Інтерв’ю

Екуменічно — про Святого Духа та Пресвяту Трійцю

02 Червня 2021, 17:02 2746

«Коли ми слухаємо свідчення інших, це надзвичайно повчальне; тому екуменічний досвід такий фундаментальний, бо черпає з досвіду інших, до чого прямо заохочує соборний Декрет про екуменізм “Unitatis redintegratio”, в якому Святого Духа згадано понад 40 разів!»

Про це кореспондентові КАІ Давиду Господареку розповідає в інтерв’ю головний редактор порталу ekumenizm.pl Даріуш Брунч.

— Прийнято вважати, що вчення про Пресвяту Трійцю — це доктрина, яка не ділить християн. Усі визнають Бога, єдиного в трьох Особах. Але читак це насправді?

— На мою думку, це дуже спрощено. Звісно, є догматичні висловлювання про Пресвяту Трійцю перших семи екуменічних Соборів, а навколо них — численні трактати догматиків і містиків, які заглиблювалися у внутрішнє життя та ікономію Пресвятої Трійці; але саме вони показують, яким різним може бути бачення Трійці.

— Відомо, наприклад, про суперечки щодо «filioque» зі східним християнством, тобто щодо вчення про Святого Духа. Чи на Заході є такі розбіжності, попри те, що християнські конфесії часто глибоко різняться в підході до багатьох питань доктрини? Навіть із представниками спільнот, що з’явилися на хвилі п’ятдесятництва?

— Суперечки, пов’язані з «filioque», посилаються на різні позиції Сходу і Заходу щодо тринітарної таємниці. Ця полеміка має також потужну вагу канонічного конфлікту, способу, яким доповнення «filioque» було додане до Символу віри без рішення екуменічного Собору. Захід завжди мав більшу тенденцію до кодифікації істин віри, й це іноді справляло враження, ніби Святого Духа сприймають як службовця при догматичних розглагольствуваннях богословів. Якщо ми поглянемо хоча б на суперечки між Сходом і Заходом або пізніші розбіжності, які виникли за часів реформації, то можемо з жахом побачити, як легко було деяким теологам судити, де Святий Дух діє, а де Його немає; однак Святий Дух не визначає демаркаційних ліній дії Євангелія, а «дихає», коли хоче, й бере участь у житті Створіння також і поза межами Церкви, хай би як це хто встановлював.

— А що з п’ятдесятництвом?

— Безумовно, це захопливий феномен, який протягом останніх 100 років змінив мислення про Святого Духа, конфесійний краєвид багатьох країн (особливо в обох Америках), теологія якого стає дедалі зрілішою, знаходячи натхнення навіть у ранніх Отців Церкви. Але п’ятдесятницький рух не винайшов чогось нового, чого не було раніше: рухи віднови вписані в історію Церкви.

Мені здається, що в питанні п’ятдесятництва треба зберігати спокій і поміркованість, дивлячись на всю історію Церкви, яка, зрештою, не почалася з реформації ані тільки у ХХ столітті. Я пригадую в цьому контексті висловлювання православного богослова о.Андрія Кузьми, який, говорячи про п’ятдесятництво під час формаційного вікенду спільноти «Chemin Neuf» у Лодзі 2019р., сказав, що Православна Церква не говорить про пентаколізацію Церкви, бо Святий Дух постійно перебуває в Церкві. Він ніколи її не покидав. Гадаю, ці слова актуальні для всіх, також і у формі попередження, щоби, з одного боку, не влаштуватися у зручних структурах і мати святий спокій, а з іншого — в революційній надмірній ревності й посилаючись на невизначене натхнення духом (або Духом), не будувати християнства заново. Нам треба більше вірити у провід Духа і глибше усвідомлювати, що Церква як спільнота віри — це пневматологічна реальність, постійна участь Святого Духа.

— Догмат про Триєдиного Бога — одна з найважливіших доктрин. Вона супроводжує християн від хрещення. Але Карл Ранер колись стверджував, що попри це на практиці християни здаються монотеїстами. Папа Франциск кілька років тому назвав Святого Духа «великим забутим» у молитовному житті християн.

