Ми розчулено дивимось на вертеп і уявляємо, як важко, мабуть, було Марії та Йосифу класти свого Сина на солому в стайні. Ясла — місце, з якого їдять тварини, — стали колискою Того, хто годує весь світ.
У вертепах по наших домівках і храмах ми кладемо хоч шматок тканини під фігурку Немовляти Ісуса на знак поваги й шани. Під час служіння Святої Меси виявляємо велику повагу й шану до присутності Ісуса в Євхаристії. Літургійне начиння, скатертини, свічки — все, навіть якщо воно просте, говорить про велич Ісуса.
Спаситель, народжений серед тварин і покладений у ясла, певно би погодився бути присутнім на Євхаристії навіть у банці з‑під сардин. Це звучить дуже дивно — але свідчення кардинала Йозефа Берана схиляє до замислення над простотою та глибиною віри.
Скарб Ісуса
Щоби зрозуміти зв’язок між яслами та банкою з‑під сардини, перенесімося думкою до папської сакристії у Ватикані. Це, безсумнівно, закрите місце, недоступне для відвідувачів, наповнене безцінними чашами та історичним літургійним посудом.
Там, у цьому закритому місці під охороною, серед золотих і кришталевих предметів, є банка з‑під сардини, з використанням якої переслідуваний священник служив Святу Месу у в’язниці.
Ця порожня, використана банка від консерви зберігається як дорогоцінний скарб Ватикану, оскільки вона належала кардиналові Йозефу Берану. Заарештований нацистами, а пізніше ув’язнений комуністами, кардинал Беран був архієпископом, який відмовився мовчати. У темряві в’язниці його гідність і віра об’явилися в одному з найпростіших, але водночас найпотужніших літургійних актів в історії Церкви ХХ століття.
Кардинал Йозеф Беран у 1966 | Джерело: Фотобанк Profimedia
Кардинал Беран
Життя Йозефа Берана, який народився 1888 року в Богемії, було написане не на шовковому сувої, а на залізних ґратах. Його шлях — ще до того, як він став архієпископом Праги і кардиналом, — був свідченням непохитного опору тоталітарним ідеологіям, які спустошили Чехословаччину. Історики називали його «архієпископом, який відмовився мовчати». Покаранням за цю мужність стало ув’язнення: спочатку гестапо, а потім — на ще довший і більш гнітючий період — комуністичним режимом.
Загалом єпископ Беран провів 17 років життя за тюремними стінами та в одиночній камері. Він пережив нацистський концентраційний табір у Дахау, з якого його звільнили американські війська в 1945 році. Після повернення до Праги його нагородили званням Героя Опору. Однак мир був недовгим. 1949 року новопризначеного архієпископа заарештував комуністичний режим, який вважав його моральне лідерство небезпечним джерелом спротиву.
Саме в цьому контексті темряви та браку хоч яких зовнішніх проявів постає один із найбільш зворушливих і символічних розділів його життя: таємне служіння Святої Меси у в’язниці. У місцях, де віра була заборонена, а людська гідність принижена, єпископ Беран мусив проявити винахідливість і мужність, щоб оборонити те, що він вважав найважливішим: Євхаристійну Жертву.
За відсутності святої чаші, вівтаря й літургійного облачення віра знайшла свій шлях через смирення. У потаємному кутку, навколішки і в повній тиші, він перемінював те, що звичайне, у священне. Його чаша для освячення вина була не з золота, а з простої маленької бляшанки. Бляшанка, порожня й чиста, була свідком крайньої вбогості — але також і нескінченної таємниці, яка в ній відновлювалася.
Ця одноразова бляшанка з‑під простої їжі стала посудиною для Тіла і Крові Христа. Цей знак вміщує всю теологію страждань і надії: віра перебуває не в багатстві храму, а в чистоті серця й дійсності самого акту. Для небагатьох в’язнів, які могли розділити цей ризикований момент, бляшанка від сардинок була маяком. Вона символізувала присутність Бога там, звідки людина намагалася Його вигнати.
Комуністичні переслідування ізолювали Йозефа Берана на 14 років, змушуючи його жити під суворим наглядом і перешкоджаючи йому єпископське служіння. Тільки в 1965 році, після складних переговорів між Ватиканом і чехословацьким урядом, його звільнили, і Йозеф Беран вирушив до Рима у своє недобровільне вигнання…
Кардинал Йозеф Беран і папа Павло VI. | Джерело: Празька архідієцезія
«Не хочуть його в себе — я дам йому місце серед пап».
Щойно він прибув до Вічного міста, несучи своє свідчення опору та свою баночку з‑під консерви, як папа Павло VI звів його в кардинальський сан. Роками пізніше посол Чехословаччини у Ватикані Павло Восалік назвав цей жест «ляпасом чеському режиму». Папа сказав: «Вони не хочуть його в себе — то я надам йому місце серед пап».
Кардинал Беран брав участь у заключній сесії Другого Ватиканського Собору, під час якої виголосив свою відому промову про релігійну свободу.
Він дожив до 80 років і помер у 1969‑му. Похований у крипті базиліки св.Петра в Римі, справді разом із папами. Його останнє бажання сповнилося у 2018 році: смертні останки кардинала Берана були перевезені до Праги, де вони спочивають нині в соборі св.Віта — як символ чеського опору тиранії.
Процес беатифікації, розпочатий 1998 року, увічнює пам’ять про цього пастиря, який за допомогою простої бляшанки з‑під сардин зміг берегти і проголошувати Євангеліє навіть у найглибшому поневоленні. Його життя є суворим нагадуванням про те, що гідність і суть віри — незнищенні, навіть якщо їх позбавити будь-якої матеріальної краси.
Найвища цінність
Павло VI звелів, щоб бляшанка, з якою кардинал Беран служив Святу Месу, зберігалася серед папських літургійних посудин. Якщо точніше — вона розміщена між чашею, використаною під час Святої Меси, коли Пій IX проголошував догмат про Непорочне Зачаття у 1854 році, — та дорогоцінним кришталевим келихом, який Павло VI отримав у подарунок. Ціннішим за дорогоцінні матеріали чаш є свідчення кардинала Берана.
А ви — які ясла готуєте у своєму житті, щоби прийняти Ісуса? Чи маєте ви свою «реліквію» простоти й віри?
Переклад CREDO за: Пауло Тейсейра, Aleteia
Перевезення останків кардинала Берана, 2018 рік. Фото з сайту Radio Prague International
фінансово.
Щиро дякуємо!
