Кожна історична епоха, крім різноманітних досягнень у різних царинах, залишала по собі ще й притаманні лише їй способи, якими сучасники руйнували своє життя, намагаючись досягнути тогочасного розуміння щастя.
ХХІ століття теж не пасе задніх і пропонує нам чимало варіантів, як знищити своє реальне життя у намаганнях осягнути максимум якогось віртуального (в усіх сенсах) щастя. Сьогодні це модно називати словом «хюґґе». Заклик осягнути стан невимушеності, комфорту й гармонії, які не вимагають, здавалося б, нічого радикального: живи тут і тепер, насолоджуйся життям, уникай дискомфорту, незручностей, не переймайся надміру… Здебільшого, це цілком безневинні на перший погляд речі, які не несуть жодної загрози, а швидше — навпаки. Проте чи насправді це так?
Що ж, спробуймо придивитися до того, що руйнує багатьох наших сучасників, які так прагнуть «просто прожити своє життя «на повну» — і, можливо, це допоможе нам зробити якісь висновки для себе.
1.Екзистенційна втеча в нікуди
Сучасна людина дедалі більше схильна уникати страждань, суму, занепокоєнь, тривог, психоемоційного дискомфорту. Однак парадокс цього прагнення полягає в тому, що все, чого вдається досягнути в боротьбі за «святий спокій» та «мою хату скраю», — це зниження здатності співпереживати, відчувати справжню радість, а також давати собі раду з горем, смутком і стресом. Штучно уникаючи сильних потрясінь і проблем, люди заодно уникають нагоди навчитися давати раду з емоціями: так, із негативними, але і з позитивними також.
Звісно, добровільно шукати собі страждання та ускладнювати життя без потреби було б ознакою хворобливого мазохізму; але за всяку ціну штучно уникати всього, що пов’язане з болючою стороною життя в цьому світі, — це приректи себе на ще більші страждання й самотність. Сучасна людина не хоче товаришувати близьким у хворобі та старості, супроводжувати їх на останньому відтинку земного шляху; не готова піклуватися про невиліковно хвору дитину, приймати її народження як дар. Усе це не вписується у стан хюґґе, й тому аборти за медичними показами та евтаназія на вимогу стають нормою в дедалі більшій кількості країн світу. Ми вбиваємо самі себе заради примарного відчуття комфорту.
2.Віртуальне життя — реальні втрати
Віртуальна реальність стала частиною нашого життя. Без цього вже нікуди. Зустрічі, наради і дружні посиденьки онлайн за останній рік узагалі стали мало не нормою нашого життя. Епідеміологічна ситуація вимагає певної форми ізоляції. На тлі цього соціального дистанціювання ще більше впадає в око відсутність дистанції у соціальних мережах. Вони стали місцем втрати особистого простору та переступанням багатьох меж.
Чого шукає людина, гортаючи стрічку соціальної мережі? Трохи інформації, трохи розваг і гумору, трохи чогось пізнавального — і ще всілякого різного теж по трохи. Наповнюючи свою сторінку дописами, людина трошки ділиться інформацією, трошки шукає підтримки та схвалення; часом хоче когось вразити, часом викликати співчуття, часом шукає однодумців, — в основному всього по трохи й нічого конкретно. Людина — істота соціальна за своєю природою, і навіть найбільш затятий інтроверт теж потребує компанії. Усе це цілком нормально. Але може перетворитися на пастку.
Часом людина буває надзвичайно вразливою через відчуття самотності, відсутності прийняття і розуміння з боку тих, кого вважала близькими; її надії на щось не виправдалися — і вона розчарована, засмучена. Саме тоді дуже легко потрапити в пастку, яку користувачі соціальних мереж самі ж і розкладають. Задовольняючись віртуальними замінниками спілкування, нагодами самоствердження та відчуттям прийняття у соціумі, людина дедалі більше віддаляється від реального щастя; її відчуття невдоволеності поглиблюється, і реальне життя втрачає сенс. Більше того, є загроза взагалі втратити відчуття реальності.
3.Все й одразу
Щойно людина створила те, що ми сьогодні вважаємо благами та здобутками цивілізації, — з’явились і певні стандарти, до яких прийнято тягнутися в межах досягання якогось умовного «належного рівня». Ми піддалися споживацькому стилю мислення, і немає такої сфери людського життя, якого би воно не торкнулося. Маркетологи навчилися дорого продавати все, від зубної пасти до емоцій, коли зрозуміли, що споживачі готові платити за те, що ощасливить їх хоч би на коротку мить, даючи відчуття наближення до цього міфічного «належного рівня». Люди стали заручниками культури негайного вдоволення своїх потреб в ім’я штучно визначених стандартів. Імайже кожен сьогодні наскрізь просякнутий упевненістю в тому, що мусить мати все, чого хочеться, і бажано вмить. Через брак спроможності купувати людина відчуває величезний дискомфорт. І навіть не здогадується, що швидке та поверхове задоволення суто матеріальних і дуже дочасних потреб має значно вищу ціну, ніж грошовий еквівалент. Перенасичення провадить до втрати сенсу буття, а це значно гірше за психоемоційний дискомфорт. Бездумне й безкритичне споживацтво призводить до морального спустошення. То ж чи справді нам потрібно оте «все й одразу»?
4.В’язні захланної незрілості
Ми з неймовірним запалом шукаємо земного щастя, ототожнюючи його з яскравими стосунками, показовим здоров’ям, матеріальним добробутом, ідеальною зовнішністю, за всяку ціну намагаючись відтермінувати старість, утекти від смерті, отримати якомога більше задоволення. У всій цій гонитві ми не помічаємо, як перетворюємося на в’язнів тої руїни, яка залишилася від справжнього життя. Життя, наповненого сенсом; життя, наповненого Богом. Люди обрали життя подалі від Бога, бо вирішили, що Він обмежує їхню свободу, а тепер не дають собі ради з наслідками свавілля, причиною якого і стала відсутність у житті багатьох людей власне Бога. Люди проміняли тривалі надійні стосунки на швидкий секс, бо стосунки передбачають відповідальність, а для сексу достатньо фізіологічної зрілості. У гонитві за вічною красою та молодістю людство зробило ставку на тіло, «підсаджуючи» його на дієти, фізичні навантаження, ін’єкції краси та пластичні операції, бо тіло бачать усі й треба, щоб воно було як з обкладинки. А тим часом душу «годують» примітивним контентом, глянцевими картинками та сумішшю «мемасиків». «Йой, най буде!» — її ж і так ніхто не бачить, тої душі, то яка різниця, що вона там споживає. Але душа — це те, що робить нас людьми тут і зараз, і єдине, що залишиться після нас у вічності. Її краса та здоров’я вартують не меншої, якщо не більшої, турботи, ніж тіло.
Це правда, що Бог створив людину не для страждань. Проте ми ще тоді, в Едемі, обрали йти важчим шляхом, і відтоді дуже його «вдосконалили». Та Бог, у своїй безмежній любові до свого творіння, обдарував нас (теж ще тоді, в Едемі) розумом та багатьма талантами, щоб воля обирати мала на що спиратися, коли ми будемо робити вибір знову. Попри те, що перша спроба була не дуже вдалою, вона все ж не стала для нас вироком. Ця тодішня спроба мала би навчити нас теперішніх, що в кожного рішення є наслідки. І варто молитися, перш ніж думати, і добре думати перед тим, як робити. Та не всі ми однаково добре засвоїли цей урок. Тож руйнуємо своє життя, уникаючи правди про себе, обираючи уявлення та ілюзії. А наслідки вже починають нас наздоганяти. Тож робімо висновки.
фінансово.
Щиро дякуємо!