— У протестантській теології — як у лютеранській, так і в реформатській — Святий Дух відіграє провідну роль. Попри внутрішнє різноманіття протестантської теології, вона має багато спільних елементів, що, своєю чергою, показує відмінність від римо-католицьких роздумів про Святого Духа. Тоді як у протестантській традиції наголошується на безпосередньому досвіді віри через проголошене Слово (з сильним сакраментальним доповненням у Лютера), римо-католицька традиція набагато сильніше зосереджена на еклезіологічних аспектах. Але з цієї різниці не варто робити далекосяжних висновків, ніби протестанти нічого говорять про Церкву, а католики прикриваються Церквою, забуваючи про живі стосунки з Богом.

У лютеранському значенні Святий Дух — це Той, Хто відкриває правду про Христа, показує людині не лише її стан, а й навчає, прищеплює, пояснює, Хто насправді є Ісус Христос, і робить це внутрішньо та зовнішньо, а отже, не тільки пробуджуючи, розпалюючи та підтримуючи вогонь віри в серці грішника, а й через зовнішні знаки Божої благодаті, тобто таїнства.

Катехизм Лютера приводить до прямого висновку, що якби не Святий Дух, то ми б нічого не знали про Христа, а Церква і вся її оболонка були б лише будівлями, церемоніями та прекрасними ідеями — і не більше. Іншими словами, без дії Святого Духа Свята Велика П’ятниця та Пасха були б лише розповіддю про жахливі тортури мандрівного проповідника з Назарета і якоюсь там легендою про порожню могилу; але завдяки Святому Духові все зовсім інакше: хрест — це знаряддя прощення і примирення, а великодній світанок — це нове створення світу, завдяки Воскреслому. Дух випалює в душі людини реалії радісної переміни: безгрішний Христос бере весь гріх і прокляття на себе, а людині дарує святість і покликання до вічного життя. І в цьому полягає велика місія Утішителя та Оживителя, який відвертає увагу людини від себе самої та скеровує її на Христа. Але з цим пов’язана певна небезпека, про яку казав Папа Франциск: забуття або зведення Святого Духа до ролі Великого Функціонера.

Протестантський теолог Хендрікус Беркгоф наголошував, що Святий Дух — це щось більше, ніж інструмент або друга сторона справи Христа, а Його прихід до нас — це велика подія в циклі Божого спасіння людства. На Заході, особливо в протестантизмі, була (і зараз є) тенденція до більш чи менш радикального христомонізму, який відсуває Святого Духа на узбіччя Історії спасіння. При цьому забувають про те, що ми б не мали жодної спасительної користі з Євангелія, якби саме Святий Дух нам про неї не розповів, якби Дух не прошепотів нам цю таємницю у Святому Хрещенні.

— Це звучить знайомо, дуже по-католицьки. Католицька теологія, що видно хоча б із Катехизму Йоана Павла ІІ, теж, наприклад, сильно наголошує, що кожний спасительний акт, навіть саме створення, — це справа всієї Трійці; у цій справі називають роль кожної Її Особи. Як саме в лютеранських церковних спільнотах проявляється на щодень пам’ять про Святого Духа? Як це виглядає в їхній літургії?

— У лютеранській літургії Святий Дух згадується під час кожного богослужіння: у тринітарних формулах, у Символі віри, а іноді у вступних піснеспівах неділі чи свят. Також у молитвах Літургії причастя йдеться про Святого Духа, але тут у багатьох лютеранських церковних спільнотах відсутній постійний елемент епіклези [молитва про переісточення вівтарних дарів Святим Духом]. Іноді промовляють євхаристійні молитви, в яких згадується Святий Дух, за чиєю допомогою приймають істинне Тіло і Кров Спасителя; але, на жаль, це відбувається рідко. Це походить із пневматологічного припущення, що достатньо Слів Установлення, слів самого Ісуса, в яких і через які діє Святий Дух, — тому, також і в лютеранському розумінні, епіклеза не обов’язкова; але ж це не означає, що вона недоцільна. Я радий, що в багатьох лютеранських церквах настають зміни в літургії та практиках.

— У Римо-Католицькій Церкві Зіслання Святого Духа колись було одним із найважливіших свят, йому передувало урочисте Надвечір’я, потім була октава… Як це виглядає в інших Церквах на Заході?

— У лютеран, звісно, є Зіслання Святого Духа. Літургійний колір змінюється з білого на червоний. Також у свято Зіслання Святого Духа має бути обов’язкове богослужіння. Колись у ці свята домівки та храми прикрашали зеленими галузками.

