Вода має важливе місце в кожній людській культурі. З погляду хімії це всього-на-всього H2O, та з погляду приписуваних їй сенсів і статусів вона інколи претендувала навіть на місце «першої серед причин усього» чи, як казали давні греки, «архе» — прапричини світу.
Особливого значення воді з давніх-давен надавали в релігійних обрядах: ритуалах омивання, очищення, відновлення. Так було в Давньому Єгипті, Вавилоні, Греції, Римі. Ті цивілізації вже канули в Лету, проте сакральний вимір води зберігся в сучасних релігіях, таких як іслам, індуїзм чи юдаїзм. І, звісно ж, у християнстві, де вона має основоположне значення: нею хрестять, тобто за допомогою води (й не інакше) відбувається ініціація до християнської спільноти, коли через Таїнство Хрещення людина стає членом Церкви Христової.
Для християн, як і в багатьох інших релігіях, вода символізує очищення, оновлення, відродження, одужання. Проте її використання традиційно простягається й поза людську особу: воду освячують, щоб нею окроплювати речі, домівки, землю тощо. Часто таку освячену воду називають святою. Проте вона не має ніяких магічних властивостей, жодної «енергії»: це та сама H2O; ба, вона взагалі ніяк не діятиме, якщо той, хто освячує, чи той, кому щось освячують, не матиме віри в Христа і Його спасительну силу.
Воду для хрещення також освячують. На Заході це називається «благословення води» (лат. «benedictio aquae»), на Сході — «водосвяття», або «освячення води» (гр. «ἁγίασμα»). Лише в екстремальних умовах можна використати для хрещення звичайну, неосвячену воду; за звичайних же обставин належить її перед самим звершенням таїнства освятити — так роблять і східні, й західні християни. На Заході цей обряд може стати доволі урочистим, якщо воду святять для хрещення у великодню ніч, на вігілію Пасхи.
В історії Церкви обряд освячення води для хрещення відомий десь із ІІІ століття. Пише про нього, між іншим, святий Кипріан, єпископ Карфагена. У IV столітті з’являються вже офіційні літургійні тексти для освячення води, базовані на практиках, поширених у Єгипті наприкінці ІІІ століття. Про це можна прочитати в «Євлогіях» Серапіона чи в «Апостольських постановах» (кінець IV – початок V століття). Одне ж із перших свідчень про освячення святою водою домівок походить із ІІ століття й міститься в апокрифі «Діяння апостола Петра». Цікаво, що на Заході до води, яку благословляли для інших цілей, аніж хрещення, від VI століття додавали сіль, а для освячення храмів колись змішували воду з сіллю, вином і попелом.
Якщо на Заході найурочистіше благословення води відбувається під час Великоднього Надвечір’я, то на Сході — на Богоявлення, тобто Водосвяття. Пов’язаний зі спомином хрещення Христа в Йордані, цей ритуал розкриває свій багатий літургійний і богословський сенс. А богословський сенс тут такий, що не йорданська вода освятила Христа, а сам Христос освятив води Йордану, до них увійшовши. Тому під час обряду закликають Святого Духа, щоб Він зійшов на воду й освятив її. А що Святий Дух в історії Церкви продовжує місію Христа на землі, то це, по суті, заклик до того самого освячення вод, яке відбулось у Йордані під час Хрещення Господнього.
Колись на Сході на свято Богоявлення, а точніше, у його надвечір’я, хрестили нових членів Церкви, як на Заході у великодню ніч. Тому й виник урочистий і розбудований обряд освячення води, авторство якого найчастіше приписують Василію Великому або його послідовникам. Поступово хрещень під час Богоявлення ставало дедалі менше, бо таїнство могло відбутися будь-коли, однак обряд освячення води залишився. Уже в IV-V столітті, як на Сході, так і на Заході, урочисте освячення води втратило неминучий зв’язок із хрещенням, і воду почали використовувати для інших цілей: окроплення, благословення, ритуального омивання тощо. На Заході виникла традиція поміщати при вході до храму асперсоріуми, тобто посудини з освяченою водою, щоб вірні могли змочувати в ній пальці, якими хрестяться, увійшовши до святині. Крім того, латинська Церква ще має (необов’язковий) обряд благословення води на самому початку недільної Літургії, після якого священник окроплює цією водою присутніх вірних. Цей обряд покликаний нагадати людям про їхнє хрещення та поєднаний із покаянням і очищенням від повсякденних гріхів.
Для вірних освячена вода має велике значення. Звісно, дехто приписує їй якісь магічні властивості, а хтось звертає увагу лише на зовнішній вимір Водосвяття, що проявляється, наприклад, у зануренні в ополонку, річку чи іншу водойму. Інколи це набуває рис масової народної забави з елементами спорту чи ще чогось малорелігійного. Тому варто, щоб пастирі в катехезах і повчаннях звертали увагу людей передовсім на внутрішній сенс урочистості Богоявлення-Водосвяття, щоб відкривали вірним джерела їхнього християнства, яке було започатковане в Таїнстві Хрещення за допомогою освяченої води, через що на кожного вилилися потоки Божої благодаті, передусім для блага та спасіння душі, а не лише для очищення чи оздоровлення тіла.
Зовнішні матеріальні знаки, до яких належить і вода, мають у християнстві велике значення. Дехто їх відкидає в ім’я «внутрішнього». Проте після втілення Бога, коли «Слово стало тілом», значення має і внутрішнє, і зовнішнє. Важливо не перегинати в один бік, не наголошувати лише на внутрішньому, відкидаючи все зовнішнє: чи це свята вода, чи мощі, чи храми, чи хрестики, чи образки, чи ще багато іншого. А з другого боку, не зосереджуватися лише на зовнішньому, бо це примітизує віру, робить її поверховою, неглибокою, а часто навіть нехристиянською. Євангельська віра — це баланс між внутрішнім і зовнішнім, гармонія між духом і матерією. Саме такі баланс і гармонія властиві Втіленому Ісусу Христу, який є Емануїлом, «Богом із нами».
фінансово.
Щиро дякуємо!
