Сміх — це чудові ліки. Сміх зцілює нас від упертості, страху та спокуси сприймати себе занадто серйозно. Життя важке, але сміх може додати у нього солодкого присмаку і зробити нас стійкішими.
Усмішка торкається людського серця ще до того, як відбивається на обличчі. Звісно, ми не можемо заохочувати будь-який сміх. Один із Отців Церкви, святий Петро Хризолог, навіть казав: «Хто хоче сміятися з дияволом, не може радіти з Христом». Ми всі знаємо про негідні види сміху: сарказм, глузування, грубі жарти. Апостол Павло у Посланні до ефесян застерігав проти таких проявів веселощів: «Так само безсоромність чи балачки безглузді й порожні жарти, — воно бо непристойне; а радше — дякуйте Богові» (Еф 5,4).
Такі вирази як «вибухнути сміхом» чи «ревіти від сміху» говорять про те, що сміх може призвести до втрати контролю або дегуманізації. У Євангелії від святого Луки кожне із блаженств супроводжується описом відповідного лиха, серед яких є і таке: «Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати» (Лк 6,25).
Але існує і хороший вид сміху — свіжий, доброзичливий і доброчесний. Справжні гумористи люблять людей. Їхній сміх спонукає інших почуватися добре. Їхнє почуття гумору та скромність походять із одного джерела — людського стану та гідності, яку ми усі поділяємо. Відповідно до цього, людина сміється не для того, щоби знущатися з інших, а для того, аби дарувати іншим радість. Звичайно, нам усім видаються смішними різні речі, але кожна така усмішка — це справжня радість, яка залишається з нами; яка осяює серце перед тим, як осяяти обличчя.
Як ми бачимо з Євангелій, Ісусові ніколи не бракувало почуття гумору. Ба навіть більше — Він користувався ним для того, щоби подолати глупство своїх учнів: коли Він говорив про фарисейську закваску, а вони думали що йдеться про спражній хліб, чи коли вони боялися голоду після того, як на їхніх очах Ісус двічі нагодував величезну кількість людей.
Я люблю думати про Ісусову усмішку. Євангелія описують, як Він бере участь у звичайних людських радощах: святкує весілля у Кані Галилейській, благословляє гамірних дітей, яких хотіли прогнати суворі апостоли, ламає хліб як із друзями, так і з грішниками. Він захоплюється польовими лілеями, заходом сонця чи дрібною насіниною, з якої виростає дерево, і відчуває урочисту радість від навчання у синагозі, паломництва до Храму або Тайної Вечері у Великий Четвер.
Ісус також відчував радість від проповіді; він радів у Святому Дусі і славив Отця, який відкривав Себе своїм дітям. Найглибша радість Отця і Сина полягає у їхній досконалій та абсолютній любові один до одного. Ісус у своїй Божественній людяності відчував і випромінював цю небесну радість, якою ми також можемо ділитися: «Тепер же іду до тебе, і кажу те, у світі бувши, щоб вони радощів моїх мали у собі вщерть» (Йн 17,13).
Переклад CREDO за: Father Alain Bandelier, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