Свято Зіслання Святого Духа також відзначають п’ятдесятники — їхнє богослужіння має особливий музичний супровід, є молитва про дари Святого Духа, а в багатьох зібраннях такого типу практикується обряд молитви з покладанням рук на вірних старшими зборів. Багато хто організує концерти прослави та молитовні чування, пов’язані з подіями в Горниці.

Цікаво, що другий день Зіслання Святого Духа для п’ятдесятників, наприклад, у Польщі, — вихідний. У Німеччині другий святковий день — це також свято екуменії: у багатьох містах римо-католики та протестанти відправляють спільні богослужіння Божого Слова, після чого зустрічаються на спільній агапі.

— У католицькій свідомості зі Святим Духом сильно пов’язане Миропомазання. Чи є щось схоже в лютеран?

— Не можна порівнювати лютеранську конфірмацію з миропомазанням. По-перше, конфірмація — це не таїнство, і вона досить молодий феномен для лютеран, який, зрештою, виник у русі відродження. Конфірмація може певним чином здаватися схожою на миропомазання — це ніби черговий, новий етап у християнському житті лютеран, пов’язаний хоча би з набуттям права бути хрещеними батьками; але найважливіший її сенс — це публічне визнання віри та приналежності до Церкви і підтвердження віри, визнаної під час хрещення.

Іноді про конфірмацію помилково кажуть як про підтвердження хрещення. Це не так! Хрещення не потребує підтвердження, тому що воно чинне й діє протягом усього життя, його дія невід’ємна, оскільки хрещення — це справа Святого Духа. Конфірмація означає підтвердження віри, визнаної під час хрещення батьками та хресними молодої людини.

Ще донедавна конфірмація в більшості лютеранських церковних спільнот була також першим днем приєднання до Таїнства вівтаря. Довгі роки, також завдяки екуменічному досвіду, докладаються зусилля, щоб розділити конфірмацію та першу участь у Господній Вечері. Тут велику роль відіграють катехити, а насамперед батьки, які силою хрещення здійснюють спільне священство, щоби підготувати в розмові дітей та розпізнати, чи вони готові приступити до Господнього Столу.

— Сьогодні Святий Дух асоціюється насамперед із п’ятдесятництвом. Чи постають такі рухи всередині церковних спільнот, які зараховують до реформації? Як сприймають такі рухи, як їх оцінюють?

П’ятдесятницькі рухи не мають якоїсь особливої монополії на Святого Духа (ніхто її не має!), хоча ці рухи найбільш динамічно розвиваються в сучасному християнстві. Стандартний приклад — це Бразилія, найбільша католицька країна світу і водночас найбільша протестантська країна.

Із пентакостальними рухами пов’язано багато викликів, не завжди позитивних, тому в Церкві також потрібна чутливість і відповідне розпізнання, яке служить Євангелію,— або, як то кажуть у теологічній традиції лютеранства, «що проголошує Христа». Звісно, в лютеранському просторі парафії дещо харизматичніші, і вони теж мають своє місце у Церкві, а такий тип побожності й участі безумовно треба підтримувати і розвивати заради спільної єдності.

— Що конкретно можна робити в межах особистої побожності, щоб не забувати про Особу та дію Святого Духа?

— Гадаю, що відповідь — це відкритість на будь-яке діяння Святого Духа, починаючи з читання Святого Письма та інших натхненних текстів, і якнайчастіша участь у Святій Месі та прийняття Святого Причастя. Дух постійно промовляє до Церкви і навчає — про що нагадує літургія.

Дуже повчальними є свідчення інших людей, тому серйозний екуменічний досвід черпає з діяльності інших, до чого прямо заохочує соборний Декрет про екуменізм «Unitatis redintegratio» (1964), в якому Святого Духа згадано понад 40 разів! Тому також треба позбутися страху і побачити делікатні сліди Святого Духа; треба заглушити свої фобії і дозволити Духові діяти; а Він промовляє не через силу і примус, а тихо і ненав’язливо. Отже, що робити? — замовкнути в Дусі.

 

Доктор Даріуш Брунч — головний редактор ekumenizm.pl, публіцист, викладач, автор докторської праці «Духовна ідентичність Європи і творах Йозефа Ратцінґера/Бенедикта XVI».

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит січень-травень 2021
Зібрано Залишилося зібрати
127976грн
10437грн
Потрібно зібрати
138413грн
Залишилося
8днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: