Профілактичні щеплення проти різних хвороб — це сьогодні буденність і очевидність. Але 200 років тому буденністю були епідемії та смерть.
Тоді ще не знали про бактерії та віруси, лікування рідко було дієвим, а щеплення як метод запобігання хворобі люди відкрили… випадково.
Все почалося з віспи (variola vera — «віспа натуральна»), одного з найгрізніших і найбільш заразливих захворювань. В людини, яка підхопила віспу, з’являлася висипка на шкірі, яка перетворювалась на повні гною пухирі — пустули. Якщо людина виживала, пустули відпадали, назавжди залишаючи на шкірі глибокі шрами. «Поплямованих» віспою людей тоді можна було зустріти повсюди.
У ХІІІ столітті від віспи в Європі померло близько 60 мільйонів чоловік. Її боялися так сильно, що в’їзд у заражені міста закривали, навіть ризикуючи, що місто вимре з голоду. 1563 року, коли під час епідемії королева Єлизавета І втекла з Лондона до Віндзора, на міському ринку поставили шибеницю, де мав бути повішений кожен, хто в цей час ризикнув би приїхати з Лондону.
Першими були китайці
Швидко було помічено, що ті, хто перехворів на віспу, довгі роки залишалися стійкими до її повторних атак. У Китаї вирішили використати цю інформацію до пуття, і саме там, як мінімум із XVI століття, розпочалося превентивне зараження здорових людей віспою — метод варварський і небезпечний, пізніше названий варіоляцією. Треба було тільки знайти хворих, які мали легку форму хвороби. Тоді у них брали струпи, товкли їх на порошок і через кілька тижнів зберігання вдували здоровим людям у ніс: чоловікам і ліву ніздрю, жінкам у праву. Після такого «запобіжного методу» людина набувала імунітет до віспи за рахунок невеликих висипок на шкірі.
Цей метод пізніше прийнявся в Індії, Персії та на Близькому Сході. У XVII столітті він дістався Османської імперії, де ці практики застосовувано зокрема до молодих дівчат — кандидаток до гарему. В їхньому випадку йшлося головно про збереження краси і про безпеку для султана.
Все вирішують жінки!
Зі східним способом запобігати віспі ознайомилися кілька європейських лікарів, але в Європі цей метод не прийнявся. Для одних він був занадто огидним, а інші зберігали його в таємниці й забирали з собою в могилу. Перелам настав допіру завдяки британській аристократці Мері Вортлі Монтеґю, письменниці й поетесі, одній із найвідоміших та найвидатніших жінок свого часу, яка в дитинстві перехворіла на віспу. Перебуваючи в Стамбулі, вона у березні 1781 року застосувала цей новаторський метод для свого 5-річного сина, а повернувшись до Лондона, з ентузіазмом поширювала цей спосіб уникнути тяжкої хвороби. Спершу вона зіткнулася з серйозним опором, але все змінилося, коли вона переконала до цього експерименту принцесу Уельську. Сімом засудженим у в’язниці Ньюґейт, які чекали на вирок, запропонували життя взамін за згоду на варіоляцію. Коли ті вижили, експеримент про всяк випадок повторили на дітях кількох сиротинців, і тільки потім щеплення зробили донькам королівської сім’ї. Інші сім’ї можновладців пішли за прикладом королівської родини. Згодом російська цариця Катерина ІІ навіть вважала невігласом кожного з її двору, хто не зробив щеплення, а Фрідріх Великий у Пруссії звелів застосувати цей метод на всіх своїх солдатах.
Варіоляція, однак, мала серйозні недоліки. Хай там як, але людей заражали справжньому віспою, і в середньому кожний 50-й такий експеримент закінчувався смертю. На додачу, заражені, навіть якщо самі мали легку форму, могли заражати інших.
Справжнє щеплення
Після варіоляції пацієнтів строго необхідно було ізолювати. Це мусив пройти також Едвард Дженнер — 8-річний син пастора з Берклі, невеликої місцевості в південній Англії. Разом з іншими хлопцями його помістили у смердючій, темній стодолі, де вони перебували 40 днів, не знаючи, чи виживуть. Дженнер пам’ятав цей кошмар до кінця життя.
Ставши дорослим, він вивчився на лікаря і розпочав практику в рідній місцевості. Тоді Дженнер звернув увагу на те, що жінки, які доїли корів, не хворіють на віспу. Одна з них навіть прямо йому сказала: «Я ніколи не захворію на віспу, бо мала корівку. В мене ніколи не буде гидкої корости на обличчі».
Тоді Едвард Дженнер виявив, що корови інколи мають на вимені коросту, сповнену гною, дуже подібну до тих висипок, які мають люди, хворі на віспу. З корів ця хвороба переходить на жінок, які мають схожі висипки на пальцях рук. Але на руках це швидко загоюється, залишаючи по собі невеличкі шрами. Лікар вирішив провести дослідження на людях. Після тривалих роздумів, 14 травня 1796 року, він подряпав до крові шкіру на плечі сина садівника — 7-річного Джеймса Фіппса, а подряпане місце змастив рідиною з корости на вимені хворої корови. Хлопець трохи нездужав, але слабкість швидко минула, залишивши невеличкий круглий шрам. За кілька тижнів Дженнер повторив цей дослід, але цього разу використав рідину з пустули людини, хворої на натуральну віспу. Хлопець узагалі не захворів і почувався прекрасно.
Дженнер успішно повторив свій експеримент аж 33 рази, роблячи щеплення, зокрема, і своїй 11-місячній дитині. Він був переконаний, що знайшов дієвий — а насамперед повністю безпечний — метод боротьби з віспою.
Перші протищепленці
Свої спостереження Едвард Дженнер надіслав до Лондона, в одне з найбільш шанованих наукових видань, але редакція повернула йому рукопис: відкриття було надто неймовірне. Тоді він власним коштом видрукував брошуру і розіслав до найвідоміших в Англії лікарів. Водночас став щораз ширше застосовувати свій метод серед люду Берклі та околиць. Це викликало нечувану бурю як серед лікарів, так і в середовищі людей, не знайомих із медициною. Їм не подобалося щеплення людини «тваринною хворобою». Дехто побоювався, що щеплення матеріалом, який походить від тварин, викличе створення химер, навівлюдей-напівкорів. У популярних карикатурах того часу малювали, як на різних частинах тіла в людей виростають коров’ячі голови.
Поступово, однак, інші лікарі ставали на захист Дженнера, та й самі застосовували його відкриття, і завжди з добрими результатами. Не знаний доти провінційний лікар став відомим і славетним. По багатьох містах стоять пам’ятники йому, його ім’ям названо вулиці. На стіні бібліотеки Медичної школи св.Георгія в Лондоні висить коров’яча шкіра, з якої брали перший матеріал для щеплень.
Через неповні 100 років Луї Пастер винайшов спосіб щеплення проти сказу, інші дослідники відкрили бактерії та віруси і зрозуміли, в чому полягає суть діяльності імунної системи людини. Щеплення від різних захворювань стали загально поширеними, а натуральна віспа — першою повністю ліквідованою хворобою, про знищення якої офіційно оголосили в 1980 році.
Переклад CREDO за: Ґжеґож Ґадач, Niedziela
Ілюстрація: Едвард Дженнер робить своє перше щеплення проти віспи, бл. 1910р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
