Світ

Парафія, що захищає узбережжя. «Отче, займайтеся душами…»

25 Лютого 2021, 12:14 501

Захист краєвидів, довкілля та природних цінностей Сиракузи та її побережжя, згідно з повчаннями першої соціальної енцикліки Папи Франциска. Таку діяльність під проводом свого душпастиря розгорнула місцева парафія, що дбає про поширення почуття приналежності до громади, про вкорінення, щоб мешканці «почувалися вдома».

«Отче, займайтеся душами…» Цю фразу о.Розаріо Ло Белло не раз чув на свою адресу після того, як 2009 року став настоятелем у храмі св.Апостола Павла в Сиракузі — місті на півдні італійського острова Сицилії. Це місто — колишні історичні Сиракузи, які належали до найвпливовіших міст-держав Середземного моря, де відбувалися події та війни, знані нам із підручника, і де жив той самий Архімед.

Прийшовши в цю парафію, о.Розаріо став скеровувати душпастирську та соціальну діяльність спільноти на «відвоювання громадського простору» міста, приводячи людей до розуміння відповідальності за довкілля. Пліч-о-пліч із ним — близько тисячі парафіян кварталу, розташованого на острові Ортіджа, колись заселеного лише рибалками, де тепер запанували злидні, занепад і дилери…

Розповідаючи Vatican News про зусилля на захист довкілля та природних цінностей, душпастир не приховує, що останніми роками опорою йому стала енцикліка «Laudato si’». Вона певною мірою «легітимізувала» ці старання.

 

 

Між модерністю та приналежністю

У повоєнні роки ці терени пережили швидкий індустріальний розвиток під знаком «осучаснення», що пронизав усі суспільні верстви цієї частини Сицилії. Це відбувалося, за словами священика, «дуже насильницьким втручанням», за яким не встигав «справжній і відповідний соціальний розвиток». Місцева промислова зона, однак, стала джерелом забезпечення для мешканців, і до спалаху пандемії саме тут були чи не єдині «гарантовані» зарплати…

Але, як додає душпастир, місцева дійсність залишалася відсталою з погляду культури та соціального й політичного проєктування. «Навіть християни у своєму соціальному аналізі надавали перевагу тому, щоб ховатися в абстрактній ерудованості». Тож місцевий керівний клас виростав «позбавленим культурної та громадської історії». «Мене вражає те, що сьогодні в Сиракузі мало книгарень порівняно з кількістю населення», — зізнається настоятель. Місто втрачає молодь, яка виїжджає на північ країни, бо тут нема університету. Тому тут є діти, підлітки і старші, але бракує прошарку 20-40 річних.

На жаль, початковий імпульс до зростання доходів робітників зупинився, особливо в останні роки, і почалася бідність. «Як настоятель, я усвідомлюю, що багато підлітків, дітей безробітних не мають змоги навчатися: в них нема широкосмугового інтернету для дистанційних уроків чи грошей на книжки», — зазначає священник. Пандемія помножила ці труднощі, особливо серед неофіційно працевлаштованих, які не отримали жодного соціального забезпечення.

 

 

Захищене морське середовище

Коли стало зрозумілим, що промисловий розвиток сповільнюється, робочих місць нема, зате шкідливі викиди погано впливають на здоров’я, — наприкінці 1990-х років народився «другий міраж для Сиракузи», як його називає о.Розаріо: розвиток туристичної сфери. Хоч ідея спиралася на позитивні цінності, такі як відновлення та використання археологічних і архітектонічних благ території, — проєкти були погано сплановані територіально. План урбанізації від 2005 року визначив територію, «повністю призначену для урбанізації», що мало би привабити інвестиції, місто почало розростатися швидкими темпами; але нові мікрорайони залишилися погано сполученими між собою. І насамперед у сільській місцевості на південь від Сиракузи відкрили можливість для будівництва на побережжі, доти не надто урбанізованому. Деякі ділянки відведено навіть у заповідній зоні, що оспівана ще в Енеїді Вергілія. Це, своєю чергою, викликало громадянські протести проти «цементування побережжя», — і цим вдалося зупинити забудовників. У парафії св.Павла громадянський рух знайшов підтримку й місце для самоусвідомлення і згуртування.

Священник пояснює: проєкти планування не представляють ідей, пов’язаних із колективними інтересами, часто відображаючи інтереси окремих людей, здійснювані за рахунок більшості. Ця сфера не є чужою і для організованої злочинності.

 

Простір для всіх

«Наші роздуми зроджуються з двох головних мотивів, які знайшли підтвердження в Laudato si’», — пояснює о. Розаріо. Перший — що «ландшафт має цінності, які виходять за межі підприємницької експлуатації». Другий — те, що всередині міста мають бути простори, де природа може залишатися недоторканою. І такий простір має бути спільним, доступним для всіх.

«Ця ідея дуже важлива для нас, віруючих, бо спільні місця — це те, куди можуть піти всі, багаті й бідні, молоді й не дуже молоді. Й це стосується ділянок узбережжя», — наголошує о.Розаріо, додаючи: в 151 пункті енцикліки Папа Франциск підкреслює, як важливо дбати про громадський простір, бо він сприяє зростанню почуття приналежності, вкоріненості, тому, щоби «почуватися вдома» всередині міст.

 

 

Погрози і підтримка

Настоятель парафії св.Павла вже понад десятиліття залучений у повернення благ створіння в сферу безкорисливості. На цьому шляху не бракувало темних моментів, позначених звинуваченнями та погрозами. І на початку, зізнається священник, було дуже важко. «Однак відколи з’явилася Laudato si’ Папи Франциска, то всі “нещасні” священники, такі як я, немовби отримали легітимізацію. Люди тепер розуміють, що коли пастир пропонує замислитися над занепадом міста, над спільним простором і над тим, щоб ландшафтні й природні ресурси перебували не лише в руках тих, хто добре стоіть на ногах, але й були доступними найбіднішим, — то це тому, що він дотримується соціальної доктрини Церкви. Тому сьогодні, попри все, ця місія стала набагато простішою».

За словами настоятеля, сил йому додає підтримка спільноти, якій він дуже вдячний — зокрема, за те, що коли про нього стали ширити злі чутки, люди відразу збагнули, де лихе коріння фальшивих нових.

І саме парафіянам усіх вікових категорій о.Розаріо передає заохочення Папи ставати тим «ми», яке будує майбутнє разом. «Це вчинок любові. Христос каже: “Люби ближнього, як себе самого”. А хто ж є ближніми, як не діти цих людей чи їхні онуки? Любити ближнього означає також залишити здорові довкілля та землю для тих, хто прийде після нас. Тому ідея про обов’язок шанувати планету, щоби передати її наступним поколінням, входить у цю Христову заповідь», — переконаний священник.

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: