Межа старого і нового року — це завжди добра нагода підбити підсумки. Не лише суспільні, політичні чи пов’язані з останніми прощаннями, а насамперед на власній території.
Гадаю, я не єдина жінка, яку втішає вірусна графіка про брудну підлогу. Повністю це звучить так: «У хороших мам липне підлога, брудна пічка, тонни прання — і щасливі діти». Вже є деякі її різновиди, що мають підтримати матерів (батьків!). Також можна знайти подібного тону солодко-гіркий мотиватор, який вихваляє повну після вечері мийку або розпаровані дитячі шкарпетки на сушці. Можливо, комусь ці гасла вже приїлися; та треба віддати їм належне, що так банально вони можуть ухопити суть справи, яка стимулює зростання нашої людяності, — суть вдячності.
Старе й нове
Межа старого і нового року — це завжди добра нагода підбити підсумки. Не лише суспільні, політичні чи пов’язані з останніми прощаннями, а насамперед на власній території. Наша натура полюбляє такі підсумки, мабуть, також і тому, що це відповідний момент, щоб побачити результати власної праці, недбальства чи теж часто — помилок. Звісно, минулий рік із березня нікого не балував. Багато людей сильно постраждали як від багаторівневих наслідків пандемії, так і пов’язаної з нею організації сімейного життя. Декому прийшлося перейти на віддалену роботу, що — в перші тижні — могло здаватися приємною зміною. Частина людей роботу втратила. Діти й молодь пізнали, що таке дистанційне навчання, позбавлення контактів із ровесниками та можливості реалізувати свої захоплення. Частина з них примусово залишалася у домі, який, можливо, до цього часу ніколи не був безпечним притулком. Людські драми, пов’язані зі страхом за здоров’я, втратою рідних, перемішувалися з природним занепокоєнням щодо свого існування та стали лакмусовим папером для наших сімейних стосунків під одним дахом. Словом, 2020 рік ні для кого не був легким. Попри різні труднощі, які кожен міг би перерахувати на одному диханні, я переконана, що нам вдалося відкрити для себе щось важливе — особисто, в сім’ї або як соціальна група.
Коли світло світить в інший бік, ніж зазвичай
Життєві труднощі мають одну особливість: вони пробуджують нас із летаргічного сну. Я знаю на власному досвіді, що нещасний випадок чи серйозна криза можуть стати справді добрим поворотом долі. І це, звісно, боляче. Але не змінює того факту, що перед чимсь некомфортним чи навіть драматичним світло починає падати на інший, ніж зазвичай бік. Змінюється наша точка зору, оскільки змінилася точка сидіння. І загострюються почуття.
Хіба ви не пізнали, яка важлива сім’я? Одні, можливо, з великим полегшенням і почуттям задоволеності, а інші — з болем на душі, жалем і списком справ для упорядкування. Але я впевнена: у кожного з нас зродилася думка, що дім, близькі — це найбільше щастя і цінність. Можливо, когось вона мотивувала до змін, стала поштовхом для переоцінки дотеперішнього життя. А хтось, може, вперше побачив, яка у нього чудова дружина або чоловік, як сильно він любить своїх повних енергії та емоцій дітей, і попри все тішиться перспективою спільно проведення часу. Може, нарешті хтось зателефонував комусь і запитав про здоров’я. Це так по-людськи, що цей проблиск глибшого усвідомлення з’являється тоді, коли відбувається щось важке. Якщо це підіймає нас із летаргічного сну, то це добре. Якщо це пробуджує в нас вдячність за те, як ми стараємося жити, — це прекрасно.
