У виступі під час сесії, організованої Латеранським університетом і Конгрегацією віровчення, префект цієї конгрегації підкреслив: у справах про ствердження недійсності шлюбу церковне процесуальне право і душпастирська турбота одне одному не протирічать.
Кардинал Луїс Ладарія Феррер SJ промовляв під час вступної сесії на відкритті студійного дня, організованого Конгрегацією віровчення і Папським Латеранським університетом. Студійний день 27 квітня 2021р. був присвячений інструкції «Potestas ecclesiae» від 2001р., яка регулює зобов’язувальний у Католицькій Церкві процес розірвання попереднього несакраментального подружжя «in favorem fidei» (для блага віри).
Згідно з думкою префекта Конгрегації віровчення, як у справах про розірвання, так і про ствердження недійсності подружжя в Церкві, «значення охоплення всіх дійсностей подружжя душпастирськими рамками» вже наявне в Кодексі канонічного права від 1983 року.
Йдеться насамперед про канон 1063, який каже, що «душпастирі зобов’язані піклуватися про те, щоб їхня церковна спільнота надавала вірним християнам допомогу, завдяки якій подружній стан буде збережений у християнському дусі та розвиватиметься до досконалості». В наступній частині цей канон визначає конкретні способи, якими душпастир має вділяти цю допомогу своїй спільноті.
Кардинал Ладарія сказав, що душпастирська турбота в царині подружжя — це обов’язок не тільки самих пастирів, але цілої християнської спільноти. Він відкинув такий погляд, що юридичний процес про ствердження недійсності подружжя або про згоду на розірвання природного подружнього зв’язку входить у суперечність із пасторальною турботою про душі.
На думку ієрарха, в Апостольському напоумленні «Amoris laetitia» від 2016р. Папа Франциск розглянув аспект душпастирського супроводу, вже раніше наявний у праві, і в цьому ключі потрібно прочитувати папську адгортацію. Він також звернув увагу на доконечність душпастирської опіки в подружніх кризах, де завжди пріоритетом має бути збереження зв’язку, наскільки це лиш є можливим.
Якщо йдеться про інструкцію «Potestas ecclesiae», вона каже, що «подружжя між некатоликами, з яких принаймні одна особа не є охрещеною, за певних умов може розірвати Єпископ Рима, задля користі віри і спасіння душ». Таке розірвання та пов’язаний з ним процес є актом особливої ласки. Розірвання подружжя «in favorem fidei» може бути затверджене в окремих випадках тільки папою. Це відрізняється від того, що зветься «Павловим привілеєм», силою якого Церква визнає автоматичне розірвання природного подружжя між двома неохрещеними особами. Таке розірвання подружжя також відрізняється від ствердження недійсності подружжя (у випадку зв’язку двох охрещених).
У своєму виступі кардинал Ладарія навів кілька прикладів того, що душпастирський супровід принципово міститься в юридичному процесі. Зокрема, там є вимога, що в момент уділення благодаті має бути правдою, що «не існує жодної можливості повернення партнерства подружнього життя». Так діється тому, що Католицька Церква ніколи не може сприяти розриву подружжя, але завжди повинна працювати насамперед над збереженням зв’язку, якщо тільки це можливо. Іншою вимогою, що міститься в інструкції «Potestas ecclesiae», є перспектива нового подружжя, чи то в поточний час, чи в майбутньому, — яка на практиці «передбачає розірвання попереднього, оскільки вже немає шансів на його відродження».
У таких ситуаціях душпастирської турботи й супроводу потребують усі залучені, як члени подружжя, так і їхні діти. Треба пам’ятати, додав кардинал, що людина, яка домагається розірвання подружнього зв’язку в такий спосіб, часто потребує душпастирської опіки не тільки на рівні родини і стосунків, але також на інших духовних площинах, оскільки вона часто проходить, наприклад, процес катехуменату чи навернення до Церкви, або поглиблює свої стосунки з Христом і Церквою. «Отож, — підкреслив кардинал Ладарія Феррер, — юридичний душпастирський аспект розірвання подружжя це тільки один з елементів набагато ширшого пастирського зусилля, яке закладає відновлення всіх аспектів життя цих людей».
Ієрарх також зазначив, що Церква повинна докласти старань, щоб не налаштовуватися на розлучення, коли докази свідчать, що може йтися про розрив повністю дійсного подружнього зв’язку. Цю саму душпастирську турботу виражає ст.9 згаданої інструкції, яка стверджує, що дієцезіяльний єпископ повинен проконсультуватися з Конгрегацією віровчення, якщо є побоювання, що постане серйозне згіршення в разі уділення згоди на розірвання шлюбу.
Свій виступ кардинал завершив ствердженням, що церковна інституція розірвання несакраментального подружнього зв’язку «in favorem fidei» це «не тільки традиційна процедура, вона має водночас розумітися як душпастирське знаряддя, яке бере до уваги емоційний аспект і сприйняття душпастирської опіки над подружжям і сім’єю цілісним чином».
фінансово.
Щиро дякуємо!
