Документи

Папа пояснює, чому жінки можуть виконувати служіння лекторату та аколітату

14 Січня 2021, 16:01 859

У листі до префекта Конгрегації віровчення, кардинала Луїса Ладарії Феррера SІ, Святіший Отець пояснив мотиви свого рішення, яке дозволяє жінкам у Католицькій Церкві виконувати за дозволом свого єпископа служіння лекторату та аколітату.

Він також нагадав, що цих служінь, які походять від загального священства всіх охрещених, не можна плутати з ієрархічним священством, отриманим на підставі свячень. Папа зазначив, що «Церква не має жодних повноважень, щоб уділяти пресвітерські свячення жінкам».

Ось текст цього листа.

 

ЛИСТ СВЯТІШОГО ОТЦЯ ФРАНЦИСКА
ДО ПРЕФЕКТА КОНГРЕГАЦІЇ ВІРОВЧЕННЯ
НА ТЕМУ ДОПУЩЕННЯ ЖІНОК
ДО СЛУЖІННЯ ЛЕКТОРАТУ ТА АКОЛІТАТУ

Преподобному братові
кардиналу Луїсу Ф. Ладарії SJ
префекту Конгрегації віровчення

Святий Дух — зв’язок Отця і Сина — будує і зміцнює сопричастя усього Божого люду, пробуджуючи в ньому численні різноманітні дари і харизми (пор. Франциск, Апостольське напоумлення Evangelii gaudium, п.117). Через таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії члени Христового Тіла отримують від Духа Воскреслого Господа різною мірою та в різних формах ті дари, які дають їм можливість робити необхідний внесок у побудову Церкви та проголошення Євангелія всьому створінню.

Враховуючи це, апостол Павло розрізняє дари благодаті — харизми (charismata) та служіння (diakoniaiministeria, пор. Рим 12,4 і далі та 1Кор 12,12 і далі). Згідно з традицією Церкви, служінням називають різні форми, які набувають харизми, коли вони публічно визнані й передані у розпорядження спільноти та її місії в постійній формі.

У деяких випадках служіння має своє джерело в конкретному таїнстві — у Таїнстві Свячень: ідеться про служіння «силою свячень» єпископа, пресвітера, диякона. В інших випадках служіння доручається через літургійний акт єпископа людині, яка прийняла Хрещення та Миропомазання, і щодо якої визнано конкретні харизми, та після відповідної підготовки: тоді говоримо про «встановлені» служіння. Багато інших форм церковного служіння або посад фактично виконуються численними членами спільноти для блага Церкви, часто протягом тривалого періоду і з великою ефективністю, хоча не передбачено жодного спеціального обряду для доручення їм цього завдання.

Протягом історії, мірою того, як змінювалася церковна, суспільна та культурна ситуація, виконання служінь у Католицький Церкві набувало різних форм; але незмінним залишилося розрізнення, не лише за рівнем, «встановлених» служінь (або «лаїкату») та служінь «рукоположених». Перші — це особливе вираження священницького та царського стану кожного охрещеного (пор. 1Пт 2,9); друге — притаманне деяким членам Божого народу, які як єпископи та пресвітери «отримують місію та владу діяти в особі Христа-Глави», або як диякони «служать Божому народу через дияконію літургії, слова та любові» (Бенедикт XVI, Апостольський лист motu proprio «Omnium in mentem», 26 жовтня 2009р.). Щоб показати цю різницю, вживається також таких висловів, як священство хрещення та ієрархічне священство. В будь-якому разі, добре буде повторити за догматичною конституцією Lumen Gentium Другого Ватиканського Собору, що «вони взаємно підпорядковані; бо обидва по-своєму беруть участь в єдиному священстві Христа» (LG 10). Церковне життя живиться цим взаємозв’язком і підживлюється плідною напруженістю між цими двома полюсами священства — службовим і від хрещення, — які, хоча й різняться, та вкорінені в єдиному священстві Христа.

Продовжуючи думку Другого Ватиканського Собору, Його Святість святий Павло VI вирішив переглянути в Латинській Церкві практику щодо служінь, не пов’язаних зі свяченнями — доти вони називалися «нижчими свяченнями», — пристосовуючи їх до потреб часу. Однак таке пристосування не можна тлумачити як скасування попереднього вчення, лише як реалізацію динамізму, що характеризує природу Церкви, завжди викликаного Духом Істини, щоб відповідати на виклики кожної епохи в послухові Об’явленню.

