Бог — понад часом. У Бога є одне велике «зараз».
Поговоримо про молитву Йони і зцілення Вартимея.
Зауважмо, що робить Ісус, коли зцілює Вартимея. Він спльовує на землю, бере слину і змішує її з землею, а потім цю дивну суміш кладе на очі Вартимея — і той раптом узріває світло, в нього відкриваються очі. Сліпа людина — це для нас символ когось, хто сидить у темряві, з різних причин. Очі Вартимея раптом відкриваються, а Ісус звершує це з допомогою дивної суміші.
Однак цей образ не повинен нас так сильно дивувати, оскільки Бог часто використовує дивні «суміші» або дивні знаряддя. Одним із таких знарядь є Йона, який теж був виплюнутий — рибою. Певно, він виглядав так, ніби його витягли з собачої пащі, хоча в цій ситуації радше потрібно говорити — з риб’ячої морди. Безсумнівно, він виглядав жахливо; але після того, що з ним було, він мав право так виглядати. Однак же (…) ця дивна, може, навіть достатньо огидна мішанина має важливу місію.
Можемо уявити Йону, який три дні сидів у нутрощах риби, а потім ще й був виплюнутий, на додачу до всього (вочевидь це наша версія перекладу, а як ви вже прекрасно знаєте, згідно з грецькою версією Книги Йони, риба просто цього бідного чоловіка відригнула). Отож Йона, виглядаючи, як сім нещасть, раптом — слухайте-но! — має виконувати гігантську, велетенську місію, — до якої, зрештою, Бог його від початку покликав. Що цікаво, ця мішанка чинить чуда — і побачите самі, в чому це чудо полягало. (…)
Йона по трьох днях перебування в морі, у риб’ячому нутрі, був виплюнутий, він обтріпується на бережку, в нього очі відкриваються, він нарешті бачить світло, бо три дні й три ночі сидів у темряві, — і він знову чує голос: голос Бога. Цей розділ, як можна побачити, надзвичайно гарний і вельми повчальний для нас усіх.
Молитва Йони
У моїй скруті до ГОСПОДА візвав я, й він відповів мені. З нутра шеолу закричав я, і ти почув мій голос. Ти кинув мене у безодню, у серце моря, і води мене оточили. Усі твої буруни й твої хвилі пройшли надо мною. Я мовив: відкинутий я з-перед очей у тебе! А все ж таки я знову глядітиму на святий храм твій. Води мене обняли аж по горло, безодня мене оточила, водорість голову мені повила. Аж до стіп гір спустивсь я; земля засувами повік мене замкнула, але ти вивів моє життя з ями, о ГОСПОДИ, мій Боже. Коли моя душа в мені умлівала, про ГОСПОДА згадав я, і моя молитва долинула до тебе, до храму до святого твого. Тії, що пустих марнощів пильнують, кидають власну ласку. Я ж голосом подяки принесу тобі жертву. Чим я обрікся, те я виконаю. Від Господа спасіння.
Господь повелів рибі, й вона виблювала Йону на сушу (Йон 2, 3-11).
Коли людина знає цю молитву напам’ять, коли її повторює, то раптом помічає один момент, розуміння якого дуже важливе для сьогоднішнього повчання, а саме: в цій молитві є величезний ентузіазм Йони, який в останніх словах молитви каже, що «від Господа спасіння» (або: «у Господа»). Це вигук радості когось, хто всього-на-всього дуже щасливий, бо врятований. І такої молитви — повної ентузіазму, сили — ми дуже потребуємо, зокрема для того, щоби прокинутися від наших різних світів, у яких ми часто губимося. А отже, Йона виголосив цю молитву, а Бог звелів рибці, й рибка виплюнула Йону — і розпочинається третій розділ цієї книги.
Зосередьмося на словах, які чує Йона, коли отримує завдання і потім починає діяти. Вже в першому реченні з’являється дуже важливе повчання для нас: «Господь знову скерував до Йони слово». Надзвичайно гарне в цьому уривку те, що зі сторони Бога не лунає жодного докору, на зразок «ох, Йоно, ти ж такий-сякий-перетакий, стільки всього напсував, але цього разу я тобі прощаю. Давай роби, і подивимося, чи тобі вдасться». У цьому уривку немає жодного докору, там просто «знову», вдруге. Так звичайно, як повертає на новий день і займається черговий світанок. І це — незвичайне у Господа Бога, це так відрізняється від нас, бо коли вдруге маємо комусь звернути на щось увагу або про щось розпорядитися, то наш голос зазвичай змінюється, змінюється наш підхід, часто у сказаному чути докір. А в Бога нічого такого нема, оскільки — дякувати Богу! — Бог є понад часом і в Бога є одне велике «зараз» (hodie). Тому в Бога завжди — початок нового дня.
Уривок із книжки о.Томаша Галушки ОР «Ісус і Йона. Реколекції для впертих і (не)покірних».
фінансово.
Щиро дякуємо!