Почуття — це термометр, який показує, наскільки ми живі
Емоції, багато емоцій, дуже багато емоцій. Малюнки чи описи не завжди заспокоюють уяву. Від зображень штаму вірусу до фотографій сотень трун поруч. Зображення, що базуються на неспокої, тривозі, страху та перелякові. Більшість переглядала, відстежувала всю інформацію, щоби краще знати «ворога». Бо такий, приручений, він менше лякає. Що могло бути цінним у цьому досвіді — це відкриття своїх почуттів та емоцій. Звісно, часто неприємних, але таких потрібних. Через переживання тривоги за здоров’я хтось міг зробити відкриття, що вона у нього є. Хтось інший — що добре, що має її більше, ніж гадав, а ще хтось — що має її стільки, скільки є, бо що з того, що її буде менше. Почуття — це термометр, який показує, наскільки ми живі. Звісно, вони залежать від багатьох чинників, наприклад, від темпераменту, але повідомляють нам щось важливе: відчуваєш, бо живий. Якщо відчуваєш усередині біль, то можна визначити, що болить, яка твоя потреба не задоволена, що ти забув підживити. Якщо ми чимось стурбовані, то це, очевидно, для нас важливо, хоча, може, й заховане та притрушене пилом під уявною байдужістю або перевтомою. Ми всі зіткнулися зі страхом за життя, здоров’я та існування. Може, ця вразливість зробила нас чутливими до емоцій та потреб інших?
Втрачені можливості
Раптом виявилося: те, що раніше завжди було під рукою, тепер не так легко отримати. Не входячи в суперечки щодо правильності рішень, — Свята Меса і доступ до Таїнства Сповіді стали для багатьох справжньою цінністю. Пам’ятаю одну з наших сімейних Мес онлайн. Під час Святого Причастя мені важко було стримати сльози суму й туги. І, на мій жаль, сумління відразу дорікнуло мені за втрачені можливості, бо доти для мене було не так і важливо знайти час на Євхаристію. Боліло доволі сильно. Але також з’явилася думка, що — так, мені дуже потрібні таїнства, але також і в мені є щось особливе. У вас теж. Гідність Божої Дитини, яка має постійний доступ до Отця, до Його Серця. Звісно, ми віримо, що завдяки особливим знакам і каналам благодаті, якими є таїнства, ми можемо більше черпати з Божої любові. Але, можливо, забуваємо, що в Ньому ми живемо, рухаємося і повністю занурені; що цей інтимний простір наших стосунків просто в нас є.
Мені здається, що багато хто тоді охочіше брав у руки Святе Письмо і мав ще одну нагоду заново його відкрити для себе. І що цікаво, багато священників переносили свої пастирські заняття у віртуальний простір — реколекції, конференції, щоденні Святі Меси з короткою проповіддю. Я особисто відчувала велику вдячність за їхню готовність до такого служіння онлайн.
Кожний день — це шанс
Перспектива чергового року символічно дає новий шанс для змін, але будьмо відвертими: кожний день є таким шансом. Якщо регулярно робити такі підсумки, то виявилося б, що приводів для вдячності — таких, як брудна підлога чи ноги, що болять від стояння в черзі, — набагато більше. Для вироблення такої постави в сім’ї можуть допомогти дві вправи, які у нас вдома стали певними ритуалами.
Перша — це спільний перегляд світлин у новорічний вечір за весь минулий рік. Місяць за місяцем, подія за подією. І хоча чоловік придумав це спочатку для наших дітей, ми, дорослі, теж цим користуємося. Це нагода для широкої усмішки та радісних спогадів і для дещо «кислого» вигляду від лікарняного ліжка чи іншої сімейної драми. Приємний чи неприємний — це наш досвід, який формує нашу особистість і наш простір.
Друга вправа — це листівка вдячності, зокрема, для подружжя. На дверях спальні чи над столом варто повісити листівки з написом «Я люблю тебе, дружино/чоловіку, і дякую тобі за те, що сьогодні…» Старайтеся щодня вписувати туди одну подяку. Суть у тому, що подяка має бути конкретною, а не загальною. Турбота про дітей, приготування смачного обіду або час після полуденної кави — лише конкретика!
Вдячність — це не тільки почуття, яке народжується у відповідь на отримане добро. Це також цінування всіх труднощів і бачення в них великого потенціалу. Уважне і чуйне серце може скористатися багатьма такими нагодами.
фінансово.
Щиро дякуємо!