Апостольський лист у формі motu proprio «Ministeria quaedam» (15 серпня 1972р.) представляє дві функції (завдання): лектора й аколіта; перша з них тісно пов’язана зі служінням Слова, друга — зі служінням вівтаря, не виключаючи можливості встановлення Святим Престолом інших функцій за пропозиціями Конференцій єпископату.

Різноманітність форм служіння, які не є свяченнями, — це не просто наслідок бажання соціологічно пристосуватися до чутливості культури епох чи місць; воно визначене потребою надати змогу кожній помісній/партикулярній Церкві — у сопричасті з усіма іншими та з центром єдності в Церкві Рима — переживати літургійні дії, служити бідним і проголошувати Євангеліє у вірності наказу Господа Ісуса Христа. Завдання пастирів Церкви — розпізнавати дари кожного охрещеного, направляти їх до конкретного служіння, координація та сприяння, щоб вони долучилися до блага спільноти та місії, довіреній усім людям.

Залучення мирян, які «становлять переважну більшість Божого народу» (Франциск, Апостольське напоумлення Evangelii gaudium, п.102), не може і не повинно обмежуватися служіннями, що не пов’язані зі свяченнями (пор. Франциск, Апостольське напоумлення Evangelii gaudium, п.102), але ці служіння мають бути краще структуровані з точнішим посиланням на відповідальність, яка для кожного християнина походить із Хрещення та Миропомазання, може допомогти Церкві відкрити заново сенс сопричастя, яке її характеризує, та ініціювати відновлення залученості в катехизацію і проголошення віри (пор. Франциск, Апостольське напоумлення Evangelii gaudium, п.102). І саме в цьому відкритті плідна синергія, яка виникає зі взаємного підпорядкування службового священства і священства хрещення, може бути кращою. Ця взаємність, від служіння до таїнства вівтаря, має — розрізняючи завдання — об’єднатися в тому служінні, яке «робить Христа центром світу» і яке становить особливу місію всієї Церкви. Саме це унікальне, хоч і окреме, служіння світові розширює горизонт місії Церкви, не дозволяючи їй замкнутися в безплідній логіці, спрямованій передусім на здобування влади, й допомагаючи їй відчути себе духовною спільнотою, яка «крокує одним шляхом, разом з усім людством, і поділяє зі світом одну земну долю» (GS, п.40). У цій динаміці можна по-справжньому зрозуміти значення «Церкви в дорозі».

На шляху оновлення, накресленому Другим Ватиканським Собором, ми відчуваємо сьогодні дедалі більшу потребу в тому, щоб знову відкрити спільну відповідальність усіх охрещених у Церкві і, особливо, місію мирян. Спеціальна асамблея Синоду єпископів для регіону Панамазонії (6-27 жовтня 2019р.) у п’ятому розділі підсумкового документа проголосила необхідність замислитися над «новими шляхами церковного служіння». Не тільки для амазонської Церкви, але і для Церкви загалом, в різних ситуаціях, «необхідно діяти без зволікання щодо служінь служіння чоловікам і жінкам…. Є нагальна потреба зміцнювати Церкву охрещених чоловіків і жінок, сприяючи служінню та насамперед — через посилення усвідомлення гідності хрещення» (Підсумковий документ, п.95).

Стосовно цього відомо, що motu proprio «Ministeria quaedam» застерігає лише для чоловіків інститут служіння лектора та аколіта, і, отже, саме це передбачає канон 230 §1 Кодексу канонічного права. Однак останнім часом у багатьох церковних контекстах зазначалося, що скасування такого обмеження може сприяти більшій демонстрації спільної гідності хрещення членів Божого народу. Ще з нагоди XII Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів щодо Слова Божого у житті та місії Церкви (5-26 жовтня 2008р.) отці Синоду висловили побажання, «щоби служіння лекторату було відкрите також і для жінок» (пропозиція 7); а в посинодальному Апостольському напоумленні Verbum Domini (30 вересня 2010 .) Бенедикт XVI уточнив, що виконання завдання (munus) лектора в літургійній відправі, а особливо служіння лектора як таке, в латинському обряді — це служіння світського характеру.

