ці люди переживали голод. Одного разу до них завітав приємний молодий чоловік, він запропонував батькам віддати свою дочку до міста, обіцяв влаштувати її в кафе мити посуд, так вона могла б допомагати сім’ї матеріально. Він швидко переконав батьків, адже вони жили у величезній скруті. Так Енджі потрапила кораблем до Сібу. Вже на судні виявилось, що вона не одна. Їх привезли вночі до міста, помістили у якісь темні кімнати, а потім був типовий сценарій зі зґвалтуванням.
Свого першого клієнта вона благала її не чіпати, але даремно. Від нестерпності свого становища вона дуже швидко почала вживати наркотики. В неї забрали найголовніше – її гідність. Вона стала річчю, якою торгували. Але все ж їй пощастило, одного разу вона зустріла брата Пауля, монаха, який щовечора з волонтерами ходив вулицями міста і пропонував свою допомогу, щоб втекти з цього рабства. Після довгих вагань вона відважилася. Почався час реабілітації та ставання на власні ноги. Енджі пройшла нелегкий етап відбудови власної особистості. Тепер із вдячністю вона кожного вечора виходила в місто, щоб дати надію тим, які ще були в пастці.
На таку нічну прогулянку вулицями Сібу ми пішли наступного вечора з цими відважними жінками. Я і моя сестра Анна (азіатка) були з Енджі. Місто я вже трохи знала, але вночі воно виглядало зовсім по-іншому. На вулицях стояло багато дівчат. Для мене було величезним шоком побачити вагітних, жінок з дітьми на руках, які чекали на клієнтів. Енджі знала чи не кожну з них, вона терпеливо підходила до дівчат, запитувала як справи, купувала їжу дівчатам, які були голодні, і пропонувала порятунок. Вона діяла саме так, як колись брат Пауль, який свого часу знайшов її і витягнув із бруду секс-індустрії. Ми зустріли гарну жінку іспанської вроди. Вона продавала себе, щоб заробити своєму хлопцю на дозу. Будучи поруч з цими жінками, мене не покидала думка: як багато тут знищених дочок мого Небесного Отця!
Людська гідність є безцінною, але й крихкою. Її легко знищити і надзвичайно важко відбудувати. Енджі з подругами показали мені жіночу гідність і велике бажання жити і любити, так як про це мріє кожен із нас. Я вдячна всім, хто вміє побачити за знищеним життям Боже творіння, прийняти і допомогти в ім’я Христа. Пам’ять про цю зустріч залишилась в моєму серці, адже ці сильні духом жінки показали мені справжню жіночість, любов і волю до життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