Протягом століть «достойна традиція Церкви» розглядала те, що називали «нижчими свяченнями», до яких саме належали лекторат і аколітат, як кроки на шляху до «вищих свячень» (субдияконат, дияконат, пресвітерат). Оскільки Таїнство Священства може уділятися лише чоловікам, то вважалося, що це стосується також «нижчих свячень».

Чіткіше розрізнення компетенції того, що ми сьогодні називаємо «служіннями, не пов’язаними зі свяченнями» (або світськими), та «служіннями, що виникають зі свячень», дозволяє скасувати можливість першого виключно для чоловіків. Якщо стосовно служінь, що виникають зі свячень, Церква «не має жодних повноважень висвячувати жінок у священство» (пор. св.Йоанн Павло ІІ, Апостольський лист «Ordinatio Sacerdotalis», 22 травня 1994р.), то в разі служінь, які не виникають зі свячень, можливо, а сьогодні видається доцільним, зняти це обмеження. Воно мало сенс у певному контексті, але може бути переглянуте в нових контекстах, завжди приймаючи за критерій вірність Христовій заповіді та бажання жити і проголошувати Євангеліє, передане апостолами та доручене Церкві для того, щоб його з релігійним послухом слухали, свято зберігали і вірно проголошували.

Святий Павло VI не без причини посилається на традицію venerabilis (шановану), а не на традицію veneranda в суворому розумінні (тобто таку, якої «необхідно» дотримуватися): її можна вважати чинною, і так було протягом тривалого часу; проте її характер не обов’язковий, оскільки чинність лише для чоловіків не належить до самої природи служінь лектора й аколіта. Можливість доступу мирянам обох статей до служіння аколітату й лекторату силою їхньої участі в священстві хрещення збільшить визнання, також завдяки літургійній діяльності (установі), цінного внеску, який віддавна багато мирян, зокрема жінок, роблять у життя та місію Церкви.

Із цих причин я вважаю за доцільне вирішити, що лекторами або аколітами можуть бути призначені не тільки чоловіки, а й жінки, у яких через розпізнання пастирів і після належної підготовки Церква визнає «тверду рішучість віддано служити Богові та християнському народові», як написано в motu proprio «Ministeria quaedam», силою Таїнств Хрещення та Миропомазання.

Рішення надати жінкам ті служіння, що виражають певну постійність, суспільне визнання та мандат єпископа, робить ефективнішою участь усіх у справі євангелізації в Церкві. «Це також передбачає, що жінки мали б реальний та ефективний вплив на організацію, важливі рішення та керівництво спільнотами, але й надалі робили би це у стилі, що відповідає їхньому жіночому характеру» (Франциск, Апостольське напоумлення Querida Amazonia, п.103). Отже, «священство хрещення» і «служіння спільноті» — це два стовпи, на які спирається інститут служіння.

Таким чином, відповідаючи не тільки на вимоги для місії в цей час, і приймаючи свідчення багатьох жінок, які займались і досі займаються служінням Божому Слову та Вівтарю, стане очевиднішим — також і для тих, хто готується до рукоположення, — що служіння лекторату й аколітату вкорінені у Таїнствах Хрещення та Миропомазання. Відповідно, у процесі, що провадить до дияконського та священницького сану, ті, хто був поставлений на служіння лекторами й аколітами, краще зрозуміють, що вони беруть участь у спільному служінні з іншими охрещеними чоловіками та жінками. Отож, священство, властиве кожному віруючому (communis sacerdotio), і священство висвячених служителів (sacerdotium ministeriale seu hierarchicum) зроблять взаємне підпорядкування більш виразним (пор. LG 10).

Завданням єпископських Конференцій буде визначити відповідні критерії для розпізнавання та підготовки кандидатів до служіння лекторату чи аколітату або для інших служінь, які вони хочуть встановити, як це вже було передбачено в motu proprio «Ministeria quaedam», за попередньою згодою Святого Престолу та відповідно до потреби євангелізації на їхній території.

Конгрегація Божого культу та дисципліни Таїнств забезпечить здійснення вищезазначеної реформи, змінивши Editio typica Римського понтифікалу, тобто «De Institutione Lectorum et Acolythorum».

Поновлюючи запевнення Вашому Високопреосвященству в моїй молитві, я щиро уділяю своє апостольське благословення, яке охоче поширюю всіх членів та співробітників Конгрегації віровчення.

Дивіться також: Жінки вже можуть бути священниками?

 

Переклад CREDO за матеріалами: Stacja7

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Ватикан
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: